Історія України – Світлична В. В. – Політика радянсько-більшовицького уряду України
Директорію роздирали внутрішні протиріччя щодо змісту та напрямів політики. Між двома її лідерами не було згоди: В. Винниченко наполягав на першочерговому вирішенні економічних проблем, С. Петлюра – на утворенні військових сил, адміністративного апарату. У зовнішній політиці В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал схилялися до союзу з більшовиками, інші на чолі з С. Петлюрою – до союзу з Антантою.
Непослідовна, нерішуча внутрішня політика Директорії полягала в наступному:
– видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не поспішала з його реалізацією; проти селян, які самостійно розв’язували земельні питання, здійснювалися каральні акції;
– обіцяла позбавити буржуазію виборчих прав, але залишила їй усі права;
– ліквідувавши гетьманський державний апарат, не змогла створити нового і т. д.
Директорія втрачала підтримку українського населення в той час, коли авторитет більшовиків зростав.
Симон Петлюра
Невдала зовнішня політика. Поразкою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти, які в грудні 1918 р. висадили свої війська на півдні України і надали підтримку білогвардійській армії Денікіна (білогвардійці і Антанта вороже ставилися до ідеї незалежності України і боролися за відновлення “єдиної і неподільної Росії”).
Радянсько-більшовицькі війська мали чисельну перевагу, були краще організовані, ніж напівпартизанська армія С. Петлюри. На бік більшовиків перейшли загони Махна, “зелених”, Григор’єва.
Отже, 2 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена радянська влада.
Політика радянсько-більшовицького уряду України
Ще під час наступу на Київ у січні 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави – Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). Політичний курс щодо України розроблявся в Москві і враховував, перш за все, інтереси більшовицького центру. Маріонетковий радянський уряд України (у 1919 р. взяв назву Рада Народних Комісарів) на чолі з Х. Раковським провадив ту ж політику, що й уряд Роси – політику “воєнного комунізму”:
– диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади – ревкомів і комбідів;
– націоналізація промисловості, фінансів, зв’язку; -” сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;
– державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;
– загальна трудова повинність;
– карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам – більше);
Запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;
– “червоний терор” проти реальних і потенційних противників більшовизму.
Політика “воєнного комунізму” була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.
Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух Опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії.
Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.
Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала. Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)