Історія України – Левицька Н. М. – 6.3 Українська держава гетьмана Павла Скоропадського: досягнення і поразки
29 квітня 1918 року – в останній день існування Центральної Ради-в Києві зібрався хліборобський конгрес. У його роботі взяли участь 8000 чол., переважно селян, від 8 українських губерній. Промовці висловлювали незадоволення політикою Центральної Ради, соціалістичними експериментами і вимагали відновлення приватної власності на землю та утворення міцної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одностайно обрали гетьманом Павла Скоропадського, нащадка давнього роду козацької старшини. За допомогою австро-угорських військ в Україні здійснився державний переворот.
ПАВЛО ПЕТРОВИЧ СКОРОПАДСЬКИЙ (1873 – 1945)
Суспільно-політичним діяч, воєначальник, гетьман Української Держави. По батьківській лінії походив віл козака Уманського полку Федора Скоропадського, який загинув у травні 1648 р. в битві під Жовтими Водами. Його дід та батько належали до українофілів. У 1893 р. П. Скоропадський став офіцером привілейованого Кавалергардського полку. Брав участь у російсько-японській війн і, нагороджений за хоробрість Золотою Георгієвською зброєю та чотирма орденами. У грудні 1905 р. призначений флігель-ад’ютантом російського імператора Микола II. У березні 1912 р. П. Скоропадському присвоєно звання генерал-майора. З початком Першої світової війни 1914-1918 рр. Командував кінним полком, 1-ю Гвардійською кавалерійською дивізією. З літа 1916 р. – генерал-лейтенант. У січні 1917 р. призначений командувачем 34-м армійським корпусом, що дислокувався на території України. У липні-серпні за наказом командувача Південно-Західного фронту генерала Л. Корнілова провів “українізацію” довіреного йому 60 тисячного 34-го корпусу. Протягом 1917 р. авторитет Скоропадського як воєначальника значно зріс, і в жовтні 1917 р. на з’їзді Вільного козацтва його було обрано почесним військовим отаманом. Наприкінці 1917р. керівництво Центральної Ради під приводом звинувачень П. Скоропадського у бонапартизмі, примусило його подати у відставку, після чого командування корпусом передав генералу Гандзюку. Перебуваючи в опозиції до УЦР, зокрема її соціальних експериментів, Скоропадський з початку 1918 р. намагався знайти однодумців для поширення власної ідеї побудови державної влади в Україні. У березні 1918 р. в Києві за сприянням Скоропадського створена політична організація Українська громада (пізніше – Українська народна громада), яка розпочала підготов
Рис. 6.6 Гетьман Павло Скоропадський
Ку до встановлення в Україні автократичної влади. Ця організація знайшла підтримку Союзу земельних власників. Української демократично-хліборобської партії, частини землевласників і промислово-фінансових кіл, а також німецького військового командування, які були незадоволені соціально-економічною політикою У ЦР. 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському хліборобському конгресі Скоропадського обрано гетьманом України. Проте стати загальнонаціональним лідером Скоропадському не вдалося через опозицію до нього не лише більшовиків і українських соціалістів, а й тих консерваторів, які не змирилися зі снуванням незалежної України 14 грудня 1918 р. у зв’язку зі вступом військ Директорії до Києва він підписав зречення влади. Після цього він деякий час перебував ще у місті, але невдовзі таємно виїхав до Берліна. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Входив до Ради присяжних Українського союзу хліборобів-державників, але згодом через розбіжності у поглядах з В. Липинським вийшов з цієї організації і разом зі своїми однодумцями заснував Союз гетьманців-державників. Був спів організатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Скоропадським 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. Він тісно співпрацював із Німецько-українським товариством, заснованим у березні 1918 р. П. Рорбахом та А. Шмідтом. 16 квітня 1945 р. під час бомбардування станції Платлінг (біля Мюнхена, Німеччина) Скоропадського було тяжко поранено. Помер колишній гетьман 26 квітня у лікарні католицького монастиря Мсттсн. Похований в Оберсдорфі, на цвинтарі якого поховані всі Скоропадські, що померли в еміграції, крім сина гетьмана Данила, який покоїться на лондонському цвинтарі Гемлстед,
Наступного дня, 30 квітня, на мурах Києва з’явився маніфест гетьмана Скоропадського – грамота до всього українського народу, якою було скасовано Центральну Раду, міністерства і земельні комітети. Водночас було проголошено “Закони про тимчасовий державний устрій України”. П. Скоропадський і
Його прибічники заявили про заснування Української держави (на відміну від Української Народної Республіки, проголошеною Центральною Радою). Нова держава спира
Рис.6.7 Гетьман з родиною
Лася на своєрідне поєднання монархічних, республіканських і передусім диктаторських особливостей, її громадянам гарантувалися загальні права, де особлива увага зверталася на недоторканість приватної власності “як фундаменту культури й цивілізації”. Гетьман мав право видавати всі закони, призначати кабінет міністрів, керувати військовими і зовнішньополітичними справами, а також виконував функції верховного судді.
Рис. 6.8 А) 28.04.1918 р., м. Київ. Молебень на Софійському майдані в честь інавгурації Гетьмана Скоропадського, б) Скоропадський на чолі делегації в Берліні, в) Кайзер і Гетьман
Першим Головою гетьманського кабінету міністрів став полтавський поміщик, виходець із старовинного козацького роду Федір Лизогуб. Його батько, Андрій Лизогуб, був одним з найближчих друзів Т. Шевченка, а старший брат Дмитро, революціонер-народоволець, страчений царським урядом у 1879 р.
За менш ніж 8-місячний період існування гетьманський уряд налагодив дипломатичні стосунки з Німеччиною, Австрією, Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною, скандинавськими державами, а пізніше – з Францією, Англією, і Румунією. Аналогічні відносини були встановлені з більшовицькою Росією, Доном і Кубанню.
Значні досягнення здобуто у галузі фінансів – встановлено українську грошову систему, засновано банки. Після руїни, яку принесли війна та революція, відбудовувалися залізниці і мости, відновився рух залізничного транспорту.
Вдалося здійснити важливі судові реформи – відрегулювати судову справу, створити Сенат, суд на нових засадах, прийняти низку законів.
Гетьман не шкодував коштів на культурні заклади. До цього слід додати українізацію шкіл усіх ступенів і двох університетів – Київського і Кам’янець-Подільського. Велике значення мало заснування у листопаді 1918 р. Академії наук України, яку очолив всесвітньо відомий вчений академік В. І. Вернадсь-кий1, Національної бібліотеки, Національного архіву. Вживалися заходи у справі організації Національної галереї мистецтв та Українського історичного музею. Засновано Український національний театр, Національну оперу тощо. Знову розгорнулася українська видавнича справа. Водночас гетьманський режим перебував у дуже скрутному становищі. Йому довелося вести боротьбу на два фронти: зовнішньому – з більшовиками і внутрішньому – з українською опозицією та різного роду російськими організаціями. До цього треба додати тяжку спадщину попередньої доби: обов’язки, які взяла на себе Україна згідно зі статтями Брест-Литовської угоди (зокрема, відправка продовольства до Німеччини і Австро-Угорщини), невирішеність земельного питання (селянство чекало на безплатну передачу поміщицької землі та ліквідацій поміщицьких господарств), “каральні загони”, які з’явилися разом з німецькою окупацією (вся відповідальність за їх діяльність лягала на гетьманат).
Населення неоднозначно зустріло переворот. Якщо представники заможних верств зустріли його з радістю (він здійснювався передусім в інтересах великих землевласників, про що свідчили відновлення приватної власності на землю і проект нової земельної реформи), то українське національно-свідоме демократичне громадянство відразу поставилося до нової влади неприхильно, а то й вороже. Гетьмана Скоропадського всі вважали ставлеником німців і московської буржуазії в Україні.
В опозицію до гетьмана стали українські соціалістичні партії (есери, соціал-демократи, соціалісти-федералісти), соціалісти-самостійники, трудовики, частково хлібороби-демократи. Вже в середині травня 1918 р. вони об’єдналися в Український національно-державний союз, який очолив боротьбу проти режиму. Великі земельні власники (хлібороби-власники), промисловці (в особі кадетів) підтримали П. Скоропадського.
Становище ускладнювало взаємне недовір’я між урядом та населенням, яке посилювалося антиурядовою пропагандою, з одного боку, і помилками уряду – з іншого. Не налагодилися контакти і з місцевою адміністрацією, більша частина якої вороже ставилася до гетьманату: одні орієнтувалися на Центральну Раду, інші – на більшовиків.
Восени 1918 р. різко змінилося міжнародне становище. 29 вересня капітулювали Болгарія, а за нею Туреччина (союзники Німеччини і Австро-Угорщини у першій світовій війні). 17 жовтня розпалася й Австро-Угорщина. У самій Німеччині насувалися революційні зміни.
З розпадом Австро-Угорщини і Німеччини зросла небезпека війни з Радянською Росією.
Країни Антанти підтримували тільки російські антибільшовицькі сили і негативно ставилися до “сепаратизму” народів, які перебували у складі Російської імперії. Про це свідчила декларація британського прем’єра Вільсона, де підкреслювалося, що завдання союзників – відновлення єдиної Росії.
Тим часом боротьба з гетьманським урядом набувала дедалі загрозливіших форм. У різних місцях України формувалися повстанські загони. Найбільшим було повстання Н. Махна, вчителя з Гуляй-Поля на Катери пославшині. Влітку 1918 р. він організував великий загін з повстанців-селян і розпочав боротьбу проти поміщиків, уряду П. Скоропадського, австрійців і німців. Ці стихійні повстання вносили безладдя, послаблювали місцеву адміністрацію, викликали недовір’я до гетьмана, у якому широкі народні маси бачили тільки російського генерала і поміщика.
В таких умовах Український національний союз почав загальне повстання. Для керівництва повстанським рухом було обрано Директорію у складі п’яти осіб: В. Винниченка, С. Петлюри, О. Швеця, О. Андрієвського та А. Макаренка. її центр розташувався у Білій Церкві, де на той час дислокувалися січові стрільці полковника Є. Коновальця.
14 листопада Директорія звернулася до населення з відозвою скасувати гетьманську владу і оголосити гетьмана Скоропадського поза законом. Повстання активно підтримали січові стрільці. 16 листопада Директорія домовилася з німцями про нейтралітет, а далі її війська зайняли Білу Церкву, Фастів і рушили на Київ.
Становище гетьманського уряду стало катастрофічним. Він був затиснутим між Антантою, більшовицькими військами та армією Денікіна. Виходом з цього скрутного становища могла бути зміна політичної орієнтації. 14 листопада кабінет міністрів, де переважали германофіли, було розпушено. Того ж дня гетьман підписав меморандум про Федерацію України з майбутньою не більшовицькою Росією. Але ідея федерації недодала гетьманові авторитету, швидше навпаки, причому навіть серед росіян і їх прихильників. 18 листопада повстанці розбили нечисленні гетьманські війська під Мотовил і вкою (30 км від Києва).
Доля гетьманату була вирішена. 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади і за допомогою німців виїхав за кордон. Влада перейшла до рук Директорії.
Так завершилася ще одна сторінка нелегкої боротьби українського народу за свою державність.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)