Історія України – Лазарович М. В. – Розділ 15. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ (1939 – початок 1950-х років)
15.1. Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 – червень 1941 р.)
Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу чотирьох держав: СРСР, Польщі, Угорщини та Румунії. Тому “українське питання” було проблемою не лише українського народу, а й одним з найважливіших у передвоєнній міжнародній політиці. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонна європейська нація стала об’єктом безсоромного торгу на “дипломатичному ринку”. Ініціатором гендлю виявилася нацистська Німеччина, яка, потребуючи спільників для реалізації своїх експансіоністських задумів, вирішила здобути їх коштом українських земель. Першою жертвою стала Карпатська Україна, яку зухвало було віддано на розтерзання Угорщині. Ще вдалішими мали стати наступні “торги”, адже у значній мірі за рахунок Західної України А. Гітлер планував окупувати Польщу; унеможливити формування антинацистської коаліції, про яку в той час домовлялися Англія, Франція і СРСР, перетворити СРСР на свого тимчасового союзника; створити стратегічний плацдарм для нападу на той же СРСР.
Радянсько-німецький альянс
Як виявилося, розрахунки фюрера справдилися. Вже 23 серпня 1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад (відомий як “пакт Ріббентропа – Молотова”) терміном на 10 років і таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між двома тоталітарними режимами: нацистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі. Довгий час комуністи виправдовували альянс з нацистами необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді ж, радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним прагнуло спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Англії та Франції, щоб дочекатися, коли “капіталісти перегризуться між собою”, а тоді, за словами колишнього радянського розвідника В. Суворова (Резуна), “оголосити себе Визволителем Європи, замінивши коричневі концтабори червоними”. Однак все вийшло з точністю до навпаки: в результаті відмови Радянського Союзу від подальших переговорів з Англією та Францією про формування антинацистської коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з підписанням договору) та у зв’язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на СРСР, початок німецько-радянської війни став значно ближчим.
Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939 р. Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники: Англія і Франція. Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історії людства. 17 вересня під приводом захисту “єдинокровних братів” у війну вступив СРСР, чого Польща явно не сподівалася. Проти неї було кинуто 4736 танків, 3298 літаків, 4969 гармат і близько 660 тис. червоноармійців. Поляки у відповідь могли протиставити лише 12 тис. жовнірів на східному кордоні та ще близько 50 тис. вояків у глибині території Західної України та Західної Білорусі. В результаті, вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та в ряді інших міст відбулися спільні паради союзних військ: радянських і німецьких. Отже, Радянський Союз своїм и діями не тільки сприяв розв’язуванню Другої світової війни, а й на її початковому етапі став фактичним союзником нацистської Німеччини. Союзні відносини не обмежувалися лише розгромом Польщі” Як тоді, так і пізніше, коли Англія, Франція, Бельгія, Голландія та інші західні держави воювали проти нацизму, Москва активно допомагала Німеччині, зокрема постачаючи їй необхідні стратегічні матеріали, сировину та хліб, що у 1940 р. становило 40 % всього радянського експорту на зовнішній ринок.
Тісне радянсько-німецьке зближення, що відбувалося на основі тоталітарної сутності двох режимів, зневаги до прав людини та міжнародного права, засвідчили укладений 28 вересня 1939 р. новий договір про дружбу і кордон та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР та Німеччиною (т. зв. лінія Керзона) і формально підтверджували включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Протягом піввіку Радянський Союз заперечував сам факт укладання таємних договорів з Німеччиною, прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв’язанні Другої світової війни. Проте факти – річ уперта: оригінали таємних протоколів були виявлені в жовтні 1992 р. в архіві ЦК КПРС. Курс на зближення з Л. Гітлером підтверджували й тодішні радянські лідери. Так, Й. Сталін заявляв: “Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути довгою і міцною”. Ще відвертіше висловився радянський нарком закордонних справ В. Молотов, проголосивши привселюдно, що “не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму…” їхні думки творчо розвинув міністр закордонних справ Німеччини И. Ріббентроп, який заявив радянському кореспондентові, що коли в Англії і Франції “візьмуть верх палії війни, то Німеччина і СРСР будуть знати, як відповісти на це”. Як кажуть, коментарі зайві.
Радянсько-німецькі домовленості створили також сприятливі умови для вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. Тому 28 червня 1940 р. Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її відмовитися від цих споконвічних українських територій, населених переважно українцями. Ухвалою Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина та Бессарабія ввійшли до складу Радянської України (приблизно в той же час Радянським Союзом було захоплено Латвію, Литву, Естонію та під час війни з Фінляндією частину Карелії, Виборг і отримано в оренду на ЗО років о. Ханко (загальні втрати Червоної армій в ході радянсько-фінської війни становили понад 412 тис. осіб, з них, за оцінками фахівців, від чверті до третини становили етнічні українці та вихідці з радянської України, фінської армії – понад 70 тис. осіб)).
У цілому, в результаті приєднання нових земель, територія УРСР розширилася до 566 тис. кв. км, а її населення збільшилося на 8,8 млн чол. і становило на сер. 1941 р. 41657 тис. громадян. На новоприєднаних землях було ліквідовано старий адміністративний поділ і утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську (тепер Рівненську), Львівську, Тернопільську, Станіславську, Чернівецьку та Акерманську (від грудня 1940 р. – Ізмаїльську) області. За межами УРСР залишалися Закарпаття, окуповане Угорщиною, та т. зв. Закерзоння – Холмщина, лівобережне Надсяння, Лемківщина і Підляшшя, яке входило до Генерального губернаторства, створеного німцями з частини окупованої ними території Польщі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)