Історія України – Коваль М. В. – Реформування в промисловості
Реформування в промисловості
Руйнування, завдані народному господарству України під час Великої Вітчизняної війни, на середину 50-х рр. в основному було ліквідовано. Республіка знову посіла вагоме місце в господарському організмі країни. Вона перетворилася на один із найбільш розвинутих районів машинобудування, металургії та інших галузей індустрії.
У республіці ставали до ладу нові доменні й мартенівські печі, прокатні й трубопрокатні стани, хімічні й нафтохімічні підприємства, цементні та інші заводи. У промислових регіонах, що формувалися, виникали нові міста. Значно розширилися транспортні артерії.
У 1955-1965 рр. нарощувався випуск промислової продукції: виробництво металорізальних верстатів збільшилося в 1,7 раза, тракторів – удвічі, магістральних тепловозів – у 11, а екскаваторів-у 17 разів. З’явилися нові типи машин і устаткування, нові види приладів, апаратури та засобів автоматизації. Збільшилося число поданих і впроваджених у виробництво винаходів та раціоналізаторських пропозицій.
Разом з тим тоді ж посилилося безсистемне й безвідповідальне перенасичення України промисловими підприємствами, що згубно позначалося на її природному середовищі. Волюнтаризм Москви призводив також до нижчої якості продукції промисловості республіки порівняно з продукцією розвинутих капіталістичних країн, до зниження темпів зростання продуктивності праці в індустріальній сфері.
Все це настійливо ставило перед Україною завдання докорінного вдосконалення технології промислового виробництва, прискорення науково-технічного прогресу. Важливість цих завдань розуміли вчені республіки. Впровадженню досягнень науки і техніки, прогресивної технології і передового досвіду стало приділятися більше уваги, хоч І вкрай недостатньо для прискореного розвитку країни. Харківський професор-економіст О. Г. Ліберман у 1963 р. звернувся до М. С. Хрущова з листом, у якому запропонував відкинути догматичні установки радянської економічної доктрини й перейти до застосування випробуваних світовою практикою принципів матеріальної оцінки результатів праці людини – госпрозрахунку, товарно-грошових відносин. Ці думки професор навіть обнародував у статті, опублікованій у газеті “Правда”, але висловлені в ній прогресивні ідеї невдовзі було благополучно поховано з допомогою політекономів-догматиків.
У другій половині 50-х рр. почався інтенсивний пошук ефективних шляхів господарського управління, його демократизації. Україні, як і іншим союзним республікам, директивно було надано більше прав, розширено також права місцевих Рад. Одначе на практиці це мало що давало, бо всі питання вирішувалися в Москві чи Києві. Формально вживалися заходи щодо скорочений управлінського апарату, але його чисельність продовжувала зростати. Тільки за 1960-1965 рр. кількість працюючих в органах державного і господарського управління, органах управління кооперативних і громадських організацій в Україні зросла на 41 тис. чоловік.
У республіці, як і в усій країні, живучим було намагання впроваджувати нове в життя не економічними, а випробуваними адміністративно-командними методами. Так, у лютому 1957 р. без будь-якої підготовки, волюнтаристськії було ліквідовано ряд міністерств і утворено раднаргоспи, внаслідок чого виникли певні складнощі з плануванням, управлінням промисловістю, послаблювались зв’язки між підприємствами тощо.
Проте в Україні відразу ж оголосили, що запровадження раднаргоспів має велике народногосподарське і політичне значення. А коли у 1965 р. в Москві було прийнято рішення про їхню ліквідацію, у республіці заявили, що цей крок також має винятково важливе політичне і народногосподарське значення. Це засвідчує відсутність у тодішнього партійно-державного керівництва України власної думки щодо шляхів розвитку республіки, демонструє відсутність у нього логіки, а то й почуття реальності. Адже в організації раднаргоспів було чимало й позитивних моментів. Насамперед складалися умови для госпрозрахунку, раціонального використання місцевих ресурсів і національних кадрів, усі підприємства підпорядковувалися республіці, отже, зміцнювалася економічна самостійність України. Підвищувалася рентабельність підприємств, збільшувалася кількість товарів, помітно скоротилися зустрічні транспортні перевезення тощо.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)