Історія України – Гарін В. Б – Міжусобна боротьба українських гетьманів
Розуміючи, що фактичний розподіл України не може бути популярним серед українців, цар довгий час тримав в таємниці договірні статті з поляками, не оголошуючи їх в Україні навіть гетьману Брюховецькому. Обурений цим, Брюховецький писав до російського царя, але отримав від нього досить поверхову відповідь. Одночасно Брюховецький одержав лист від Дорошенка, в якому останній докоряв йому за те, що замість однієї неволі – польської, він насадив в Україні іншу неволю – російську. У відчаї Брюховецький оголосив себе прихильником союзу з Кримом і турками, а також протекції султана над Україною. Козацтво і народ остаточно відвернулися від Брюховецького і послали до Дорошенка своїх представників, пропонуючи йому українське гетьманство. Дорошенко, прибувши в місто Опошню, був тут одноголосно обраний гетьманом всієї України. Козаки схопили Брюховецького і розстріляли його, а його дружину, яка була родичкою царя, відправили до Москви.
Запорізькі козаки, що завжди підтримували Брюховецького, виступили проти обрання гетьманом Дорошенка й обрали свого гетьмана – Суховія. Крім того, вони уклали союз з кримськими татарами і готувалися до спільного з ними походу до України. Дорошенко, залишивши замість себе наказного гетьмана Демя’на Многогрішного, відправився на південь України з метою підготувати розташовані тут полки до оборони проти запорожців і татар.
Тим часом наказний гетьман Многогрішний повідомив князя Ромодановського, що командував царськими військами в Україні, про свої підозри відносно Дорошенка, довгий час пов’язаного з поляками. Многогрішний запевняв російського воєводу в своїй незмінній відданості Росії та просив його допомогти відбити татарський похід до України. Князь Ромодановський направив на допомогу Многогрішному корпус російських військ під командуванням свого сина. Проте цей молодий воєвода, побажавши завоювати собі славу переможця татар, сам рушив на них, не з’єднавшись із козаками. У районі міста Гайворона він був розбитий татарськими військами і взятий у полон. Наказний гетьман Многогрішний, поспішивши з козаками на виручку, розбив татар і запорожців під містом Лохвиця і відбив усіх полонених. У 1669 р. цар повелів провести нові вибори українського гетьмана, які завершилися обранням Дем’яна Многогрішного, який заприсягнувся на вірність государю та Росії.
Дорошенко, дізнавшись про обрання новим гетьманом Многогрішного й утвердженні його в цьому званні царем, тут же звернувся до турецького султана, пропонуючи йому віддати Україну під протекторат Туреччини. Султан, із великим задоволенням прийнявши таке прохання, направив Дорошенку відзнаки турецького воєначальника і 6-тисячний загін своїх військ.
Одночасно патріарх Константинопольський, примушений султаном, видав грамоту, в якій відлучав від церкви всіх тих, що не підкорилися Дорошенку. Митрополит Київський Сильвестр, оголосивши цю грамоту недійсною і такою, що суперечить інтересам українського народу, відмовився від підпорядкування патріарху Константинопольському. З того часу українська православна церква перейшла в підпорядкування патріарха Московського, що мало дуже важливе значення для зміцнення зв’язків України з Росією.
Запорізький гетьман Суховій, не визнаючи гетьманства Дорошенка, почав з ним боротьбу на Правобережній Україні. Проте його колишні союзники татари, підкоряючись волі турецького султана, перейшли на сторону Дорошенка. Суховій, прибувши до Умані, склав із себе звання гетьмана і передав його полковнику Ханенку, маючи на це згоду запорожців. Дорошенко рушив на Умань, але не застав там Ханенка, що пішов за річку Буг. Повернувшись зимувати під Білу Церкву, Дорошенко розташував тут своїх союзників татар по навколишніх селах. Але татари, забравши в полон своїх господарів, пішли до Криму. Скарги на це турецькому султану не дали результату. Султан відповів, що “такий є хліб татарський та їхня платня”.
Таким чином, на Правобережній Україні опинилися одразу два гетьмани: Дорошенко, що спирався на Туреччину, і Ханенко, який прагнув отримати підтримку поляків. У 1670 р. Дорошенко контролював Житомирщину і Білоцерківщину, а Ханенко – Уманщину і Черкащину. Поляки, визнавши гетьманом Ханенка, ще більше загострили боротьбу між ними. Улітку 1670 р. Дорошенко зробив спробу захопити Умань, але зазнав поразки і був вимушений рятуватися втечею.
Отримавши допомогу від турок, Дорошенко в 1672 р. здійснив похід на Лівобережну Україну. Гетьман Лівобережної України Многогрішний, вийшовши йому назустріч, зміцнив свій табір над Дніпром в районі міст Чигирин і Дуброви. Битва, що відбулася тут між двома українськими гетьманами, носила наполегливий і запеклий характер. Нарешті, війська Дорошенка були розбиті та побігли у степ. Воїни Многогрішного почали переслідування ворога. У цей час союзна Дорошенку турецька піхота, що ховалася до цих пір у засаді, напала на спорожнілий табір Многогрішного й оволоділа його гарматами. Многогрішний, повернувшись до свого табору, не зміг уже його взяти, будучи обстріляний турками з власних гармат. У цей момент із тилу на нього напала кавалерія Дорошенка, що зуміла швидко зібратися після поразки. У результаті війська Многогрішного були розбиті, а він сам був важко поранений. У лютому 1672 р. гетьман Многогрішний помер від ран і був похований у місті Батурині. На його місце гетьманом вибрали Івана Самойловича, приведеного до присяги Росії.
Дорошенко, не відчуваючи підтримки народу на користь турецької протекції, переконав султана здійснити похід на Правобережну Україну з метою демонстрації турецької сили. У серпні 1672 р. величезна турецька армія на чолі з султаном з’явилася біля стін Кам’янця-Подільського і взяла місто в облогу. Не маючи ніякої можливості протистояти туркам, місто за два тижні капітулювало. Султан ознаменував свій урочистий в’їзд до переможеного міста тим, що наказав винести з церков усі християнські ікони і вимостити ними вулиці Кам’янця-Подільського. Потім, відряджаючи Дорошенка з кримськими татарами до Галичини, султан з армією здійснив глибокий рейд по частині Правобережної України, підвладної гетьману Ханенку.
На початку 1674 р. гетьман Самойлович із князем Ромодановським здійснили похід проти гетьмана Дорошенка. У січні вони без бою взяли місто Черкаси, а в лютому – Канів. При цьому канівський полковник Яків Лизогуб перейшов на бік Самойловича. Переконавшись в успіхах російсько-українських військ, і втративши всяку перспективу для подальшої боротьби, гетьман Ханенко несподівано здав своє гетьманство Самойловичу. Ханенку було визначене гідне утримання і призначене для проживання місто Київ. Тільки Дорошенко наполегливо продовжував боротьбу.
Не маючи можливості своїми силами встояти проти військ Самойловича, він звернувся за допомогою до турків. Дізнавшись, що йому на допомогу йде велика турецька армія на чолі з султаном, Дорошенко вирішив прокласти їй шлях, взявши для цього декілька невеликих містечок. Проте біля міста Лисянки він був атакований і розбитий російським корпусом. Дорошенко був взятий в облогу Самойловичем. Але наближення до міста турок змусило зняти облогу і відступити за Дніпро.
Турки, вступивши до Чигирина, відчували себе тут повними господарями. Всі церкви у місті були закриті й опечатані, а жителі сповна відчули на собі повне свавілля і насильство з боку турецьких військ. Султан, виділивши під команду Дорошенка частину своєї армії, направив його на Умань. Дорошенко, взявши це місто, дозволив туркам майже повністю винищити його населення. За наказом Дорошенка із захоплених в Умані чиновників здерли шкіру і, набивши її соломою, відправили у подарунок султанові до Чигирина. Продовжуючи безчинствувати, Дорошенко розграбував ще ряд міст і, захопивши в них декілька тисяч хлопчиків, також відправив їх як подарунок султану, який наказав обернути бранців у мусульманство і відправити до Туреччини.
Козаки, побачивши зрадницьку поведінку Дорошенка по відношенню до українського народу, стали тисячами покидати його. Частина козаків перебралася на Лівобережну Україну.
У 1675 р. Дорошенко, покинутий більшістю козаків, розташувався у Чигирині. Турки, йдучи з міста, залишили йому декілька десятків яничар. Важкі роздуми Дорошенка привели його до думки звернутися до заступництва російського царя. Заарештувавши своїх яничар, він відправив їх як дар царю до Москви, просячи російської протекції. Проте, враховуючи всі злочини Дорошенка, Москва відмовилася мати з ним справу, а турки пообіцяли здерти з нього шкіру за відданих у полон яничар. Не бачивши ніякого виходу з положення, що створилося, Дорошенко закрився в Чигирині і заявив, що оборонятиметься тут від будь-якого ворога до останньої можливості. Тим часом до Чигирина підійшов гетьман Самойлович і взяв місто в облогу. Дорошенко, розуміючи все безглуздя опору, передав Самойловичу гетьманські клейноди. Царський уряд призначив Дорошенка воєводою в місто В’ятку, а після служби колишньому гетьману дали в маєток село Ярополче під Москвою, де він помер і був похований у 1698 р.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)