Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – 1. ДАВНІЙ ПЕРІОД СВІТОВОГО Й УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

Становлення науки про літературу: об’єктивні умови й суб’єктивні вияви

Світ, що існує в нас самих і нас оточує, являє собою об’єктивну реальність і від волі людини та людства не залежить; його можна спостерігати, аналізувати, навіть коригувати, але природне обличчя його від цього загалом не змінюється. Однак він буде мертвим капіталом, якщо ми до нього не наближатимемось, не пізнаватимемо його і не формуватимемо про нього наукового уявлення.

Художня творчість, коріння й потреба якої закладені в нас самих, не буде життєвою без послідовної наукової уваги до неї. Література як вид художньої творчості – не виняток. Існуючи тривалий час у вигляді усної (фольклорної) традиції, вона водночас породжувала і судження про себе, які стали фундаментом науки, названої літературознавством. Як наслідок, літературна творчість, крім природного стану, набувала статусу осмисленого явища і ставала органічною частиною літературно-наукової системи, в якій обидві складові мають сенс лише остільки, оскільки взаємопов’язані між собою. Інакше кажучи, на художньому рівні літератури завжди позначається рівень наукової думки про неї, а глибина літературної критики завжди свідчить про інтелектуальну озброєність самої літератури. Будь-яке порушення зв’язків у цій системі породжує неминучі напруги й конфлікти, суть яких проглядається, скажімо, в таких “скаргах” М. Коцюбинського: “Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує та тиша, що навкруги, трудно йти у темряві, напомацки, не відаючи, що даєш: зерно чи полову”. Йдеться лише про одну зі складових літературознавства – критику, але в широкому розумінні так можна говорити і про інші складові – історію та теорію літератури.

Фольклорне і художнє літературознавство

Про те, що система зв’язків між літературною творчістю та її осмисленням почала складатися ще на фольклорному етапі художнього процесу, свідчить наявність численних варіантів одного й того ж фольклорного твору, різноманітних легенд і переказів про магічну силу слова, обрядових купальських, дружинних чи весільних пісень, у яких особливого значення надано саме вербальному змісту їх.* М. Грушевський, наприклад, у своїй “Історії української літератури” аналізує чотири варіанти дружинної пісні “Ой рано-рано кури запіли…”: чернігівський, київський, волинський і галицький. (До речі, чернігівський варіант цієї пісні художньо використав О. Довженко в “Зачарованій Десні”.) З цього аналізу добре видно суто художню здатність людини до виражального варіювання станів своєї духовності, але стоїть за цим і схильність до наукової організації тексту, тобто до виявлення своїх дослідницьких потенцій, які визначають смисл фіксованих у слові подій, почуттів, переживань.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – 1. ДАВНІЙ ПЕРІОД СВІТОВОГО Й УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА