Історія України – Юрій М. Ф. – 5. Ярослав Мудрий
Володимир помер у 1015 р., залишивши сім синів від різних жінок: Святополка (насправді його батьком був Ярополк), Мстислава, Ярослава, Бориса, Гліба, Святослава, Судислава. Ще за життя Володимира його сини почали виявляти непокору: Ізяслав (помер раніше від батька) в Полоцьку вважав себе незалежним правителем; Святополк, який був зятем польського короля Болеслава Хороброго та сидів у Турові, готував повстання, за що був кинутий у в’язницю; Ярослав у Новгороді відмовився платити данину (Володимир навіть готував проти нього похід). Між синами Володимира спалахнула боротьба за владу. За свідченням літопису (яке оспорюють сучасні дослідники), Святополк, що захопив владу в Києві, наказав убити Бориса і Гліба, а Святослав пропав без вісті. В результаті довгої боротьби владу в Києві захопив Ярослав (1019-1054). Святополк утік на захід, де й зник безслідно.
В 1023-1025 pp. проти Ярослава кілька разів виступав Мстислав. Нарешті брати домовились про спільне правління — вони поділили територію Русі на дві частини по Дніпру: на Правобережжі правив Ярослав, а на Лівобережжі (з центром у Чернігові) – Мстислав. Брати відвоювали Червенські міста у Польщі. Після смерті Мстислава в 1036 р. Ярослав об’єднав у своїх руках обидві частини Київської Русі.
Князювання Ярослава, якого в народі прозвали Мудрим, стало періодом найвищого розквіту Київської Русі. Кордони Київської держави остаточно усталилися : простяглися від Юр’єва (християнським іменем Ярослава (Юрій) називають сучасне місто Тарту) до Чорного моря. У1036 р. військова дружина князя розгромила під самими стінами Києва печенізьку орду.
Головну увагу Ярослав звернув на розбудову своєї держави, він затратив величезні кошти на розбудову Києва, взявши за зразок столицю Візантії – Царгород. У Києві зводяться Золоті Ворота, монументальний Софіївський собор та інші споруди нового розкішного центру (“Гора Ярослава”). Князь також піклувався про розвиток освіти, науки, письменства, мистецтв. За Ярослава Мудрого кодифіковане руське право – укладено “Руську Правду”, що лягла в основу законодавства Русі ХІ-ХІІІ ст.
Дипломатичні шлюби пов’язали Ярослава з найвизначнішими володарями. Сучасники називали його “тестем Європи”. Він був одружений з дочкою шведського короля Інгігердою. Одна його сестра вийшла заміж за польського короля, інша – за візантійського царевича. Доньок Ярослава було видано за норвезького, французького та угорського королів. Син Ізяслав оженився на сестрі польського короля, а Всеволод – на дочці візантійського імператора Костянтина Мономаха.
У 1051 p. Ярослав Мудрий без відома константинопольського патріарха призначив главою руської церкви (митрополитом) Ілларіона. Князь приділяв чимало уваги влаштуванню церков і монастирів. Не тільки в Києві, а й у багатьох інших містах Русі будуються православні храми. За Ярослава засновується Печерський монастир.
Ярослав Мудрий помер у 1054 р. на 76-му році життя. Через деякий час після його смерті Київська Русь як єдина держава перестала існувати.
6. Розвиток феодалізму
Звичаєве право знайшло своє відбиття-в найдавнішій редакції “Руської Правди “(так, за злочин проти людини, незалежно від соціального стану, встановлювався однаковий штраф, тривала дія інституту кривавої помсти тощо).
З розвитком і утвердженням феодальних відносин право набирає характеру, властивого для класового суспільства. Про це свідчать пізніші редакції “Руської Правди”, яка забезпечує недоторканність феодальної власності й встановлює систему покарань у разі її порушення. “Руська Правда” зафіксувала нерівноправність осіб з різних соціальних верств. Князь користувався найбільшими правами. Частина штрафів за злочини, спрямовані проти інших осіб, йшла на користь князя. Всі штрафи, які встановлювалися за той чи інший злочин, були диференційованими залежно від соціального стану потерпілих. Так, за вбивство огнищанина належав штраф у 80 гривень, аза вбивство смерда – лише 5-6 гривень..
Значний інтерес становлять уставні грамоти князів. Устав Володимира Мономаха 1113 року, наприклад, переглянув законодавство в бік полегшення становища народних мас і обмеження лихварства.
Вся політична система й право в Київській Русі відповідали рівню ранньофеодальної європейської держави. Великий Київський князь за своїм політичним статусом відповідав західноєвропейським королям; місцеві князі – герцогам і графам; бояри і кращі мужі – баронам.
Феодальна земельна власність визначала відносини пануючого й експлуатованого класів. Залежні селяни були змушені за користування землею віддавати феодалам частину своєї праці.
Основне населення Київської Русі – смерди (селяни-общинники) – виконували повинності на користь феодала. Про селянську общину часів Київської Русі відомо небагато. До її функцій належав регулярний перерозподіл земель між окремими сім’ями. Господарськими одиницями, на які накладалася данина, були рало і плуг. Саму данину феодали переважно стягували хутром або грошима.
До різних категорій залежного та юридично неповноправного населення належали: рядовині, закупи, холопи та ін. Селяни, які потрапляли в кабалу до феодала, оформлену спеціальним договором-“рядом”, називалися рядовичами. Однією з груп рядовичів були закупи (назва походить від суми грошей (купи), одержаної селянином в борг від феодала за умови відробітку). Рядовині й закупи були найбільш пригніченою частиною залежного населення.