Історія України: відповіді на екзаменаційні білети – Лазарович M. B. – 2. Формування державотворчих традицій на території України: кіммерійці, скіфи, сармати, античні міста-держави Північного Причорномор’я

Початок раннього залізного віку на території України був пов’язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав, появою писемних відомостей про південну частину українських земель.

Першим народом Східної Європи, ім’я якого зафіксоване в писаних джерелах, були кіммерійці, найімовірніше, представники іраномовних племен. На межі ІІ-І тис. до н. е. вони населяли все степове Причорномор’я.

Провідною галуззю в господарстві кіммерійського суспільства, яке складалося з племен, об’єднаних у союзи на чолі з царями, було кочове скотарство. Вагомим здобутком кіммерійців було те, що вони одними з перших опанували технологію залізоробного виробництва.

Значну роль у житті кіммерійського суспільства відігравала війна. Походи в країни Передньої і Малої Азії відкривали широкі можливості для здобуття нових продуктів землеробства й ремесла.

Військово-політичне об’єднання кіммерійців розпалося під натиском скіфських племен, які мали чисельну перевагу, були країно військово вишколені та зорганізовані.

Скіфи проживали на наших землях у VII ст. до н. е. – III ст. після н. е., прибувши, на думку вчених, з Північного Ірану. Наприкін. VI ст. до н. е. в причорноморських степах сформувалося могутнє державне об’єднання на чолі зі скіфами – Велика Скіфія, яке за часів піднесення охоплювало величезну територію від Дунаю до Дону й від Чорного моря до сучасного Києва. її очолювали представники єдиної династії, влада яких була спадковою.

Скіфське суспільство складалося з общинників, воїнів та жерців. Давньогрецький історик Геродот поділив місцеве населення на 4 групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі.

Значна частина вчених припускає, що скіфи-орачі, котрі жили в лісостеповій смузі між Дніпром і Дністром, та, можливо, і частина скіфів-хліборобів, які проживали на Нижньому Подніпров’ї, були автохтонами, нащадками трипільських племен, яких підкорили вихідці з Північного Ірану. Вони, ведучи осідлий спосіб життя, передусім займалися землеробством. Скіфи-кочівники випасали незліченні стада худоби, пересуваючись за ними у вкритих шкірами возах. Царські скіфи – панівна верхівка, яка займалася військовою справою, збирала данину з підлеглих племен.

У скіфів швидко виникло ремесло. Значного поширення набули металообробка, гончарство, кушнірство, ткацтво, ювелірне виробництво.

Добре розвиненою була торгівля, насамперед із грецькими містами-колоніями. Вивозили хліб, рибу, полотно, мед, віск, рабів; ввозили вина, зброю, дорогоцінні речі.

Невичерпним джерелом збагачення були воєнні походи. Насамперед скіфи проводили активну войовничу політику проти своїх сусідів. З-поміж їхніх воєнних успіхів слід також виокремити перемогу над одним із наймогутніших володарів тогочасного світу – перським царем Дарієм, який у 514- 513 рр. до II. X. намагався завоювати Скіфію.

Після тривалого розквіту Скіфської держави на межі IV-Щ ст. до Н. X. почався раптовий спад. Серед його причин: погіршення кліматичних умов і усихання степів, занепад економічних ресурсів Лісостепу, агресія на землі Північного Причорномор’я сарматських племен.

Зазнавши невдач у кількох битвах із сарматами, скіфи мусили відступити. Основна частина царських і кочових скіфів осіла в Нижньому Подніпров’ї та Степовому Криму, утворивши нову державу – Малу Скіфію. Однак, незважаючи на тимчасові успіхи, вона без воєнних трофеїв, у замкненому просторі та умовах агресії ззовні виявилася нежиттєздатною. У III ст. Мала Скіфія фактично припинила існування.

Скіфи створили високу матеріальну культуру, яка увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Греції, Риму. Найважливішим джерелом відомостей про скіфську культуру є поховальні пам’ятки, особливо царські кургани.

Занепавши, Скіфія поступається місцем прибульцям із поволзько-приуральських степів – войовничим сарматам. Наприкіи. II ст. до Н. X. – на межі нашої ери вони повністю освоїли степи між Доном і Дніпром. Нова держава, становлячи воєнізоване суспільство у здійснювала постійні походи на своїх сусідів.

Основою господарства сарматських племен було кочове тваринництво, а з часом і землеробство та ремесло. Особливістю їхнього суспільного життя була велика роль жінки.

Майже 600 років сармати наводили жах на античний світ, але у III ст. їхньому володарюванню в українських степах настав край. Спершу нищівного удару їм завдали готи – германські племена, які просунулися з Північного Заходу, а в другій пол. IV ст. після Н. X. їх добили гуни – нові кочівники, що з’явилися у степовій Україні з Центральної Азії.

Починаючи з VII ст. до Н. X., водночас зі скіфською експансією в Північному Причорномор’ї відбувається грецька колонізація, спричинена перенаселенням метрополії. Елліни-колоністи відтворювали на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання, центром якої був поліс у вигляді міста-держави. Зокрема, вони заснували міста Ольвію, Пантикапей, Феодосію, Тиру, Керкінітід, Херсонес та ін.

Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча – колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням.

У VI-III ст. до Н. X. грецькі міста-держави бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва. Колоністи займалися землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла й торгівля. Основним предметом грецького експорту були пшениця, риба, сіль, шкіри, хутра, мед, раби. 3 метрополії ввозили вино, керамічні вироби, прикраси, скульптури тощо. Більшість міст мали свої монетні системи.

Починаючи з III ст. до Н. X. відбувається поступовий занепад грецьких колоній, пов’язаний із загальною кризою рабовласницького господарства. Не допомогла й тимчасова стабілізація господарства, коли вони з І ст. до II. X. стали васалами Римської імперії. У III-IV ст. після II. X. майже всі античні держави Північного Причорномор’я припинили існування.

Закінчився античний період в історії України, коли центри давньогрецької цивілізації на Чорноморському узбережжі справляли значний вплив на розвиток місцевого населення. Саме греки принесли сюди найрозвинутішу на той час культуру, під впливом якої поширювалися грамотність, розвивалися освіта, мистецтво.

Отже, на українських землях протягом тривалого часу формувалися державотворчі традиції, носіями яких були кіммерійці, скіфи, греки, сармати та деякі інші народи. Перебуваючи в тісному контакті з праслов’янами лісостепової смуги, вони впливали на економічний, політичний та культурний розвиток наших пращурів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія України: відповіді на екзаменаційні білети – Лазарович M. B. – 2. Формування державотворчих традицій на території України: кіммерійці, скіфи, сармати, античні міста-держави Північного Причорномор’я