Історія України – Світлична В. В. – Третій період (1657-1663 рр.)
Ліквідація спадкоємного гетьманату
Як Ви знаєте, Корсунська рада ще за життя Б. Хмельницького обрала його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату.
Після поховання Б. Хмельницького старшинські угрупування відійшли від принципу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямі діяв генеральний писар І. Виговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) старшинська рада обрала І. Виговського гетьманом до повноліття Ю. Хмельницького, а згодом (у жовтні 1657 р.) – повноправним гетьманом.
Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському.
Ліквідація спадкоємного гетьманату негативно позначилася на долі національно-визвольної війни: старшинським угрупуванням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепаду держави. У цьому виявилася політична незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького.
Політика І. Виговського (1657-1659 рр.)
І. Виговський, досвідчений і не позбавлений таланту державний діяч, припустився ряду серйозних політичних прорахунків, що спричинило різке загострення соціально-політичної боротьби в Україні.
По-перше, обрання його гетьманом відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на старшинській, що викликало невдоволення простого козацтва.
По-друге, шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтереси козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник М. Пушкар і кошовий отаман запорожців Я. Ба раба ш.
По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схилити Москву до боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втручання Москви у внутрішні справи України.
Зрештою, московський уряд, стурбований самостійною зовнішньою політикою І. Виговського і можливим його відходом від союзу з Московщиною, почав підтримувати М. Пушкаря.
По-четверте, для боротьби з опозицією І. Виговський скористався допомогою Кримського ханства. У травні-червні 1658 р. гетьманське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опозиційного руху. У бою під Полтавою опозиція зазнала поразки, М. Пушкар був убитий. Похід І. Виговського на Лівобережну Україну мав характер каральної експедиції, внаслідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік.
Уперше в історії України татари залучались не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби зі старшинською опозицією і повсталим народом!
Іван Виговський
Союз із кримським ханом викликав обурення серед населення, відвернув від гетьмана багатьох із його оточення.
Зближення з Польщею. Галицька угода
У протистоянні з Московщиною І. Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства.
У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким:
– Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство на чолі з гетьманом і входили до складу Речі Посполитої на правах автономії. Визнавалася свобода релігійного віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків, дозволялося відкриття 2-х академій і без обмежень числа – шкіл і друкарень;
– з іншого боку, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існували до цього, зменшувалася кількість козаків, Руське князівство позбавлялося права на самостійні міжнародні відносини.
Україна за гетьмана І. Виговського (1657-1659)
Московський уряд оголосив І. Виговського зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну 150-тисячної армії. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьмана разом із татарами та поляками завдала нищівної поразки московській армії. Але скористатися результатами перемоги І. Виговський не зміг. Його орієнтація на Річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке незадоволення в суспільстві. Посилився анти-гетьманський рух, провідну роль в організації якого відіграли полковники І. Богун, П. Дорошенко, І. Ковалевський, І. Іскра, кошовий отаман І. Сірко. Рятуючи життя, І. Виговський зрікся булави і перебрався до Польщі.
Політика Ю. Хмельницького (1659-1663 рр.)
У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.
У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і московським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху.
Розкол України на Правобережну та Лівобережну
Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування й обурення козацтва. Незадоволення політикою московського уряду висловлював і молодий гетьман. Восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах (відновлювалися умови Галицького договору без статті про утворення Руського князівства).
Більшість козацтва і старшини Лівобережної України, де переважали промосковські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю. Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю. Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на московський уряд._
Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Московщиною і Річчю Посполитою.