Історія України – Світлична В. В. – Перетворення в Західній Україні
У Західній Україні продовжувалася політика радянізації, перервана війною.
“Радянізація” Західної України
Основними напрямами перетворень були:
Насадження тоталітарного режиму, монополізація влади комуністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України. Чому? По-перше, західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в комуністичну партію. По-друге, радянська влада не довіряла місцевому населенню. Не тільки партійні органи, а й усі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеціалістами зі Східної України та інших республік СРСР. Унаслідок цього у жителів Західної України складалося враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням;
-> утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму, приватновласницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, “ворожі елементи” депортувалися в східні райони СРСР;
Здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.
Позитивне значення мали такі перетворення:
– індустріалізація краю і модернізація економіки. До 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230% від рівня 1945 р. і складало 10% промислового виробництва республіки;
– заходи в галузі освіти: введено обов’язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому проводилася політика зросійщення, викладання у вузах велося російською мовою.
Таким чином за кілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.
Рух Опору в західноукраїнських землях
Населення Західної України в цілому вороже поставилося до комуністичного режиму і вело боротьбу проти нього. Цю боротьбу очолювали дві сили: греко-католицька церква та ОУН-УПА.
Греко-католицька церква була ліквідована більшовиками в 1946 р. Боротьба ж проти ОУН-УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр.
Свої головні цілі ОУН-УПА вбачала в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму та створенні незалежної української держави. Великі надії покладалися на швидку радянсько-американську війну.
УПА користувалася широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат Н КВС розгорнув масові каральні акції.
Лише за період 1946-1948 рр. за “зв’язок з УПА” було вислано до Сибіру понад 500 тис. західних українців, переважно селян.
Діяльність УПА стала занепадати після загибелі у 1950 р. її головнокомандувача Р. Шухевича. Окремі загони повстанців діяли до сер. 50-х рр.
Але і після цього опір тоталітарному режиму не припинявся. Він почав набувати інших форм.
Суспільно-політичне життя
У суспільно-політичному житті України відбувалися такі ж процеси, як і в Радянському Союзі.
Залежність від центру
Утвердився режим одноосібної влади Сталіна, культ його особи досяг апогею. Україна не мала ніяких прав на здійснення самостійної політики. І незалежно від того, хто стояв на чолі владних структур України (першими секретарями ЦК КП(б)У були М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.), Л. Каганович (1947 р.), А. Мельников (1950-1953 рр.), Кириченко (1953-1957 рр.), усі вони слухняно проводили політику центру, а будь-які спроби відійти від цього курсу закінчувалися перестановкою кадрів або репресіями.
Репресії
Відсутність демократії і свобод громадян, зловживання владою, посилення масових репресій. В Україні пік репресій припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Сталіна-Л. Каганович.
Ідеологічна реакція
З 1946-1947 рр. під керівництвом секретаря ЦК ВКП(б) А. Жданова почалася ідеологічна кампанія по “наведенню порядку” в галузі науки, культури і мистецтва.
Олександр Довженко
Розгорнулася нищівна критика інститутів історії України та історії української літератури Академії Наук, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Здійснювалися кампанії проти видатних діячів української культури – письменників М. Рильського, В. Сосюри, Ю. Яновського, композитора В. Данькевича, кінорежисера О. Довженка та інших, яких звинувачували в “ідеологічних помилках” і “українському буржуазному націоналізмі”.
Українцям ще раз нагадували, що вони живуть у державі, не зацікавленій у розвитку їхньої національної культури.
Таким чином, історичний розвиток України в 1945-1953 рр. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму.