Історія України – Світлична В. В. – Падіння Гетьманату
11 листопада 1918 р. Перша світова війна закінчилася поразкою німецько-австрійського блоку. Почалася евакуація німецьких військ з України. У цих умовах Раднарком Росії анулював Брестський мир з Німеччиною, в т. ч. і положення про визнання Росією самостійності України. Тим самим радянська Росія зняла з себе обов’язок не втручатися у внутрішні справи України.
Втративши іноземну військову підтримку, гетьман переорієнтувався на Антанту і білогвардійців, сподіваючись на їх допомогу. 14 листопада у грамоті “До всіх українських громадян” П. Скоропадський заявив про федерацію України з небільшовицькою Росією і про “відновлення Великої Росії”. Суверенність Української держави скасовувалася.
У відповідь на гетьманську грамоту Директорія оголосила про початок повстання проти гетьманського режиму. Повстанський рух охопив майже всю Україну.
28 листопада з ініціативи КП(б)У було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі спочатку з Г. П’ятаковим, а згодом – Х. Раковським. На допомогу українським більшовикам знову прийшла Росія, відкривши Український фронт. Протягом листопада – грудня 1918 р. більшовикам вдалося відновити радянську владу на частині української території.
Уряд гетьмана опинився у безвихідній ситуації. 14 грудня війська Директорії зайняли Київ. Цього ж дня П. Скоропадський зрікся влади і залишив місто.
Гетьманський уряд передав владу Директорії, яка заявила про відновлення УНР.
Директорія була від початку свого правління у стані війни з Радянською Росією.
Утворення Західноукраїнської Народної Республіки
Піднесення національно-визвольного руху на українських землях
Як Ви пам’ятаєте, західноукраїнські землі (Східна Галичина, Закарпаття, Буковина) перебували в цей час у складі Австро-Угорської імперії.
У жовтні 1918 р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в І світовій війні і була охоплена революційно-визвольним рухом.
18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини утворили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Своєю метою УН Рада оголосила об’єднання західноукраїнських земель в єдине ціле – Українську державу.
З національною Радою співпрацював Військовий комітет, створений у вересні 1918 р. офіцерами-українцями австрійської армії та представниками українських січових стрільців.
Листопадове повстання
Вирішальними кроками на шляху до відтворення державності західними українцями стали події листопада 1918 p.:
– 1 листопада – з ініціативи Військового комітету у Львові відбувся виступ солдатів – українців, активно підтриманий населенням міста.
– 2 листопада – австрійський намісник передав владу УН Раді. У своєму зверненні до населення вона проголосила про створення національної держави на українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну реформу, створити національну армію, запровадити робітниче законодавство, соціальне забезпечення.
Євген Петрушевич
O 9 листопада – сформовано західноукраїнський уряд, який очолив Кость Левицький, а згодом – Сидір Голубович.
В 13 листопада – УН Рада прийняла Закон, яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину). У Законі зазначалося, що влада в державі належить народу.
Таким чином, важливе історичне завдання було розв’язане. У Західній Україні розпочалися державотворчі процеси.
Початок польської інтервенції
ЗУНР відразу стала об’єктом агресії з боку Польщі. Поляки прагнули включити західноукраїнські землі до відновленої польської держави. Ситуація ускладнювалася тим, що Польщу підтримували і країни Антанти. США, Англія і Франція у післявоєнному переустрої Європи зробили ставку саме на Польщу, прагнули створити з неї “санітарний кордон для боротьби проти більшовизму”.
Головним завданням ЗУНР став захист власної території від іноземної агресії.
22 листопада уряд ЗУНР під тиском польських військ змушений був покинути Львів, евакуювавшись спочатку до Тернополя, а потім – до Станіслава.
Далі Ви побачите, що саме зовнішній чинник виявився вирішальним у поразці ЗУНР.