Історія України – Світлична В. В. – Активізація революційно-визвольної боротьби

Активізація революційно-визвольної боротьби

Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ’ям населення. Ситуацію загострила загальноекономічна світова криза 1900-1903 рр., а в Російській імперії – і її поразка у війні 1904-1905 рр. з Японією.

Як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства:

– активізувався робітничий рух, перейшовши від економічної до політичної боротьби;

O посилився селянський рух, для придушення якого досить часто використовували війська;

O зросла активність студентської і учнівської молоді, яка протестувала проти обмежень її прав, виступала за соціальну справедливість. У 1901 р. за участь у студентському русі царський уряд віддав у солдати 183 студенти Київського університету. У цьому ж році виступили студенти Львівського університету, які вимагали відкриття українського університету;

– посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.

У Наддніпрянській Україні центром опозиційної по відношенню до царизму діяльності стали земства – органи місцевого самоврядування. Земці-ліберали вимагали надання політичних свобод, ліквідації кріпосницьких пережитків, скликання Установчих зборів для вироблення конституції.

В умовах загального революційного піднесення посилився і національно-визвольний рух.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині:

– тут активізувалася діяльність політичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організаційної діяльності партій Наддніпрянської України. Так, у Львові знаходилася партійна друкарня Революційної української партії, було видано роботу М. Міхновського “Самостійна Україна”;

У діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса. У 1914 р. товариство “Просвіта” мало 78 філій, 2944 читалень, курси для неписьменних. Кращі твори української літератури друкувалися на сторінках редагованого М. Грушевським та І. Франком журналу “Літературно-науковий вісник”. Упродовж 1899-1917 рр. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу;

– зростала кількість українських представників у центральному парламенті та в крайових сеймах;

– розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації “Сокіл”, “Січ”, які розвивали в української молоді почуття патріотизму, дисциплінованість, знання;

– широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне відродження селянства, на виховання його національної самосвідомості. Розвитку кооперативного руху сприяли “Просвіта” та уніатська церква.

Різноманітні кооперативні організації вчили селян сучасним методам господарювання, перетворювали їх на господарів власної долі, сприяли розвитку тісних взаємин між селянством та інтелігенцією, чого не було в Наддніпрянській Україні.

У Наддніпрянській Україні національно-визвольний рух проявився в:

-4 процесі політизації українського руху, зростанні кількості національних партій. РУП, утворена в 1900 p., розкололася і дала початок трьом партіям:

– Народній українській партії (НУП, 1902 р.) на чолі з М. Міхновським. З націоналістичних позицій під лозунгом “Україна для українців” вона виступала за утворення незалежної української держави. Орієнтувалася на національну інтелігенцію; – Українській соціал-демократичній спілці (“Спілка”, 1904 р.) на чолі з М. Меленевським. Відстоювала марксистські позиції, прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від їх національності. У1905 р. влилася у меншовицьку фракцію РСДРП;

– Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП, 1905 р.) на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою. Прагнула поєднати марксизм із націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вимагала автономії для України; – У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії – Українська радикальна партія (Б. Грінченко, С. Єфремов) та Українська демократична партія (А. Потоцький, Є. Чикаленко). Основні їх вимоги – конституційна монархія, земельні реформи, автономія України в складі Росії;

Активізації культурно-просвітницької діяльності прогресивної української інтелігенції. Найбільш масовими її акціями на початку XX ст. було відкриття пам’ятника І. Котляревському у Полтаві в 1903 p., куди з’їхалися тисячі представників, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мова, а також святкування у цьому ж році 35-річчя музичної діяльності композитора М. В. Лисенка.

Але національний рух у Наддніпрянській Україні в цілому не набув масового характеру. У ньому брала участь, в основному, ліберальна і демократична інтелігенція, тоді як робітники і селяни вели боротьбу, перш за все, за свої класові інтереси.

Українські партії були малочисельними, недостатньо згуртованими і організованими. У національному питанні всі вони, крім НУП, не йшли далі вимоги автономії України у складі Росії.

У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зросійщеній, більш масовими і впливовими були загальноросійські партії:

– Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) – виникла в 1898 р., у 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків. Стояла на позиціях ортодоксального марксизму, визнання керівної ролі пролетаріату в революції та диктатури пролетаріату. Партія діяла серед російських і зросійщених українських робітників;

– Партія соціалістів-революціонерів (есери) – утворилася на межі 1899-1900 рр. на основі поєднання народницьких ідей з марксизмом. Соціальну опору партії складало селянство;

– Конституційно-демократична партія (кадети) – утворилася в 1905 р., виступала за конституційну монархію з двохпалатним парламентом, за свободу культурного розвитку для всіх національностей;

– “Союз 17 жовтня” (октябристи) – утворилася в жовтні 1905 р., виступала за збереження царської влади, єдину і неподільну Росію;

– “Союз російського народу” – чорносотенна організація, виникла в 1905 р., стояла на позиціях націонал-шовінізму, проголошувала боротьбу з євреями і іншими національними меншинами.

Загальноросійські партії не прагнули до вирішення національного питання, крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія України – Світлична В. В. – Активізація революційно-визвольної боротьби