Історія України – Левицька Н. М. – 4.3 Гетьманщина. Поступове обмеження та ліквідація української державності

Наприкінці ХУІІ ст. Лівобережжя стає центром політичного і культурного життя в Україні. Цей край українське населення називало Гетьманщиною. Гетьманщина – адміністративно-територіальна одиниця Лівобережної України, на чолі якої стояли гетьмани, вона знаходилась у складі Російської імперії як автономія і зберігала всі державні права, була центром політичного і культурного життя в Україні. Росія називала цю територію Малоросією. Гетьманщина являла собою ті українські землі, що підпорядковувалось гетьману, мали своє судочинство, зберігали права і вольності козацтва.

Територія Гетьманщини була визначена в результаті переговорів між Польщею і Росією (Андрусівська угода 1667 р., Вічний мир 1686 р.), що поділили знекровлену Україну навпіл по Дніпру. Вона становила приблизно одну шосту площі сучасної України і одну третину від тої, що колись була підвладна Хмельницькому. Це були землі уздовж лівого берега Дніпра на яких проживало близько 1,2 млн. чоловік. Гетьманщина налічувала 11 великих (полкових) міст, зокрема Стародруб, Глухів, Чернігів. Ніжин, Прилуки, Київ, Переяслав, Гадяч, Лубни, Миргород, Полтава, крім того 126 містечок, близько 1800 сіл.

Система управління гетьманщиною мало відрізнялась від часів Хмельницького. Вона поєднувала жорстку воєнну централізацію і монархічні засади керівництва з козацькою демократією. Главою держави був Гетьман, що обирався козацькою верхівкою і підписував із царем васальні статті, функції уряду виконувала генеральна старшина (ЇЇ називали також правительством) куди входили генеральні – обозний, судці, осавули, писар, хорунжий, бунчужний і підскарбій. Основними адміністративно-територіальними одиницями були полки, яких налічувалось 10,на чолі з полковниками та їх адміністрацією. Офіційною резиденцією гетьмана й адміністративною столицею Гетьманщини з початку XVIII ст. був Батурин. В кожному полку було від 7 до 20 сотень. Місцевий рівень влади представляли сотники із своєю адміністрацією, що розташовувалась у сотенних містах та містечках. В сотню входили козацькі курені які стояли по селах.

Москва продовжувала посилювати диктат на українських землях. Новий цар Петро І (1689- 1725) з самого початку свого правління розгорнув боротьбу за підпорядкування гетьманської влади московському урядові. В цей час гетьманом Лівобережної України був /. Мазепа (1687-1709), який змінив засланого до Сибіру Самойловича.

Своє правління новий гетьман розпочав як політик чіткої про московської орієнтації. Про це свідчать підписані ним “Коломацькі статті” (25липня 1687р.), які регламентували українсько-московські відносини. Цей документ значно розширював російську присутність в Україні та обмежував козацьку автономію. Так, гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину, в Батурйні при гетьмані розташувався московський стрілецький полк. Війську Запорозькому заборонялися зносини з чужоземними державами, козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам. Статті мали на меті остаточно ліквідувати залишки української державності1.’

Історія України   Левицька Н. М.   4.3 Гетьманщина. Поступове обмеження та ліквідація української державності

Рис. 4.12 Іван Мазепа

ІВАН СТЕПАНОВИЧ МАЗЕПА (1639-1709)

Народився в сім’ї українського шляхтича, представника знатного роду Мазеп-Колядинеських. Його батько у 1654 р. був обраний отаманом білоцерківського козацтва У 50-х роках XVII ст. І. Мазепа став пажем польського короля Яна Казимира. Навчався Іван у Київському колегіумі, потім у Варшавській єзуїтській школі. Вишу освіту здобував в університетах Франції, Голландії, Італії, Німеччини. Часто виконував таємні доручення короля у різних країнах Європи. З 1663 р. І. Мазепа жив у родовому маєтку в с. Мазепинці. Успадкував від батька звання чернігівського підчашого (придворна службова особа). Протягом п’яти років обіймав посаду генерального осавули при гетьманові П. Дорошенку. Усвідомивши безнадійну ситуацію Дорошенка, Мазепа перейшов на бік І. Самойловича. Незважаючи на всю складність ситуації, в якій опинився І. Мазепа, він, маючи природний глибокий розум, талант політика, дипломата, державотворця, зумів значно зміцнити авторитет гетьманської влади іі бути справжнім господарем України впродовж 22 років. За цей період він зробив чимало корисного для України іі українського народу, зокрема для розвитку освіти, науки і культури. В Україні активно будували школи, бурси, шпиталі, друкарні. Справжнім дітищем гетьмана була Києво-Могилянська академія, котра завдяки його зусиллям отримала статус академії у 1701 р. і стала першим вищим навчальним закладом у Східній Європі. 1. Мазепа прославився будівництвом церковних споруд (в роки правління було побудовано 20 церков і монастирів), яке увійшло в історію культури як “українське бароко”, а в Україні ще називали цей стиль “мазепинським бароко”. Щоб піднести значення київського митрополита, він домігся для нього титулу “екзарха московського патріарха”. За свою діяльність І. Мазепа здобув симпатії та прихильність широких освічених кіл. Гетьману присвячувалися панегірики, поеми, драми. Так, ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович, пізніше сподвижник Петра І і глава Синоду, написав віршовану драму “Володимир”, у якій порівнював І. Мазепу з просвітителем і хрестителем Русі князем Володимиром. Видатною людиною свого часу вважали І. Мазепу Вольтер та Байрон. Мазепа в історії України після Хмельницького був найбільшим державотворцем, який зумів поставити особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: “Від Богдана до Івана не було гетьмана”.

Та в діяльності І. Мазепи були і суперечливі методи керівництва Україною, які, зрештою, завадили йому втілити в життя плани, спрямовані на відродження суверенності Української держави. Слабкою була і його соціальна політика, Прийшовши до влади, він прагнув регламентувати роздачу рангових маєтностей, обмежував перехід козаків у селянський етан (Універсал віл 1691 р.), вніс деякі зміни у систему оренд тощо. Водночас правління І. Мазепи супроводжувалося дальшим посиленням всіх форм феодального визиску селян і козаків. У1701 р. він видав Універсал, що узаконював дводенну панщину для селян Ніжинського полку. В наслідок цього над селянством Лівобережжя нависла реальна загроза закріпачення. Він завжди робив ставку на старшинську еліту, жорстоко придушував будь-які прояви непокори.

Після оголошення війни Швеції у 1700 р. (вона тривала до 1721 р.) Петро і перетворює Україну фактично на свою заручницю у вирішенні великодержавних проблем. У 1700 р. значна кількість лівобережних і слобідських козаків була мобілізована і в складі російської армії брала участь у бойових діях проти шведів у Балтії, Польщі, на західноукраїнських землях, Правобережжі та в Білорусі. Пізніше в Україні було здійснено значні оборонні заходи, зокрема в Києві було споруджено Києво-Печерську фортецю, зміцнена фортеці в Переяславі, Ніжині, Стародубі, Чернігові, Полтаві.

На початку своєї політичної діяльності І. Мазепа підтримував з Москвою добрі відносини. Він активно допомагав Петру І в азовських походах, був радником царя у польських питаннях. Москва підтримувала зайняття ним Правобережної України у 1704р. підчас анти польських виступів козаків під проводом Семена Палія. Україна знову була об’єднана під владою одного гетьмана. Та під час Північної війни, де основними противниками були Петро І та шведський король Карл XII, незадоволення українців московською владою зростало. Козацькі полки мали великі втрати в боях. Жителі України змушені були утримувати московські війська та працювати на спорудженні військових укріплень. Реформи Петра І загрожували автономії України та незалежності козацького війська. Петро І підірвав економіку України, фактично скасувавши тут вільну торгівлю. Він проводив неприховану колоніальну політику щодо культури України, заборонив українську мову, українське книгодрукування. В офіційних установах російська мова почала витісняти українську. Навіть “Святе письмо” в Україні мусили передруковувати не зі старих українських книжок, а з російських.

Історія України   Левицька Н. М.   4.3 Гетьманщина. Поступове обмеження та ліквідація української державності

Рис. 4.13 Українські землі у складі Російської імперії на початку XVIII ст.

Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов’язане з питанням захисту України. Петро І порушив зобов’язання обороняти Україну від поляків та шведів і український гетьман перестав вважати себе зобов’язаним зберігати васальну вірність цареві. За надання військової допомоги та провізії Карл XII обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав. У переговорах з Карлом XII Мазепа поставив питання про створення Української держави.

Влітку 1709 р. об’єднані війська Карла XII та Мазепи зіткнулися з армією Петра І у битві під Полтавою. Вирішальний бій стався 27 червня 1709р. і закінчився поразкою шведської армії та українського війська. Карл XII і Ма

Історія України   Левицька Н. М.   4.3 Гетьманщина. Поступове обмеження та ліквідація української державності

Рис. 4.14 Полтавська битва. Худ. Маршем

Зела змушені були тікати до Молдови, під владу Туреччини, де 70-річний гетьман помер 3жовтня 1709р. Похований він у м. Галац (Румунія).

Жорстокою розправою над гетьманською столицею Батурином, де було знищено все громадянське населення, понад 6 тис. чоловіків, жінок, та дітей цар помстився Мазепі, посіявши жах серед українців. Багато повстанців було заслано до Сибіру. За царським наказом зруйнована Січ як вогнище незалежного українського національного руху. Велика частина українського населення не могла усвідомити намірів Мазепи та його прибічників, з недовірою ставилася до шведів.

Об’єктивно дії І. Мазепи були спрямовані на пошуки оптимальної формули збереження української автономії в умовах кризової ситуації.

Політична акція І. Мазепи відображала настрої тієї частини українського суспільства, яка хотіла бачити Україну незалежною державою. Вона помітно вплинула на розвиток суспільно-політичного та національно-визвольного руху в Україні в наступних століттях. Але поразка в Полтавській битві 28 червня 1709 р. поставала крапку прагненням українців зберегти свою державність в союзі з Росією. Остаточне поглинення Гетьманщини імперією було тільки питанням часу.

ПИЛИП СТЕПАНОВИЧ ОРЛИК (1672-1742 рр)

Після смерті Г. Мазепи навесні 1710 р. рештки козацького війська у вигнанні обрали своїм гетьманом генерального писаря ПИЛИПА СТЕПАНОВИЧА ОРЛИКА (1672-1742). Під час обрання було укладено угоду між ним і козацькою старшиною “Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького козацтва” (Конституція П. Орлика, або Бендерська конституція). Конституція хоч і не була втілена в життя, є унікальним історичним документом. Вона стала першою демократичною, народною конституцією, свідченням надій та прагнень українського суспільства того часу. 16 статей Конституції передбачали встановлення національного суверенітету та визнання кордонів Української держави; забезпечення демократичних прав людини; визнання непохитності трьох складових частин правової держави: єдність та взаємодія законодавчої влади (виборна Генеральна Рада, яка повинна була скликатися тричі на рік), виконавчої влади (гетьман, обмежений в своїх діях законом, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку) і судової влади, підзвітної та контрольованої.

Французькі просвітники того часу ще не наважилися на розробку поміркованих ідей щодо конституційного обмеження “освіченого монарха”. А український народ в особі визнаних провідників уже розробив реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на визнанні природного права людини і народу на свободу, самовизначення, виробив ще незнані в Європі демократичні засади суспільного життя, затвердив виборність усіх державних посад знизу доверху, прийняв нечуване у феодальному суспільстві рішення про соціальне забезпечення убогих, вдів, сиріт.

П. Орлик, підтриманий Карлом XII, вступив у антимосковський альянс з татарами та Портою і в січні 1711р. вирушив в Україну. Але цей наступ не мав успіху. П. Орлик повернувся в еміграцію. Помер у 1742 р. в Яссах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія України – Левицька Н. М. – 4.3 Гетьманщина. Поступове обмеження та ліквідація української державності