Історія світової культури – Левчук Л. Т. – 4. Наукове пізнання в індійській культурі
У культурі Індії поряд із домінуванням релігійних цінностей усе ж важливе місце посідала й науково-пізнавальна діяльність. Хоча щодо ранніх культурних періодів визначення пізнавальної діяльності індійців як наукової досить умовне. Адже з власне наукою в її західному розумінні індійці познайомилися лише завдяки європейцям. Але протягом своєї культурної історії вони високо цінували й активно розвивали знання релігійно-практичного та прикладного характеру. Більше того, досягли неабияких успіхів у розвитку математичного, астрономічного, медичного, лінгвістичного пізнання, випередивши багато відкриттів, зроблених європейськими вченими Середньовіччя й Нового часу.
В релігійному світогляді індоаріїв знання освячувалося. Божественна істина як основа релігії була представлена у формі вед – знання, відання. У ведійській релігійній традиції розрізнювалося вічне, незалежне від людей знання вищої істини – шмруті (почуте) і знання, здобуте мудрістю конкретних осіб, – смріті (запам’ятоване). Останнє визнавалось як коментарі й методики оволодіння божественною істиною й заклало в ті часи основи позитивного пізнання.
Так, у VI столітті до нашої ери у зв’язку з розробленням питань культу й релігійної літератури виникли керівництва (сутри, або шастри), які називалися “веданги” (складові вед) і стали предтечами майбутніх наукових дисциплін. До них належали: фонетика (ІЇІикша) – учення про звуки, наголоси, вимову священних гімнів вед, де неприпустимими були помилки, що зашкоджували містичному ефектові й навіть накликали білу на читаючого; метрика (Чхан-дас) – учення про правильне інтонування священних гімнів, що розробило систему індійських музичних розмірів високої складності – октаву на 22 напівтони; граматика (В’якарана) – учення про точність і красу виразів завдяки знанню різноманітних елементів мови та їхньої класифікації; етимологія (Нірукта) – пояснення незрозумілих слів у ведійських текстах і створення словників; астрономія (Джьо-тіша) — наука про календар і засоби визначення точного часу для жертвопринесень; обрядові приписи (Кальна) – правила виконання ритуалу, що стали широким керівництвом щодо створення культових споруд, культових зображень, виконавчої майстерності й заклали основи теорії архітектури, будівництва, живопису, акторської майстерності. На цих керівництвах грунтувалися засади розвитку індійського пізнання.
Індія уславилася лінгвістичними дослідженнями. На фундаменті ведійських граматичних та етимологічних керівництв Паніні в IV столітті до нашої ери створив першу граматику санскриту. З її створенням санскрит набув своєї класичної форми й майже не змінювався відтоді. Унікальність проведеного в граматиці Паніні звукового аналізу вражає сучасних лінгвістів. Такої точності й складності європейські лінгвістичні дослідження набули аж у XIX столітті. Більше того, тільки після знайомства із санскритом у Європі почала розвиватися фонетика як наука. Наступні роботи з граматики санскриту були лише коментарями до праці Паніні. Серед його послідовників треба згадати Катьяяну, Патанджалі (II ст. до н. є.), Джаядітью та Вамана (VII ст. н. є.).
Особливі успіхи досягнуті індійцями в царині математики, В витоками були, знову ж таки, практичні погреби ведійського культу. Дуже рано індійська математика досягла високого рівня розвитку. Так, для індійського світогляду було традиційним уявлення про абстрактне число, що відрізняється від конкретної кількості предметів. Завдяки цьому була створена десяткова система лічби – видатне відкриття індійської математики, яке через арабів потрапило в Європу і сьогодні використовується в усьому цивілізованому світі. Сучасна арифметика теж має індійське походження. Віднайдені в Індії правила арифметичних дій були поширені в країнах Близького Сходу та Європи. Індійська алгебра створила розвинуту символіку, досконалішу порівняно із сучасною їй грецькою. Середньовічні індійські математики Брахмагупта (VII ст.), Махавіра (IX ст.), Брасхара II (XII ст.) помітно випереджали дослідження європейської науки. Індійці знали позитивні й негативні величини, розробили методи добування квадратних і кубічних коренів, уміли розв’язувати деякі типи не-визначених рівнянь. Ар’ябхата обчислив приблизне значення числа к. Математичні поняття про нуль (шунья) та нескінченність, до яких античні вчені лише наближалися, широко застосовувалися в індійській математиці.
Завдяки досягненням у математиці індійські вчені з успіхом розвивали стародавні традиції астрономії та отримані від греків астрономічні знання. Згодом через арабів вони передали свою астрономічну науку разом із математикою європейцям. У давнині й Середньовіччі астрономічні відкриття робилися завдяки математичним розрахункам. Таким чином було з високою точністю обчислено багато астрономічних констант, точно прогнозувалися затемнення, пояснено їхню дійсну причину. Ар’ябхата у V столітті висунув сміливі гіпотези про обертання Землі навколо Сонця й навколо своєї осі. В ранніх періодах індійської культури не знайдено слідів астрономічних обсерваторій. Але обсерваторії XVII-XVIII століть у Джайпурі, Делі та інших містах Індії вражають своїм досконалим обладнанням.
Широко відомі традиції індійської медицини. За ведійських часів медичні знання ще були тісно пов’язані з магією та заклинаннями. Тому про медичну науку можна вести мову лише з моменту появи спеціальних медичних трактатів Бхели, Чаракі та Сушруті (II-IV ст.). Зміст найдавніших медичних трактатів засвідчує високий рівень медичних знань. Тут зібрані детальні описи багатьох хвороб. Останні пояснювалися порушенням первинної рівноваги між “тілом, душею та розумом”. Індійська медицина ніколи не страждала вузьким фізіологізмом, типовим для античних лікарів і відродженим західною медициною. Хоча в індійських медичних традиціях відчувається особлива увага індійців до фізіологічних процесів, породжена йогіч-ною та містичною практикою буддизму. Але індійський лікар повинен був знати ще й психологію, ботаніку, біологію, фармакологію, хімію тощо. В Індії була високо розвинута емпірична хірургія. У цій царині аж до XVIII століття індійці далеко випереджали європейську медицину. Хірурги Ост-Індської компанії не цуралися вчитися у індійців ринопластиці*.
* Ринопластика – пластична операція, за допомогою якої відновлюють форму носа в разі його дефектів або травм. – Ред.
Поряд із медициною в країні успішно розвивалася хімія, яка була скоріше супутницею медицини, ніж технології. Хоча досягнення в металургії засвідчують її роль і в цій сфері індійської майстерності. Однак основними досягненнями індійської хімії був розвиток фармакопеї.
Разом з тим скуті тісними рамками релігійних уявлень такі сфери пізнання, як географія, космологія, фізика, історія, не досягли значного розвитку в стародавній і середньовічній Індії. В цілому тут не склалося емпіричне й теоретичне природознавство європейського рівня. Однак протягом культурного існування індійцям було притаманне прагнення до систематизації та методичної класифікації кожної царини мислення, кожної галузі пізнання, мистецтва й діяльності.
Як уже зазначалося, зі стародавніх часів в Індії існувала традиція створення чітких керівництв із різних дисциплін. Будь-яка сфера практичної діяльності мала канон свого істинного знання – шастри, де містилися схеми та форми практичного оволодіння нею. Слід лише згадати відомий трактат із мистецтва державного управління “Артхашас-тру” Каутілы (Чанакі), першого міністра імператора Чан-дра, Гупти, “Махавадхармашастру” (“Закони Ману”) – правовий кодекс стародавньої та середньовічної Індії, славнозвісну “Камашастру” (“Камасутру”) – науку про кохання, яка була не лише керівництвом для коханців, а передусім кодексом “світської людини”, культурної людини взагалі
В цілому для індійської культури характерні глибокі науково-пізнавальні традиції, хоча й відмінні від європейського наукового стандарту. Але при всій своїй своєрідності індійське наукове пізнання зробило суттєвий внесок у розвиток як власної культури, так і багатьох країн Пів-денно-Східної Азії, Далекого Сходу, Європи та Америки.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)