Історія релігій – Лубський В. І. – Саєнтологічні рухи
Саєнтологічні (від англійського ясі science – наука і грецького lohos – вчення) рухи – одна з форм нетрадиційної релігійності. Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного західного індустріального суспільства. Більшість наявних в Україні рухів (Діанетика-Фонд Габарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять все більше послідовників у нашій країні.
Діанетика. Засновником діанетики (наукології) став Рон Габард (1912-1986) – відставний військовий, відомий письменник-фантаст. 1950 р. він видає в Америці книжку “Діанетика – сучасна наука розумового здоров’я, яке є однією з найпопулярніших у світі: 14 мільйонів примірників дванадцятьма мовами народів світу, в тому числі й російською. 1954 р. в Каліфорнії зареєстрована Церква наукології, яка нині поширилася по всьому світі і має 6 мільйонів прихильників. Вчення Габарда побудоване на поєднанні новітнього буддизму, інших світових релігій, фантастики, науково-технічних досягнень, практики психоаналізу. У створеній релігії багато власних нових термінів (тетан – істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву форму, вічно втілюючись; інграм – накопичений протягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися). Діанетика пропонує нову технологію життязвільнення від циклів перевтілень. Завдяки цій технології людина отримує владу над собою, здійснює контроль над матерією, енергією, часом і простором. Мстою запропонованого Габардом вчення визнається досягнення внутрішнього спокою, мудрості, міцного здоров’я та найвищої духовної досконалості. Саме це приваблює й прихильників діанетики в Україні, які поки що організаційно не визначені.
Наука розуму (Релігійна наука) – сучасний синтетичний ідейний рух, що прагне в межах свого релігійно-філософського вчення переплавити ідеї гностицизму, теософії, метафізики,; індуїзму, окультизму, об’єднавши східну містику і біблійне вчення. Наука розуму претендує на абсолютну істину, гармонійність “законів науки, філософських поглядів та об’явлень релігій відповідно до потреб та прагнень людства”. Засновник течії, американський лікар-психотерапевт Ернст Голмс (1887-1990), сформулював основні положення філософії Науки розуму в книгах “Творчий розум і успіх” (1919) та “Наука розуму” (1926), які вважаються своєрідною біблією названого руху. У вченні виразно звучать східні мотиви щодо єдності, всіх релігій, які несуть у собі одну істину, одну дійсність. Бог для Голмса – безособистісний, Ісус Христос – лише людина. Дух Святий – жіночий аспект Божественної Трійці, людина, в якій людське поступається божественному, сама стає Христом. Філософія, життя Холмса базується на ідеї, продукування негативного досвіду негативним мисленням, позитивної діяльності. – позитивним духом. Громади першої Церкви науки розуму були зареєстровані у США 1927 р., швидко завойовуючи популярність серед американців. Згодом вони розповсюдилися по всьому світі. Нині налічується близько 26 мільйонів послідовників Науки розуму. 1991 р. створено “Міжнародний альянс Нового мислення”, у який входить Київський центр Науки розуму, що розпочав свою діяльність цього ж року Сильна громада Церкви діє в Донецьку, Криму.
Християнська наука. Це релігійний рух, що виник у XIX ст. в Америці з ініціативи Мері Еп Морс Бейкер (1821-1910). В основі цього вчення – принцип духовного зцілення без використання медикаментозних методів лікування. Використовуючи систему психічного зцілення доктора Фінеаса Квимбі, М. Бейкер видала декілька книг (зокрема “Наука і здоров’я”, “Ключ до Писання”), в яких дає “єдино вірне” тлумачення Біблії. Отримані засновницею нової Церкви Божі об’явлення її прихильники сприймають як біблійні, а саму М. Бейкер – як наступницю Христа. Нині в Церкві налічується майже півмільйона членів, об’єднаних у 3000 конгрегацій по всьому світові.
***
Крім означених течій, в Україні є група вірних, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів – прихильників обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу, або Люциферу). Сатаністів не можна вважати суто модерновим явищем, оскільки вони були відомі давно. Як культ сатанізм прийшов зі стародавнього Іраку і набув особливого поширення в Європі в Середні віки. Нині під сатанізмом ми розуміємо різновид напіврелігійного руху, заснованого Е. О. Кроулі на рубежі XIX і XX ст. і реанімованого в 60-ті рр. в Америці. За світоглядною суттю, типом об’єднання, формами діяльності сатаністи вельми розмаїті. В кінці 70-х рр. XX ст. у Росії, а на початку 80-х – в Україні сатанізм заявив про себе як організована в декілька громад релігійна течія, віросповідні догмати і культові дії якої, будучи своєрідним антиподом християнства, побудовані на дзеркальному відображені і і останнього. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, провадять так звані “чорні меси” з використанням чорних свічок, перекинутих розп’ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над усіма, культ сили. Нечисленні прихильники сатанізму є і в Україні. Вони організаційно не об’єднані, а існують як молодіжні угруповання.
Подана панорама нетрадиційних релігійних напрямів і течі її і здійснений аналіз останніх дозволяє спрогнозувати можливі явища і процеси в цьому середовищі на найближчу перспективу. Тенденція до розширення кордонів поліконфесій пості на релігійній карті України має незворотний характер. Протягом найближчих років релігійний інноваційний процес (релігієтворення) триватиме з різною мірою інтенсивності.
З боку модернових релігійних утворень можна очікувати активного пошуку форм взаємин з державою, громадськістю, традиційними Церквами. Більшість неорелігій, щоб зберегтися і функціонувати в сучасних умовах, змушені будуть вписуватися в конкретну соціально-економічну, політичну та ідеологічну ситуацію, пристосовуватися до вимог часу.
Непросто складатимуться стосунки з державою, що пояснюється відсутністю в Україні чіткої державної політики щодо/ релігії і церкви. Оскільки багато місцевих владних структур не дотримуються чинного законодавства, це штовхає окремі релігійні громадина порушення-законів, спричиняє непорозуміння з органами-влади, які зволікають з реєстрацією, дозволом на будівництво культових споруд тощо. Сьогодні нетрадиційні релігії виборюють право па існування, і ця тенденція збережеться й надалі, якщо не закон, а особисте – емоційне (подобається/не подобається) і політико-прагматичне (вигідно/невигідно) – ставлення державного чиновника визначатиме долю тієї чи іншої громади. Па наш погляд, роль держави в цих справах має обмежитися контролем за дотриманням законів про свободу совісті, просвітницько-інформативною і соціально-психологічною (створення спеціальних центрів психологічної експертизи і. реабілітації) функціями.
В інтересах самих релігійних громад важливим є врахування наслідків діяльності екстреміських угруповань, коригування, припливу до них людей випадкових, психічно хворих, прагматичних, по суті безрелігійних, щоб уникнути в майбутньому виявів релігійного фанатизму, екстремізму, зменшити зовнішню конфліктність і внутрішні суперечності.