Історія релігій – Лубський В. І. – Еволюція сикхізму
Сикхізм виник наприкінці XV – початку XVI ст. на північному заході Індії в районі П’ятиріччя (“панджаб” – “п’ять річок” – п’ять великих приток Інду). Сикхізм склався на грунті індуїзму, об’єднавши міські торговельно-ремісничі верстви: він синтезував, у собі ряд як індуїстських, так і мусульманських (особливо властивих суфізму) положень. Фундатором сикхізму вважається гуру Нанак (1469-1539), послідовники якого стали називати себе сикхами – учнями. Після смерті Нанака його вчення проповідували ще дев’ять гуру, останнім з яких був Говінд (1675-1708). Усі вони вважаються десятьма втіленнями одного й того ж гуру, який проповідував єдине вчення.
Сикхізм – монотеїстична релігія. Індуїстські боги Брахма, Вішну, Шива та мусульманський Аллах – усі вони зливаються в єдиному Божестві, у якого немає власного імені. Нанак звертається до нього, використовуючи як індуїстські, так і мусульманські імена: Харі (цей вішнуїтський термін зустрічається найчастіше ), Гопал, Рам, Парамешвар, Аллах, Сахіб і т. д.
Бог визначається поняттями “ніргун” (позбавлений якостей) і “сагун” (наділений якостями). Головний його стан – наргун: це абсолютна суть, позбавлена будь-яких атрибутів. Але для того, щоб людина могла пізнати його, він перетворюється в сагуна (що ніяк не пов’язано з набуттям антропоморфного вигляду, він завжди невидимий і виявляється через свої діяння) – ту свою іпостась, до якої звертається людина у спілкуванні з Усевишнім у стані медитації, в співі гімнів.
У вченні сикхізму Бог втілює в собі Творця, Охоронця і Руйнівника (якості, властиві Брахмі, Вішну та Шиві), він всемогутній і все знає; створений ним світ мінливий і не вічний, а Бог вічний, він існує в минулому, теперішньому та майбутньому сам по собі; він не має початку, існує поза часом, “ненароджений”, “безсмертний”. Він поза метою перероджень, поза смертю, і тому у нього немає видимих (мінливих і недовговічних) перетворень – аватар (подібних аватарам богів індуїстського пантеону), він не має видимої форми, його неможливо описати, він перевершує можливості інтелекту, непізнаваний. Водночас він – Сат (Реальність, Істина, Правда).
Збагнути Бога та з’єднатися з ним можливо для кожної людини, що прямує шляхом любові, віри, відданості йому і розмірковує про його діяння. Служіння Богу ніяким чином не вказує на відхід від мирських справ, відлюдництво чи аскетизм, а навпаки, передбачає активне життя, сповнене працею, виконання дхарми (обов’язків) господаря. Неухильне дотримання цих принципів повинне привести, зрештою, до переривання ланцюга перевтілень і до злиття з божеством. Кожен може спілкуватися з Богом прямо, без посередників.
Викликом індуїзму виступає стрижнева ідея сикхізму про рівність усіх людей перед Богом, заперечення каст та кастової системи. За Нанака та наступників гуру було введено особливу форму богослужіння – сангат, яка передбачала спільну присутність сикхів, незалежно від касти, на проповіді гуру і спільне виконання ними гімнів. Дещо пізніше з’явилася практика проведення спільних трапез, де були присутні й передавали з рук у руки чашу з водою всі члени общини – також незалежно від касти та соціального статусу.
Еволюція сикхізму
За п’ятого гуру – Арджуне (1581-1606) була написана священна книга сикхів Адігрантх (“Початкова Книга”; вона також має назву Гурурантх – “Книга Гуру” і Грантхсахиб -“Книга-Пан”), до якої увійшли гімни п’яти перших, а згодом і інших гуру поряд з гімнами Кабіра (XV ст.), Намдева (XV ст.), Фарид-уддина Ганджишакара (XIII ст.), Джайядева (XIV ст.) та інших представників руху бхакти і суфізму. Написана в основному мовою нанджаби, книга зберігається в Золотому храмі – головній сикхській святині в Амритсарі.
З другої половини XVI і особливо у XVII ст. в міру феодалізації суспільної верхівки та зростання впливу великих землевласників посилювалося протистояння нанджабського селянства, насамперед сикхів, та монгольських правителів. На межі XVII-XVIII ст. воно вилилося у найбільший амтимонгольський рух під прапором сикхізму в Пенджабі. Розширення соціальної бази сикхізму (опорою руху були джати-землероби, підтримувані міською громадою) змусило гуру Говінда внести ряд змін у вчення сикхізму і в організацію общини. У 1699 р. було проголошено, що вища духовна й світська влада переходить з рук гуру до хальсе (Ордену “чистих”). З цього часу і до наших днів у сикхів збереглася спеціальна церемонія посвячення в общинники, а також особливий кодекс поведінки – “п’ять к”, відповідно до яких сикхам наказується не стригти волосся та бороду (кеш), носити короткі шаровари (качха), волосся під тюрбаном закріплювати гребенем (кангха), завжди мати при собі меч (кирпан) та залізний браслет (кара). До імені сикхів почали додавати військовий титул “сингх” -“лев”. Тоді ж лінія живих гуру була перервана, книга Аді гранта канонізована і стала предметом поклоніння у сикхських храмах – гурудварах. До початку XVIII ст. сикхізм остаточно перетворився на самостійну релігійну систему.
Найважливішою віхою в історії Пенджабу і сикхізму був період середини XVIII ст., коли після розпаду імперії Великих Моголів та успішної нейтралізації сикхами спроб афганського правителя Ахмадшаха Дуррані (бл. 1721-1773) включити цю частину Індії до своїх володінь була проголошена незалежність Пенджаба (1765). Сикхізм стає релігією самостійної держави, яку очолюють сикхські феодали.
У XVIII ст. відхід від ряду принципів раннього сикхізму (засудження недоторканності, скасування обрядів самоспалення вдів – “сати” та вбивство новонароджених дівчаток у заможних сім’ях, відмови від антропоморфних зображень божества й обожнювання гуру, відмови від послуг брахманів тощо) спричинив рух за очищення сикхізму, що породило ряд сект, зокрема ні ран кар і і намдхарі. Ідеї цих течій знайшли своє продовження через століття у русі за реформацію сикхізму, який відобразив нові тенденції кінця XIX – початку XX ст. у житті Пенджабу (анексованого англійцями лише в 1849 р.) – формування капіталістичних відносин, становлення буржуазного націоналізму, розвиток просвіти. Тепер відродження раннього сикхізму виражало інтереси класу буржуазії, що зароджувався, якому імпонували (особливо в умовах колоніалізму) початкові постулати сикхізму про загальну рівність перед Богом. У рамках реформації сикхізму і одночасно в руслі антианглійської боротьби на початку XX ст. відбувався й широкий рух за реформу управління гурудварами, спрямований проти махантів – настоятелів храмів, які користувалися прихильністю англійців та перетворилися внаслідок земельних внесків останніх на великих поміщиків-землевласників.
Сикхський фактор у суспільно-політичному житті
У міру формування самосвідомості сикхської буржуазії (а цей процес у Пенджабі почався пізніше і йшов повільніше, ніж в інших частинах країни) з’являються її суспільно-політичні організації. У 1926 р. на політичну арену Пенджабу виходить партія Акалі Дав (“Орден Безсмертного”), сформована за релігійним принципом. Вона виступала за рівність мусульман, індуїстів та сикхів (активно протистояла, зокрема, куріальній системі виборів, яку було введено Законом про управління Індією в 1935 р.). Вплив її помітно посилився після поділу Індії у 1947 р. – після міграції мусульман до пакистанського Пенджабу, а індуїстів та сикхів – до індійського.
У житті незалежної Індії сикхський фактор відіграє важливу роль. Із середини 50-х років у сикхських колах поширюються націоналістичні спрямування. У 50-60-ті роки розгортається рух за створення на етнолінгвістичній основі штату Пенджаб, де переважало пенджабомовне населення. У 1966 р. такий штат був створений, і велика частина індійських сикхів (близько 80%) проживає саме там. Загальна чисельність сикхської громади на початку 90-х років становила близько 14 млн чоловік – це четверта за розміром конфесійна спільнота Індії (2% населення) після індуїстів,5 мусульман та християн. До середини 60-х років регіоналістські сикхські спрямування набули форми боротьби за автономію в рамках єдиної держави за створення сикхської держави Халістан. Загострення суперечностей між індуїстською та мусульманською общинами в 90-х роках дещо знизило актуальність “сикхського питання”, проте він продовжує залишатися одним з істотних факторів, що впливають на розподіл партійно-політичних сил у сучасній Індії.
Запитання і завдання для закріплення знань
1. Що спільного і відмінного в ученнях Авести і Вед?
2. У чому полягають особливості індуїстського віровчення і культу?
3. Дайте загальну характеристику основних напрямів в індуїзму.
4. Якими найхарактернішими елементами відрізнялися основні напрями індуїзму?
Теми для рефератів
1. Сутність віровчення і культу індуїзму.
2. Витоки індуїзму.
3. Індуїзм: сучасні тенденції.
4. Духовність Махатми Ганді.
5. Роль індуїзму в розвитку індійського народу.
Література
Бхагавад-Гіта як вона є. – К., 1990.
Васильев Л. С. История Востока. В 2-х т. – М., 1998.
Васильев Д. С. История религий Востока. – М., 1988.
Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители, философские и религиозные произведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под ред. Я. П. Мак-Грила. – М., 1998.
Гусева Н. Р. Индуизм. – М., 1977.
Иллюстрированная история религии: В 2-х т. – М., 1996.
Труды по ведийской философии: Тексты,. – М., 1986.
Индуизм. Джайнизм. Сикхизм. Словарь. – М., 1996.
Ольденбург С. Ф. Культура Индии. – М., 1991.
Религии Древнего Востока. – М., 1995.
Томпсон Мел. Восточная философия. – М., 2000.
Упанишади: В 3-х кн. – М., 1992.