Історія релігії в Україні – Колодний А. М
Релігії стародавніх суспільств на землях України, дохристиянські язичницькі вірування, християнизація України, середньовічне християнство, релігійно-церковне життя в Україні часів її бездержавності, колоніальної неволі, релігії національних меншин в Україні, релігійно-церковні процеси періоду радянської влади, релігійно-церковне життя
Релігії стародавніх суспільств на землях України, дохристиянські язичницькі вірування, християнизація України, середньовічне християнство, релігійно-церковне життя в Україні часів її бездержавності, колоніальної неволі, релігії національних меншин в Україні, релігійно-церковні процеси періоду радянської влади, релігійно-церковне життя
1. РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНІХ СУСПІЛЬСТВ Українському народові дісталася величезна культурна спадщина від своїх попередників. Чисельні народи проходили з Азії на захід чорноморськими степами. І якою б жахливою не була та чи інша навала, ніколи вона
1. РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНІХ СУСПІЛЬСТВ Українському народові дісталася величезна культурна спадщина від своїх попередників. Чисельні народи проходили з Азії на захід чорноморськими степами. І якою б жахливою не була та чи інша навала, ніколи вона
З проникненням степовиків на територію Правобережної України та Нижнього Подунав’я (IV тис. до н, е.) значних змін зазнає трипільська культура. Зі сходу запозичується звичай ховати покійників у скорченому, на спині, положенні й посипати їх
Першим народом на території України, який мав власну назву, були кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.). Згадки про племена кіммерійців є в “Одісеї” Гомера, “Історії” Геродота та в деяких малоазійських джерелах. Для їхнього релігійного
Першим народом на території України, який мав власну назву, були кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.). Згадки про племена кіммерійців є в “Одісеї” Гомера, “Історії” Геродота та в деяких малоазійських джерелах. Для їхнього релігійного
У II ст. до н. е. з праць античних авторів зникає назва території Північного Причорномор’я й Приазов’я – Скіфія. її заміняє назва Сарматія. Це пов’язано з частковим витісненням та асимілюванням сарматськими племенами (язиги, алани,
У II ст. до н. е. з праць античних авторів зникає назва території Північного Причорномор’я й Приазов’я – Скіфія. її заміняє назва Сарматія. Це пов’язано з частковим витісненням та асимілюванням сарматськими племенами (язиги, алани,
Кельти в першій половині V ст. до н. е. створили свій особливий стиль у культурі, що в археології носить назву латенського (від назви місця Ла-Тен, де знайдено залишки цієї культури). Прийшовши із Центральної Азії
Служителями язичницького культу слов’ян були волхви – засновники вчення про першотворця. Вони володіли секретами лікування травами, стали творцями своєрідної астрологічної медицини. Волхви зберігали й передавали з покоління в покоління географічні, астрономічні, математичні знання. Людське
Служителями язичницького культу слов’ян були волхви – засновники вчення про першотворця. Вони володіли секретами лікування травами, стали творцями своєрідної астрологічної медицини. Волхви зберігали й передавали з покоління в покоління географічні, астрономічні, математичні знання. Людське
З другої половини IV ст. на зміну кочовим іраномовним племенам приходять народи алтайської мовної групи – гунни, авари, булгари, хозари. В 375 році остготський союз розгромлено гуннами – кочівниками тюркського походження, що прийшли з
Ще за кілька тисячоліть до нашої ери серед індоєвропейців починає виділятися великий масив праслов’янських племен, що розселялися далеко на схід від Одера. Ці племена вже мали продукуюче господарство – орне землеробство та скотарство, знали
Ще за кілька тисячоліть до нашої ери серед індоєвропейців починає виділятися великий масив праслов’янських племен, що розселялися далеко на схід від Одера. Ці племена вже мали продукуюче господарство – орне землеробство та скотарство, знали
Як уже зазначалося, вірування чуттєво-надчуттєвого типу для літописних слов’ян – це залишкові форми релігійності, що перейшли їм у спадок від часів ранньородового суспільства. Але власною релігійністю праслав’ян був історично вищий тип віри в надприродне
Більш пізній історичний “поверх” демоністичного типу вірувань починає складатися ще в золотому віці продукуючого землеробсько-тваринницького господарства, розвитку металургії, панування общинної власності на землю, в надрах якої з часом виникає й поширюється соціальне розшарування, складається
Соціально-економічний і культурний розвиток літописних слов’ян зумовив розгортання в їхньому середовищі інтенсивних етноконфесійних процесів. Вони особливо торкнулися племен, розселених у середньому Подніпров’ї, де поляни, що називали себе русами, спільно з уличами, тиверцями, древлянами, сіверцями
Соціально-економічний і культурний розвиток літописних слов’ян зумовив розгортання в їхньому середовищі інтенсивних етноконфесійних процесів. Вони особливо торкнулися племен, розселених у середньому Подніпров’ї, де поляни, що називали себе русами, спільно з уличами, тиверцями, древлянами, сіверцями
Одну із особливостей теїстичного типу надприродного становить єдиносуща двоїстість змісту образів богів. Це цілком стосується й східнослов’янського політеїзму, в якому уявлення про богів складаються із специфічно сприйнятого людиною її ставлення не лише до природного
Із зміцненням князівської влади та дружинництва його головні функції все більше перебирає Перун, який мав загальноіндоєвропейське й загальнослов’янське значення (Попович М. Мировоззрение древних славян. – К., 1985. – С.88), але культ якого виявився сильнішим
Традиційний і нетрадиційний погляд на хрещення Русі-України Ні одна розповідь про охрещення Русі не обходиться без того, щоб мова в ній не йшла про те, як захопив Володимир грецьке місто Корсунь-Херсонес і змусив гордих
Традиційний і нетрадиційний погляд на хрещення Русі-України Ні одна розповідь про охрещення Русі не обходиться без того, щоб мова в ній не йшла про те, як захопив Володимир грецьке місто Корсунь-Херсонес і змусив гордих
У літературі дискутується питання, представниками якої саме – візантійської чи римської – церкви були Кирило і Мефодій, оскільки відомо про їхні контакти як з Константинополем, так і з Римом. Аргументи є і в однієї,
На те, яким саме було влаштування церкви після запровадження християнства в Київській Русі, є досить багато різних наукових поглядів. Це зумовлено тим, що до цього часу немає сталого погляду на сам процес запровадження християнства.
1051 року митрополичу кафедру посідає русич Іларіон – видатний ідеолог новостворюваної церкви. Він пише працю, в якій викладає погляди нових християн на їхнє місце серед християнських церков. Праця називається “Слово про Закон і Благодать”,
Спалах патріотизму й гордості за новостворену церкву змінюється потребою її ієрархічного оформлення. Давньорусьське організаційне влаштування ніколи не було точною подобою візантійського. На відміну від Візантії, де було безліч єпископій (більше 300), єпископські кафедри на
Система забезпечення церкви не повторювала яких-небудь іноземних зразків і була пристосована до своїх умов. Тут можна виділити два періоди. Із часу виникнення й до кінця XI століття церква забезпечувалася за допомогою князівської влади, їй
Система забезпечення церкви не повторювала яких-небудь іноземних зразків і була пристосована до своїх умов. Тут можна виділити два періоди. Із часу виникнення й до кінця XI століття церква забезпечувалася за допомогою князівської влади, їй
Формування й розвиток інтелектуальної та філософської думки на Русі відбувається не тільки як просто витлумачення богословсько-релігійних термінів, а й з певним відтінком приборкання гордині розуму. Мудрість людська ставилася нижче “божественної премудрості”. Для літописця Нестора
1. ПРАВОСЛАВ’Я ЧАСІВ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОГО ПАНУВАННЯ У Київській державі Русі-Україні церква функціонувала в одновірній системі державно-церковних відносин, тобто мала справу лише з одновірною державною владою, з якою вона була у взаємовідносинах гармонії, союзу. Водночас церква
1. ПРАВОСЛАВ’Я ЧАСІВ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОГО ПАНУВАННЯ У Київській державі Русі-Україні церква функціонувала в одновірній системі державно-церковних відносин, тобто мала справу лише з одновірною державною владою, з якою вона була у взаємовідносинах гармонії, союзу. Водночас церква
Оскільки більша частина єпархій православної церкви була в Галицько-Волинському князівстві, де після початкового в 1240 р. погрому настав відносний спокій, церковно-державні взаємовідносини тут залишалися такими ж, як у Київській Русі-Україні до татарської навали. Правда,
Оскільки більша частина єпархій православної церкви була в Галицько-Волинському князівстві, де після початкового в 1240 р. погрому настав відносний спокій, церковно-державні взаємовідносини тут залишалися такими ж, як у Київській Русі-Україні до татарської навали. Правда,
Український народ не мав уже політичної й державної сили обороняти старий церковний ідеал своїх предків – мати свою самоуправну церкву, незалежну вже тепер не так від Візантії, як від Москви й Литви. Візантія перестала
Ходу історичного процесу в Литовсько-Руській державі було змінено політичною злукою Литви з Польщею, що була започаткована династичною унією через шлюб Великого князя Литовського Ягайла, сина Ольгерда, з польською королевою Ядвігою згідно з Кревською (місто
Певне загострення міжконфесійних відносин виникло на українських землях, які були під Литвою за часів князювання сина Казимира IV Олександра, Великого князя Литовського, а потім і короля польського (1501-1506). Недотримання ним обіцянок, даних під час
Незважаючи на те, що в цей час у Польщі вже активно діяли єзуїти в боротьбі з протестантами, протестанти сконсолідувалися з православними та частиною поміркованих католиків, утворивши так звану Варшавську конфедерацію на конвокаційному сеймі 1573
Великі князі Литовські, а згодом польські королі присвоїли собі “право подавання”, тобто роздавання церковних посад, Кандидати на єпископів (владик, князів церкви) та архімандритів (володарів монастирів) за гроші отримували від князів і королів “подання” на
Крім страшного лихоліття, яке спіткало українську церкву в XVI ст., внаслідок її розкладу й деморалізації правом патронату, маємо й інші, героїчні сторінки в її історії цього періоду. Це боротьба православних українців Галицької єпархії за
Поряд з такими шляхами проникнення християнства в Київську Русь як херсонесько-візантійський, східно-болгарський, кирило-мефодіївський, варязький, був і західноєвропейський – римський. Апостольська Столиця докладала чимало зусиль для навернення до християнства народу Русі. Спроба Апостольської Столиці християнізувати
Поряд з такими шляхами проникнення християнства в Київську Русь як херсонесько-візантійський, східно-болгарський, кирило-мефодіївський, варязький, був і західноєвропейський – римський. Апостольська Столиця докладала чимало зусиль для навернення до християнства народу Русі. Спроба Апостольської Столиці християнізувати
Процеси християнізації такої великої держави привертали увагу не тільки Константинополя, а й Риму. Зв’язки Києва з папським престолом, які були започатковані ще княгинею Ольгою, не порвалися. У своєму суперництві з Константинополем Рим все частіше
Процеси християнізації такої великої держави привертали увагу не тільки Константинополя, а й Риму. Зв’язки Києва з папським престолом, які були започатковані ще княгинею Ольгою, не порвалися. У своєму суперництві з Константинополем Рим все частіше
Київська Русь відігравала значну роль серед слов’янських народів. Візантія, хоча й зберігала формально церковне верховенство, значно поступалася перед Руссю у співвідношенні сил. Князь Ярослав намагався утворити незалежну від Константинопольського патріарха церкву. Безумовно, що все
Для Русі в XIII ст. характерним було роздроблення й міжусобиці між князями, внаслідок чого держава втратила свою колишню могутність. її підкорили татаро-монгольські завойовники. Загроза нависла над усією Європою. У ці грізні часи ініціативу про
Для Русі в XIII ст. характерним було роздроблення й міжусобиці між князями, внаслідок чого держава втратила свою колишню могутність. її підкорили татаро-монгольські завойовники. Загроза нависла над усією Європою. У ці грізні часи ініціативу про
Наступне повернення до ідей об’єднання церков припадає на другу половину XVI ст., яке пов’язане з утворенням у 1569 р. Речі Посполитої, після чого розпочалася польська колонізація українських земель. Наступ католицизму сприяв ополяченню українських вельмож.
Наприкінці XVI ст. остаточно сформувалася платформа майбутньої унії. Основними умовами об’єднання церков стали: збереження за уніатською церквою православних обрядів і визнання главенства папи римського, новоутворена церква не зобов’язана входити до складу польської католицької організації,
Безпосередніми ініціаторами “універсальної унії” стали коронний канцлер Я. Замойський та волинський воєвода князь О. Сангушко. Князь у жовтні 1635 р. підписав два документи. Перший адресувався папі Урбану VIII і містив тільки загальні положення та
Сторінка 1 з 612345...»Остання »