Історія релігії в Україні – Колодний А. М. – Тенденції конфесійних змін
Порівняльний аналіз цифрового матеріалу про зміни релігійної мережі за 1986 – 1999 роки засвідчує, що екстенсивний етап розвитку релігійного життя в Україні вже закінчується і переходить в інтенсивний. Його бум припав на 1988-1990 роки, коли кількість громад збільшувалася щороку в середньому на 32%. Але в 1991 році це зростання вже становило 30%, у 1992 – менше 8%, а в 1993 – 1999 роках – 5 – 6%. Не однаковими є також цифрові показники змін релігійної мережі в різних регіонах України. Так, за час демократичних перемін у Чернівецькій області зареєстровано в 2,5 рази більше релігійних громад, ніж у найчисельнішій за населенням Донецькій області. Маючи десь 20% всього населення України, в семи західноукраїнських областях зосереджується біля половини кількості її релігійних громад (9487 з 21128). За кількістю громад тут вирізняються Львівщина (2567), Тернопілля (1503) і Закарпаття (1361) (Бондаренко В., Є ленський В., Журавський В. Релігійне життя в Україні. – К., 1996.)
Які загальні тенденції характеризували зміну релігійної мережі за останнє п’ятиріччя?
1. Відродження (скоріше – відтворення) громад, традиційних для України християнських течій там, де вони діяли раніше і де для цього була (хай навіть зруйнована) матеріальна база. Наслідком цього є те, що зростання мережі йшло переважно за рахунок православних громад (більше половини), греко-католиків і традиційних протестантів (близько 2% кожних).
2. Порівняно швидке зростання кількості православних і католицьких громад при незначній чисельності активних їхніх членів і при порівняно бідній духовній освіченості парафіян.
3. Найбільш інтенсивне зростання релігійної мережі відбулося в західноукраїнських областях, що пояснюється порівняно високим рівнем релігійних потреб громадян цього регіону, для яких релігія стала невід’ємним елементом їхнього способу життя і виявом духовної культури.
4. Порівняно розвинута інфраструктура ортодоксальних конфесій у західноукраїнському регіоні, поєднання у свідомості людей своєї релігійної приналежності з національною, включеність певних елементів конфесійного чинника в систему культури й побуту зумовили блокування проникнення в ці області нових релігійних течій.
5. Кількісні показники зростання релігійних громад, монастирів, видань різних конфесій не засвідчують таке ж зростання числа їхніх послідовників. Конкурентна боротьба між конфесіями спонукає керівництво деяких з них штучно розширювати свою інституційну мережу. Відтак у 17 монастирях УПЦ КП перебуває всього близько 90 насельників. Відмінною також є кількість парафіян у протестантських і гре-ко-католицьких громадах. Другі в західноукраїнському регіоні мають порівняно з першими в середньому у 20 разів більше вірних.
6. Регіональні відмінності в рівні національної самосвідомості громадян позначаються на географії поширення українських національних християнських церков. Тому слід відзначити помітне поширення парафій УПЦ КП і УАПЦ в західних і центральних областях і водночас незначну кількість їх у південному й східному регіонах країни, де домінує УПЦ. Абсолютне домінування в галичанських областях має УГКЦ.
7. Зростанню кількості римсько-католицьких громад явно сприяє етноконфесійний чинник, зокрема розселеність польської меншини на Поліссі, Поділлі, в Галичині і в Закарпатті. Розширення свого конфесійного регіону римо-католиками зустрічатиме протидію православних і греко-католиків.
8. Висунення в церковно-релігійному житті ідеї традиційної канонічної території, що характерне зокрема для відносин православ’я, греко-католицизму і римо-католицизму, веде до певної регіоналізації України за релігійними чинниками, а відтак і до міжконфесійної напруженності.
9. У намаганні заповнити той духовний вакуум, який утворився після занепаду марксистсько-ленінської ідеологічної монополії і втрати свого авторитету церквами, котрі діяли в умовах пристосування до тоталітарних політичних порядків, певний успіх мають нові релігійні течії, які привносяться в Україну переважно західними християнськими місіонерами.
10. Розвиток національної самосвідомості у представників багатьох етнічних меншин України одним із каналів свого вияву має появу різних національних релігійних течій і об’єднань.
Контрольні завдання і запитання
1. Які зміни відбулися на релігійній карті України в XI – XX стст.?
2. У чому полягала політика “релігійних скорочень” тоталітарної доби?
3. Назвіть кількісні показники традиційних і нетрадиційних конфесій України на 1999 рік.
4. Які загальні тенденції характеризують нині зміну релігійної мережі в Україні?
Тематика рефератів
1. Зміни християнської карти України XI – XX стст.
2. Взаємозв’язок конфесійного й етнічного в релігійній конфігурації України.
3. Кількісне зростання релігійної мережі в незалежній Україні і проблеми релігійного відродження.
4. Тенденції конфесійних змін України.
Рекомендована література
1. Журнал “Людина і світ” за 1996-1999 рр.
2. Колодний А., Саган О. Конфесії України у цифровому вимірі // Українське релігієзнавство. – 1997. – № 5. – С. 64-69
3. Павлов СВ., Мезенцев К. В., Любіцева О. О. Географія релігій
– К., 1998. – Розділ 5.
4. Панченко П. Релігійні конфесії в Україні. – К., 1993.
5. Релігійна свобода: історичне підгрунтя, правові основи і реалії сьогодення. – К., 1998.
6. Релігійні об’єднання на Україні. – К., 1991.
7. Сучасна релігійна ситуація в Україні / За ред. П. І. Косухи
– К.,1994. У
(2 votes, average: 4,50 out of 5)