Історія релігії в Україні – Колодний А. М. – Русь-Україна ознайомлюється з ісламом та мусульманами
Процес поширення ісламу та мусульманських громад в Україні складається з чотирьох головних етапів, які відбивають певну внутрішню логіку цього процесу.
1. Перший період просування ісламу на землях України назвемо умовно ознайомлювальним. У цей період під час подорожей, торговельних операцій, воєнних експедицій русів, а також арабських та булгарських купців і географів відбувається перше знайомство східних слов’ян з ісламом, його вченням та обрядами. До цього етапу належить також так званий вибір вір київським князем Володимиром.
2. Другий період позначимо як військово-колонізаційний. Йдеться про осідання на постійному місці народів, що сповідують іслам, а також колонізаційну політику Оттоманської імперії в Північному Причорномор’ї й Подністров’ї. Під цим розуміємо закріплення в Криму частини татарської Орди, що визнала офіційно іслам за хана Узбека, а також турецькі колонії в Азові, Очакові, Білгороді-Дністровському, Кам’янці-Подільському тощо.
3. В умовах Російської імперії розпочався період, коли іслам діяв як фактор етнічного, національного самовираження й самозбереження мусульманських народів, що допомагало їхнім представникам усвідомлювати свою відмінність від немусульманських етносів. Для волзьких і кримських татар, чеченців і дагестанців, представників тюркомовних народів Середньої Азії, котрі мешкали в Україні, іслам став силою, що сприяла збереженню їх як нації, охороні їхньої національної культури від асиміляції в етнічному та етноконфесійному середовищі. Така здатність ісламу спостерігається і в XX ст.
4. Нині розпочався якісно новий етап історичного буття ісламу на теренах України – поступового проникнення ісламу у середовище східнослов’янських народів – етнічних українців та росіян. Для них іслам не є фактором, що підтримує їхню національну самосвідомість. Для українців і росіян, котрі звернулися до ісламу, він є підсумком їхніх світоглядних пошуків. Тому нині іслам в Україні стає для окремих людей фактором світоглядного самовизначення особи. Звернення слов’ян до ісламу бачимо лише в містах переважно півдня та сходу нашої країни.
Отже, іслам не є релігією, традиційною для України, хоча українці знали про іслам, його основні ідеї, обряди, про звичаї мусульман ще з часів Київської Русі. Проте внаслідок комплексу соціально-економічних, культурних, світоглядно-релігійних причин іслам так і не було сприйнято корінним населенням материкової України. Знайомство з духовними цінностями ісламу відбувається повільно протягом століть.
Русь-Україна ознайомлюється з ісламом та мусульманами
Перші відомості про мусульманський світ, про мусульман, перші знання про іслам пращури сучасних українців здобули під час торговельних операцій, мандрівок та воєнних походів. Про інтенсивні торговельні зв’язки між русичами та арабами, а також між іншими мусульманськими народами засвідчують середньовічні арабські автори Ібн Фадлан, аль-Масуді, Ібрагім Ібн Якуб, Ібн Міскавайг. Про те саме засвідчують численні знахідки арабських дирхемів та персидських монет на землях колишньої Київської Русі. Аль-Масуді пише, що до Києва “приїздять мусульманські купці з усіляким крамом”. М. Грушевський повідомляв, що час найінтенсивніших наїздів арабських купців до Києва припадає на першу половину X ст.
Із свого боку русичі мандрували до Ітиля найчастіше через Десну, Сейм та Оскол. Так виникав прямий контакт з країною, яка зазнавала величезного впливу арабсько-мусульманської культури. Історики погоджуються, що первісні знання про іслам русичі здобули саме у Болгарії.
Своєрідна кульмінація ознайомлювального періоду – “вибір вір” Великим князем Київським Володимиром (X ст.), внаслідок якого Русь стала християнською, а шлях ісламові на її землі було перекрито на століття. За літописними повідомленнями, князь Володимир, готуючи велику релігійну реформу, почав своєрідний перегляд знайомих йому монотеїстичних релігій. Найвірогідніше, що “випробування вір” здійснювалося через особливі посольства. За допомогою одного з них і відбулося досить поверхове ознайомлення київської влади з ісламом. Вірогідно, що дані про іслам було зібрано у Булгарстані, який на той час вже прийняв іслам. На основі цих відомостей князь Володимир відкинув релігію мусульман.
Отже, прийняття ісламу Київською Руссю – суто гіпотетична можливість. Підстави для позитивного рішення були. Адже іслам також давав знання про єдиного Бога. Іслам був молодою, динамічною релігією. Іслам давав зразок багатонаціональної держави, якою був на той час халіфат. Іслам міг відкрити для Русі-України шлях для контактів зі Сходом. Та сталося інакше.
Серед причин негативного щодо ісламу рішення варто назвати три:
По-перше, надто строгий, абсолютний монотеїзм ісламу. Релігійна свідомість русичів йшла до монотеїзму кількома шляхами, але на момент “вибору віри” еволюція ще не була завершеною.
По-друге, багато чого важили суто земні, зокрема політичні міркування. Християнство в його східному відгалуженні являла Володимирові Візантія – могутня держава, союз з якою, закріплений релігійно, багато що давав Володимиру. Іслам був насамперед релігією досить далекої держави – Булгарстану, внутрішньо нестабільної держави. Релігійний союз з нею не відкривав перед Володимиром якихось особливих перспектив.
По-третє, неповнота та неточність інформації про іслам, що наперед визначали її непереконливість. До того ж накладався своєрідний синдром переможця у київських князів. Хто приймає релігію переможених? Згадаймо поразку, якої зазнали булгари саме від київського воїнства в 985 р.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)