Історія психології – Жуков С. М. – 1.2. Китай

Однією з найбільш давніх цивілізацій, яка проіснувала тисячоліття та зберегла, не дивлячись на всі катаклізми, свою цілісність і своєрідність, є китайська цивілізація, що сфор­мувалася в басейні річок Хуанхе та Янцзи.

В загальну культуру Китаю зробили свій внесок численні народи Східної Азії, що мешкали на його території та створили самобутні культури і традиції, синтез яких протягом тисячоліть і народив той унікальний феномен, який зветься китайською цивілізацією.

Найбільшу питому вагу (за географічним, демографічним та іншими аспектами) серед східних країн за правом належить Китаю – овіяному таємничістю, заворожуючому своєю незвичайністю. “Серединною квіткою Сходу” (61c. H0) звуть цю державу. Китайська культура, яка нараховує багато тисячоліть, – “це криниця, в якій немає дна” (61 с.112).

Китайський шовк, китайський посуд, образотворче мис­тецтво і поезія Китаю, його хореографія, театральне мистецтво

– все це до нашого часу дивує людство. А чого варті одні ієрогліфи – скільки в них незвичайного і загадкового. Але особливою, монолітною брилою в цьому ряді стоїть філо­софська думка Китаю, яка чудернацько переплелася з релі­гійними течіями, має багато шкіл та напрямків. Головною відмінністю є те, що філософія Китаю розвивалася автономно, незалежно від розвитку філософії Стародавньої Греції та Західної Європи. Те ж саме можна сказати і про розвиток психологічної думки в цій загадковій, казковій країні.

Специфічною рисою китайської мудрості є її схильність розглядати предмети в їх цілісності, спадкоємності розвитку, тому небо, природа і людина розглядається як щось органічно єдине, взаємопов’язане. Вважалось, що Небо карає недостойних та нагороджує доброчинних. Таким чином релігія перетворювалась в етику. Небо втілювало собою загальний порядок – космічний та моральний. Примат етики над релігією, перевага раціонального, прагматичного підходу в оцінці життєвих ситуацій та поведінці в цілому в китайському суспільстві того часу створювали необхідні умови для розвитку точних наук, а також і природознавчих.

Високих успіхів досягла древньокитайська медицина, яка в ту далеку епоху перетворилась в цілу систему наукових знань. Традиційна китайська медицина виходила з уявлень про людину як макрокосмос, що відображає гармонію космічних сил та ритмів: джерел Інь та Янь (жіночого та чоловічого), п’яти стихій (п’ять внутрішніх органів та п’ять органів чуття) та різноманітних видів енергії – “ЦИ”. Лікування хвороб зводилось до поновлення рівноваги космічних сил та ритмів, тобто до життєвої цілісності організму. Для цієї мети старо­давніми китайськими цілителями були розроблені рідні підходи та прийоми діагностування, лікування, і найголовніше, профілактики хвороб.

Китайські астрологи вміли вираховувати час зимового та літнього сонцестояння, сонячних та місячних затемнень.

Натурфілософські трактати свідчать про пошуки китай­ськими вченими першоелементів речей. Такими їм уявлялися: вогонь, дерево, метал, земля та вода.

Одним з основних понять тих часів в Китаї виступає гуманність (Жень), яка є моральним принципом, що визначає відносини між людьми як в суспільстві, так і в сім’ї.

“ДАО” – основа всього, джерело всіх речей та явищ. Індивідуальний прояв ДАО – добро – ДЕ, в ньому втілений моральний ідеал особистості, яка досягла абсолютної гармонії з оточуючим світом. Необхідно уподібнитися природі, не заважати здійсненню гармонії, жити в узгодженні з природою. Не проблема “людина – світ” і, тим більш, проблема “Людина-космос” була в самому центрі уваги китайських мислителів, а проблема “Людина-суспільство” займала їх розум. Розвиток суспільства і розвиток людини, поєднані із знанням, ставляться в центр наукового дослідження.

ЛАО-ЦЗИ (579-499 до н. е.). Мудрець, філософ, житель царства ЧУ. Справжнє ім’я ЛІ-ЕР Лао-Цзи означає “учитель Лао”. В свою чергу Лао – це призьвисько і воно означає – старий.

Напівлегендарний засновник даосизму. Ним написані книги:” Дао-де-дзін”; “Книга про дао-шляху та благу силу-де”; “Все суще змінюється само по собі”.

Ця людина служила ніби архіваріусом при чжоуському дворі. Він зустрічався з Конфуцієм. Відомостей про нього до наших днів дійшло дуже мало.

Ідеї та думки Лао-Цзи: по собі можна пізнавати інших; будьте уважні до своїх думок – вони початок вчинків; якщо хочеш, щоб люди йшли за тобою – йди за ними; будь спокійний і не злостивий і люди зрозуміють тебе; хто вмер, але не забутий – той безсмертний; розмірковувати – значить жити, заспокоєння подібне смерті; байдужість ображає і оточуючих, і природу.

КОНФУЦІЙ (22.09.551 р. – квітень 479 до н. е.) Народився в печері на схилі грязевої гори в області Чанпін на сході Китаю в князівстві Лу. Сім’я належала до старовинного аристо­кратичного роду, до того часу майже розореного. Ім’я, яке йому дали при народженні, було Кун Цю. Старанністю його прихильників ім’я Кун Цю мало-помалу змінилося почесним прізвиськом Кун-Фу-Цзи, що означає “Поважний учитель Кун”, а багато століть по тому (XVI – XVII ст.) місіонери-єзуїти, що приїхали до Китаю і ознайомилися з його ученнями, зробили китайського мудреця та його вчення надбанням європейської цивілізації, латинізувавши його ім’я – Конфуцій. В житті Конфуцій утримувався від чотирьох речей:

1. Він не вдавався до пустих роздумів.

2. Не був категоричний у своїх судженнях.

3. Не виявляв впертості.

4. Не думав про себе особисто.

Конфуцій боготворив порядок у всьому. Як Піфагор і Сократ, Конфуцій учив усно і не залишив після себе жодного рядка. Все, що нам відомо, – це записи його учнів.

Головні ідеї, думки, погляди: Жень, або гуманність, най­більш цінна якість особистості, вона досяжна в процесі освіти. Вищим принципом управління є Жень (гуманність) і пра­витель повинен бути взірцем, прикладом у всьому для свого народу, керувати по совісті, а не залякуванням.

Конфуцій приділяє мало уваги потойбічному світу та духам. Центр його роздумів, те, що турбує його більш всього – це проблема людини, її розуму та моральності. Він першим розробив концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в собі моральних якостей і культури. Конфуцій надавав великого значення музиці – найкращому засобу зміни поганої вдачі та звичок, а головну роль відводив етикету – правилам благопристойності в різних життєвих ситуаціях. Ось деякі з його міркувань:

“Мораль благородного мужа подібна до вітру, мораль низької людини подібна до трави і трава хилиться туди, куди дме вітер” (31с. 22).

“Єдина справжня помилка” – не виправляти своїх минулих помилок” (51 с.21).

“Дурень жаліється, що люди погано знають його, а мудрець, навпаки, – що він не знає людей” (51 с.20).

“Досконала людина все шукає в собі, нікчема – в інших. Учення без роздумів не має сенсу, і роздуми без учення небезпечні” (51 с.22).

“Мудрість соромиться своїх недоліків, але не соромиться виправити їх” (51 с. 20).

“Перед людиною до розуму три шляхи: шлях роздумів – це найбільш благородний шлях; шлях наслідування – це найбільш легкий; шлях власного досвіду – це найважчий шлях” (51 с.23).

“Поважати всяку людину, як самого себе, і чинити з нею, як ми бажаємо, щоб чинили з нами, – вище цього немає нічого! (51 с.21).

“Возвеличуйте доброчинного та настановляйте ненавчених і люди будуть довіряти вам.” (51 с.23).

“Спостерігайте за поведінкою людини, будьте уважні до причин її вчинків, уважно приглядайтесь до неї у вільні часи. Залишиться вона для вас загадкою?” (51 с.24).

Конфуціанство завжди застерігає від крайнощів, на­приклад, від надмірної прихильності тільки до рефлексії, або тільки до почуттів. Іноді ставляться дуже складні питання, відповіді на які неоднозначні, наприклад: платити добром за зло – безглуздя. Чим же тоді платити за добро?

МО-ЦЗИ (МО-ДІ) (480-400 pp. або 475-395 pp.) до н. е. Філософ, мислитель. Погляди Мо-Цзи викладені у книзі, яка носить його ім’я та складена його учнями. Це плід колективної творчості моїстів протягом більш ніж двохсот років. До наших днів дійшли лише 53 розділи з написаних 71.

Вчений висунув і обгрунтував вперше в китайській науці категорії “ГУ” (причина) та “АЕЙ” (подібність, аналогія). Мудрець казав: “На основі минулого пізнаємо майбутнє, на основі ясного пізнаємо приховане”. Він сповідав “принцип загальної любові”, критикував конфуціанство. Мо-Цзи ­виступав проти “вродженого знання”. Справжні знання – це тільки одержані в процесі практичної діяльності. Речі, які існують навколо нас, мають об’єктивний характер і незалежні від нашої свідомості. Людська свідомість виникає в результаті діяльності органів відчуття та мислення,

ШАН-ЯН (390-338 pp. до н. е.). Вчений філософ. Справжнє ім’я Гуньсунь-Ян. Походив зі збіднілого аристократичного роду. Ось деякі з його висловлювань:

“Придивись до себе – побачиш весь світ” (17 с. ЗЗ).

“Якщо знання заохочуються і не переслідуються – вони примножуються” (11 с.130).

“Людину можна і треба навчати – тільки так можна допомогти їй” (60 с.62).

МЕН-ЦЗИ (МЕН-КЕ) (372-289 pp. до н. е.). Чи не най­більший після Конфуція філософ, представник конфуціанства. Народився в царстві Лу на території сучасної провінції Шаньдун. Його прізвище Мен, ім’я Ке. Був учнем Цзи – Си – ­онука Конфуція.

Вчення Мен-Цзи базувалось на тезі про початкову доброту людської натури, згідно з ним, людина є вродженим носієм добра та володіє здібністю творити його. Зло – це результат помилок людей і для його викорінення слід відновлювати початкову природу людини. Людина, її особливості, правила поведінки, обов’язок, знання вливаються в нас не зовні, а завжди притаманні нам.” (160 с.71).

Деякі принципи вченого:

Не допускати втрати доброї природи людини, але вдо­сконалювати її. Постійно шукати втрачену свідомість (роз­судливість, вдумливість). Завжди і скрізь треба пам’ятати про справедливість та доброчесність.

ЧЖУАН-ЦЗИ (369-286 pp. до н. е.). Мудрець, філософ. Прізвище Чжуан, ім’я Чжоу. Народився в провінції Мен, у володіннях Сун. Спочатку служив дрібним чиновником, а потім покинув службу і жив у самотності.

Його ідеї та погляди:

“Наше сприйняття оточуючого залежить від наших уяв­лень. Наші чуттєві сприйняття дуже мінливі. Досвідне сприйняття буде об’єктивним тільки тоді, коли ми звільнимося від нав’язаних нам умовностей та парадигм” (11с. 138).

“Людина, яка володіє досконалими моральними якостями, морально висока, нічого не придбає”(11 с, 34).

“Природу людини не можна переробити, долю не можна змінити, – це все одно, що зробити з вербової лози чашу для напоїв” (17 с. 20).

“Вдосконалення людини – це всього лише розкриття її природних задатків” (60 с. 54).

“Не мислити і не думати – це початок пізнання. Ніде не знаходитися і ні в чому не упиратися – це початок спокійного перебування, нічому не слідувати і не йти ніякою дорогою – це початок надбання” (17 с. 88).

СЮНЬ-ЦЗИ (СЮАНЬ-ЦЗИ) (313-335 pp. до н. е). Вчений народився в царстві Чжао.

Сюнь-Цзи мав незалежний характер та різку прямоту суджень.

Його вчення:

“Вуха, очі, ніс, вуста та шкіра людини дають їй змогу стикатися з речами, світом, причому кожний з цих органів відчуття має свою межу дотикання і вони не можуть замінити один одного”(49 с.202).

“Серце – господар тіла і повелитель мудрості. Воно віддає накази тілу, а не приймає їх. Треба вірити своєму серцю” (49 с. 178).

“Коли серце допомагає природним відчуттям відрізнити істину, від брехні, це називається розміркуванням”. (49 с.179).

“Торжествує не зло і не добро, а велика життєва при­стосованість, спеціальна гнучкість та ситуаційна пластичність. Це праця, зусилля і це” не в останню чергу, мистецтво адаптації, таємниче і вічне уміння йти коротшим і менш затратним шляхом до мети або орієнтирів намагання” (49 с.124).

При народженні досконала людина не відрізняється від інших. Вона відрізняється від інших тим, що вміє спиратися на речі та явища”( 49 с. 111).

“Порівнюй свої бажання з бажаннями інших і роби для себе висновки – ось простий спосіб вчитися мудрості на цьому світі” (49 с.112).

ЛЮІ-ШІ-ЧУНЬУЙ (291-235 до н. е). Мандрівний му­дрець. Він казав:

“Найважливішим засобом для пов’язування космічної і соціальної гармонії є музика. Музика ошляхетнює душу, очищує серце, насичує тіло життєвою енергією”. (17 с. 46).

“Спрямовуй свої думки і ноги туди, куди кличе тебе твоє серце. Живи для людей, підтримуй їх, твори добро, намагайся розібратися в житті і не чекай вдячності – в цьому і є основний сенс, це і є щастя”(17 с. 46).

ВАН-ЧУН (ЧЖУАН-ЖЕНЬ) (27 р. – близько 98 н. е.). Мудрець-універсал.

Повністю збереглась лише книга “Виважування мір­кувань”.

Скептично ставився до вчення конфуціанців.

Важливе місце в ученні Ван-Чуна займає поняття ЦИ – початкова субстанція світу, першооснова і джерело речей, що вникає в результаті згущення цієї субстанції. Так само народжується і людина, яка в принципі не відрізняється від тварини. Тому після смерті тіло її розкладається, а життєвий дух розсіюється.

“Джерелом пізнання реального світу є: почуття, спри­йняття, споглядання речей і явищ”(60 с.35).

ЛЮ-СЕ (VI ст. н. е.). Зір та слух, нюх та смакові відчуття – слуги нашого тіла. Думки, почуття, мова, фантазії – слуги нашого духу. Якщо в серці панують лад, гармонія і спокій, істина сама собою відкриється нам. Іди своїм шляхом, не звертай в сторону і люди будуть цінувати тебе. Що би ти не зробив хорошого або поганого – воно повернеться до тебе”. (49 с. 106).

СЮАНЬ-ЦЗАН (600-664 pp. н. е.). Ідеї цього вченого: “Духовні здібності особистості визначається конкретним сполученням вродженого і надбаного – все це необхідно правильно спрямовувати”.

“Не думай про погане, жени від себе погані думки і життя стане набагато цікавішим” (17 с. 81),

“Кожний повинен іти своїм шляхом, але щоб не заблукати, треба оглядатися навколо себе”(17 с. 80).

“Природа – найкращий учитель; прислухайся, при­дивляйся, спостерігай і розмірковуй і ти обов’язково станеш мудрим”(17 с. 82).

ХАНЬ-ЮЙ (768-824 pp.). Вчений – універсал. В центрі уваги його вчення стояла проблема людської природи. Він першим використав термін “СЮНЬ-ПІНЬ” – три ступеня у відношенні до людської природи (вища – абсолютно хороша; середню можна повести в обох напрямках; нижча – абсолютно погана), яку він відокремлював від почуттів. Свою природу людина одержує при народженні, почуття ж одержує в контакті з зовнішніми речами”(60 с.53). Хань-Юй розширив термін “Жень” (людяність, гуманність) до поняття загальної любові.

ЧЖОУ-ДУНЬЇ (1017-1073 pp.). Ось деякі його ідеї: “Людина повинна мати п’ять моральних принципів: людяність, справедливість, гречність, знання, вірність – і тільки тоді вона може відрізнити добро від зла. Основою моральних якостей і джерелом будь-якої діяльності є щирість” (49 С.101).

“Визначись у своїх бажаннях, спрямуваннях і йди своїм шляхом” (Ис.129).

ЧЖАН-ЦЗАЙ (1020-1078 pp.). Змолоду вивчав буддизм та даосизм, а пізніше почав займатися конфуціанством. Однією з його основних ідей була думка про те, що з кожним у міжособистісних відносинах пов’язана специфічна моральна вимога, однак любов охоплює всіх їх, тому людина любові ототожнює себе з небом і землею.

“Єдність природи речей (людини) і свідомості здійснюється завдяки розуму” (11 с.13).

ЧЕН-ХАО або ЧЕН-І (1032-1085 pp.). Його ідеї:

“Між вдосконаленням внутрішнього життя і поведінки існує тісний зв’язок. Зовнішній та внутрішній світи осо­бистості можна пояснити за допомогою щирості”(49,с.17).

“Там, де все закінчується, все і починається” (60 с.42).

“Допоможи людям, не думай про зиск – і ти не пожалкуєш” (60 с. 41).

ЧЖОУ-СІ (1130-1200 pp.). Головні ідеї цього мудреця: природа людини – це, передусім, доброта. Головним у вихованні вчений вважав: з одного боку утримування благої природи, яку одержала при народженні людина, а з іншого – очищення від “моральних шлаків”, що виникли при взаємодії з навколишнім світом.

“Знання спочатку w дії потім; якщо тільки знати, але не діяти, то це порівнюється з незнанням. Якщо говорити про те, як багато треба знати, то чи не краще знати головне? Знаючи головне, чи не краще перетворити ці знання у вчинки? ” (21, с.103).

ЛУ-ЦЗЮЛУАНЬ (1139-1193 pp.). В основу свого вчення мислитель поклав СІНЬ (серце, душа, розум, думка) – термін, який, мабуть, краще всього передається поняттям “свідомість”. СІНЬ – це єдине і неподільне, тотожне принципам природи, людини, речей і існуюче тільки в нашій свідомості. Вчений намагався і розділити і, одночасно, об’єднати поняття душа, розум, серце і навіть заводив мову про підсвідоме (несвідоме), але сучасники його не розуміли.

У-ЧЕН (1249-1333 pp.) Вчений, філософ, неоконфуціанець. Народився в Чунжені, округ Фучжоу, провінція Цзянси. Був ректором університету Го-Цзи-Сюс (1368 р.) та керівником Імператорської академії Хань-Мінь (1321 p.). Природу людини, яка від народження є доброю, У-Чен ототожнював із законом ЛІ, однак, оскільки вона пов’язана то з чистою, то з закаламутненою ЦИ, оскільки існує розподіл людей на піднесених – мудрих, та низьких – нерозумних, то крім добра існує і зло.

“Знати все неможливо, але розуміти, що робиться навкруги – необхідно” (11 с.14).

ВАН-ЯНМІН (1472-1569.) Народився в Юе-Чен провін­ція Чженцзян, помер – в Найвань, провінція Цзянси. Серед­ньовічний філософ, представник конфуціанства, його ідеї:

“Кожна людина може стати досконало мудрою. Моральна поведінка – це природне вираження внутрішнього знання того, що є благом. Єдність знання і дії – обов’язкова. Серце – свідомість і є вроджене знання. Внутрішня (глибока) потреба людини – це інтуїтивне розпізнання добра. Звертаючись до свого серця, кожна людина здатна зрозуміти, що є вірним, а що ні. Весь світ існує лише в нашій свідомості (“душі”), бо дух є основним джерелом всього світу і заключає його в собі: (11 с.55). Вчений висунув теорію інтуїтивного пізнання, засно­ваного на виявленні ідей, що початково закладені в нашому розумі, у зв’язку з чим процес пізнання є, передусім, само­пізнанням”.

ЧЕН-ЦЗЯН (XVI ст.). Одне з його висловлювань: “Звук струмка, що дзюрчить, спів птахів, краса гір та долин, цвітіння трав виховують наш зір та слух. Вдумливе читання книжок, розумна бесіда виховують наш розум. Музика та живопис виховують наше серце” (49 с.48).

ДАЙ-ЧЖЕН (1724-1777 pp.). Джерелом зла в людині вчений вважав лише збочення почуттів – егоїзм, брехню, жадібність, підлість, зраду і таке інше. Справжні почуття і бажання не можна пригнічувати. Загальна любов називається гуманністю; здійснення гуманності, втілення її в життя називається справедливістю (60 с.650).

КАН-ЮВЕИ (1858-1927 pp.). Джерелом людських стра­ждань вчений вважав “дев’ять перешкод”: державні, класові, расові, статеві, професійні, релігійні, національні, вікові та економічні. На його думку всі ці перешкоди з часом повинні обов’язково зникнути назавжди.

ТАНЬ-СИТУН (1865-1868 pp.). Цінність гуманності може бути обгрунтована за допомогою сучасних наукових даних та технічного прогресу (гуманність і навчання, гуманність і сучасна наука і таке інше – синтез кращих ідей Китаю).

СУТЬ-ЯНСЕН (1866-1955 pp.). Він вважав, що всім людям повинен бути даний рівний шанс на розвиток своїх здібностей. Розвиток же здібності, обдарованість залежить від інди­відуального рівня потреб кожної особистості, а також від вольових якостей в цілому.

ФЕН-ЮЛАНЬ (1895-1990 pp.). Вчений стверджував, що існують чотири сфери буття: сфера невинності, сфера прак­тики, сфера етики і сфера трансцендентного.

Кожна особистість – це “людська формула”. Чим духовно багатша, інтелектуально розвинутіша, емоційно багато-образніша особистість, тим складніша її формула.

* * *

“Червоною стрічкою” через розвиток всієї китайської психології проходять три теми: гуманність, доброта і щирість. Але китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі “теми” світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення).

Китайці надають велике значення почуттям. Людські почуття, на думку китайських мудреців, належать і зовніш­ньому світу. Самопізнання в китайській психології, філософії і, взагалі, в культурі було не в зведенні свідомості до суб’єкта, а навпаки – в охопленні свідомістю всієї повноти життєвих якостей людини, всієї її суті і глибини; велика увага до межі осмислюваного, що само по собі просувало до внутрішнього переродження людини. Подібне світосприйняття має на увазі існування і навіть взаємозалежність інтелекту і чуттєвого життя. Для китайців завжди думка повинна бути “сердечною”, “пронизаною почуттями”, і навіть, більше того, чим сильніше почуття, тим ясніша свідомість.

Найвища китайська мудрість: знання рівноцінності усіх моментів життя і здатність видобувати для себе одночасно і радість, і зиск з кожної справи; вбирання в себе максимальної повноти життя.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)