Історія політичних та економічних вчень – Любохинець Л. С. – 3.4. Економічна думка та становлення поглядів на державу та право в Україні раннього періоду Середньовіччя
Формування системи державно-правових поглядів ранньофеодальної Київської Русі відбулося під впливом політичних, економічних та релігійних чинників. Серед них заходи зі зміцнення державного суверенітету, розвитку відносин і торгівлі з іншими країнами, введення християнства, виникнення першого джерела права – “Руської Правди”, ознайомлення з творами античних філософів.
Економічна думка середньовіччя відображена у головних документах та видатних пам’ятках Київської Русі, у “Руській правді”, яка складалась із трьох частин: перша частина “Правда Ярослава” з’явилась у 30-х роках XI ст., друга – “Правда Ярославичів” – у 1072 р., третя – “Устав” князя Володимира Мономаха, був написаний у 1113 р. У цих документах змальовується народне господарство, що базувалось на землеробстві та скотарстві; високий рівень розвитку сільськогосподарської культури; феодальне землеволодіння.
У “Правді Ярослава” проголошувалась недоторканність власності феодалів, а також юридичне закріплення розшарування суспільства. “Правда Ярославичів”” містить положення про охорону земельної власності, охорону та порядок забезпечення майнових інтересів кредитора, аналізуються процеси феодалізації. “Устав” дає досить чітке уявлення про систему грошових одиниць. Основою цієї системи була гривня, яка виявила тенденцію стати загальним мірилом вартості і відігравала провідну роль у штрафній шкалі. “Устав” також визначає умови перетворення закупів у холопів та навпаки. В цілому “Руська правда” – це правовий кодекс усієї країни, джерело пізнання державного та господарського розвитку Стародавньої Русі. Найпримітнішою рисою цього кодифікованого збірника звичаєвого права є відсутність смертної кари, тілесних покарань, заподіяння каліцтва. Особливо багато статей “Руської Правди” захищають честь та гідність людини. “Руська Правда” започаткувала формування інституту права і добу формування правосвідомості русичів.
Важливе значення мали також запровадження християнства та поширення письменності, завдяки яким стають відомі й починають використовуватись норми канонічного та східноримського права, політичні традиції Візантії.
Першою пам’яткою державно-правової думки Київської Русі було “Слово про Закон і Благодать” першого київського митрополита Ілларіона (1049). Суспільний прогрес, на думку мислителя, відбувається завдяки зміні принципів релігії. Він протиставляв два етапи розвитку людства: епоху Старого Заповіту та епоху Нового Заповіту. Ці етапи послідовно змінюють один одного в процесі історичного розвитку людства. Співвідношення Старого та Нового Заповітів, закону та благодаті він використовував для тлумачення соціальної проблеми, пов’язаної передусім із питанням про місце окремих народів у світовій історії.
До основних положень вчення Ілларіона відносять:
– ствердження рівності між усіма народами та рівності всіх людей перед Богом;
– проголошення незалежності та самобутності як Київської Русі, так і інших країн;
– виклад патріотичної концепції всесвітньої історії, в якій почесне місце відводиться Київській Русі, пророкування великого майбутнього Давньоруській державі;
– зведення історії державності до історії великих самодержавців, прославляння тих князів, які дбали про єдність та міць держави (пропонував визнати Володимира святим, що сприятиме підвищенню авторитету та незалежності держави);
– захист ідей єдиновладдя, що є основою єдності, міцності та територіальної цілісності держави;
– визначення взаємин церкви та держави: церква повинна слугувати державі та правителеві, сприяти консолідації країни, стояти на сторожі загальнодержавного централізму;
– визначення основних рис та політичної програми верховної влади, її соціальної спрямованості.
Ідея централізації державної влади знайшла своє відображення в “Слові о полку Ігоровім” (1187), в якому засуджується принцип “уділів” як першопричина чвар та усобиць князів, для яких власна слава дорожча за благо Вітчизни. Автор “Слова…” першим на Русі висловив думку про виникнення держави на основі суспільного договору між князем та народами.
Ідея одновладдя в державі знайшла відображення в ще одній пам’ятці Київської Русі – “Моління Даниїла Заточеника”, яке з’явилося у XII-XIII ст. Автор засуджував феодальні війни, радить князеві зміцнювати військо, що має стати запорукою дієздатності влади в боротьбі як із зовнішніми ворогами, так і тими, хто творить беззаконня, проводить думку, що народ – джерело князівського багатства та могутності. Таким чином, в “Молінні” викладено поради князеві, як врівноважити владу, зробити її стабільною та непорушною. Водночас в “Молінні” порушено проблеми соціальної нерівності та несправедливості в суспільстві. Бідність та багатство позначаються на моральній та етичній поведінці людей. Його турбує проблема залежності холопів від боярської влади, яка знеособлює людину. Разом з тим він засуджує свавілля князів і бояр, які загрожували майну і життю вільних людей.
Належний внесок у розвиток економічної думки України зроблено так званою полемічною літературою, яка виникла у 80-ті роки XVI ст. у ході боротьби проти унії та католицизму. Видатною особистістю у суспільно-політичній, філософській та економічній думці XVI ст. постає український і польський публіцист, історик, філософ, письменник-гуманіст Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566). У працях “Про природне право”, “Напучення королеві польському Сигізмунду-Августу”, “Хрещення у русинів”, “Хроніки польські”, “Політія королівства Польського” обгрунтував ідею природного права і торкнувся питання поділу влади, наголошуючи, що стабільною держава буде лише за умови священного дотримання права. С. Оріховський висловлює цікаві міркування про походження держави, форми державного управління, його ієрархію та їхню роль у суспільному поступі.
Ідеї суспільного прогресу посідають значне місце у суспільно-політичній та економічній думці того часу. Основою розвитку держави, її процвітання Оріховський називає виховання громадян, яке не можливе без освіти. Природне право Оріховський визнає вищим за людські закони. Закони природи є мірою людської свободи. Роль поділу праці у суспільному житті він розглядає у двох аспектах – як чинник, що сприяє, з одного боку, підвищенню добробуту “громади”, а з другого – єдності громади. С. Оріховський виступає проти високих податків, помічає тенденцію зростання цін, зокрема на нерухомість, проте пояснює цю тенденцію не стільки економічними причинами, скільки моральними. Також він виступає проти спадкової монархії, оскільки жодна людина, на його думку, не народжується королем.
Видатним українським мислителем-полемістом, провідним діячем антиуніатського та антикатолицького руху в Україні був Іван Вишенський (1545/50 – 20-ті роки XVII ст.). На відміну від інших полемістів Іван Вишенський спробував окреслити певний суспільно-політичний ідеал, втіливши його в концепцію про “істинну церкву”. її основними аспектами були:
– ідея соборності церкви (суспільства), де всі люди рівні перед Богом;
– принцип соборності є запорукою рівності людей у церковно-релігійному і суспільно-політичному житті;
– домінування духовної влади над світською;
– суспільний ідеал І. Вишенського не містив ортодоксального католицизму, викривав узурпацію папою, римським правом абсолютної влади у релігійній сфері.
Твори Івана Вишенського наголошують на проблемах соціальної рівності, оскільки майново-соціальна нерівність людей походить не від природи і не від Бога, а від земних несправедливостей; показують основні форми привласнення продукту праці селян і ремісників панами, шляхтою, духовенством, торговцями. Іван Вишенський критикував феодально-кріпосницький лад, засуджував фільваркову систему (перетворення феодальних маєтків на комерційно орієнтовані господарства), яка призводила до посилення експлуатації селянства. Полеміст ставить питання про соціальну справедливість і зумовлює її судом і правдою, тобто законними гарантіями, які були відсутні в Речі Посполитій. Він виступає проти тиранії і поневолення народів, відкидає практику насильницьких методів зміни форм правління, які здійснюються заради утвердження справедливості, рівності і свободи.
Полемічні твори українських публіцистів справили суттєвий вплив на розвиток суспільної думки та формування національної самосвідомості українського народу.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)