Історія нових незалежних держав – Орлова Т. В

В історії людства відбулося чимало революцій. Серед них – глобальна геополітична революція XX ст., що призвела до розпаду практично всіх імперій, що існували, – Британської, Португальської, Австро-Угорської, Німецької, Османської, Югославської, Російської, а також Радянського

Протягом багатьох десятиріч, а то й століть, народи, що нині мають власні держави, перебували у складі Російської імперії. Вона укладала в єдині політико-адміністративні рамки безліч різних етнічних і релігійних компонентів, які позбавляла державної самостійності,

Це й дало початок російській цивілізації (інколи її називають євразійською), яка пізніше захопила величезні землі. Займаючи на момент виникнення невелику територію на північному сході Руської рівнини, російська держава постійно розширювалася, включивши у свої кордони

Територіальні розширення Російської імперії відбувалися за східним типом, тобто розповзанням на прилеглі території. Росія не стала метрополією, а завойовані території – колоніями. Колоніальний тип експансії не склався. Завойовані території включалися до складу єдиної держави

Після революції 1917 р. молодій радянській державі вдалося не тільки перемогти ворожі сили, а й знову об’єднати багатонаціональну імперію, що розпалася. Можна назвати такі причини: – підтримка величезними народними масами більшовиків, котрі обіцяли за

Серед мусульман Російської імперії ще з 1905 р. існував помірний за своїми вимогами національний рух. Спочатку найголовнішою силою був ліберальний, орієнтований на концепції пантюркізму, Союз мусульман Росії (“Іттіфак”). Йому протистояли, з одного боку, консервативний

“Другим виданням” Російської імперії став Союз Радянських Соціалістичних Республік. Ведучи посилену пропаганду й агітацію, спираючись на економічні та політичні засоби, серед яких важливу роль відігравали силові, більшовикам вдалося встановити контроль над більшістю територій держави,

Така самоназва була офіційно прийнятою у Радянському Союзі та країнах так званої світової соціалістичної системи. Проте в дійсності справжній соціалізм в СРСР не існував. Справжній соціалізм – це відсутність експлуататорських класів, суспільна власність на

Така самоназва була офіційно прийнятою у Радянському Союзі та країнах так званої світової соціалістичної системи. Проте в дійсності справжній соціалізм в СРСР не існував. Справжній соціалізм – це відсутність експлуататорських класів, суспільна власність на

Модель, за якою комуністичні режими є, по суті, реставрацією стародавніх азіатських деспотій. Уперше такий погляд висунув Карл Вітфогель. Дещо споріднене можна знайти в праці Фрідріха Енгельса “Франкський період”, в якій він писав, що там,

1. СРСР був створений на невідомих до того часу принципах: федерація суверенних республік із правом виходу з його складу. 2. Було здійснено прискорену модернізацію суспільства, грандіозну індустріалізацію, що перетворило Радянський Союз на одну із

Радянський Союз було створено як федеративну державу. Насправді вона була унітарною. її унітарна природа була замаскована складною інституціоналізацією національностей, визначеною на основі етнічно-лінгвістичних особливостей і територіального принципу. Кожна союзна республіка, крім Росії, а також

Другий період у взаємовідносинах між республіками і центральною владою, а отже, в її національній політиці почався з кінця 1920-х і тривав до середини 1930-х років. На той час права союзних органів влади значно розширилися

Особливо слід звернути увагу на період Другої світової війни. Радянсько-німецький пакт 1939 р. і перемога СРСР дала змогу йому завершити “збирання земель”. Повернули не тільки землі, що раніше належали Російській імперії, а й анексували

Особливістю історичного розвитку Російської імперії, як би її не називали, було те, що поштовх до реформ або революцій йшов не знизу, з периферії, а згори – з центру. Так сталося і в середині 1980-х

22 січня Борис Єльцин рішуче засудив застосування сили у Прибалтиці, Цей політичний діяч для більшості співвітчизників тоді став харизматичною особистістю. Його лідерство, боротьба проти М. Горбачова і комуністичного диктату, починаючи з літа 1990 р.,

Найголовнішими були політичні реформи. Перша, схвалена у 2000 р., створювала сім федеральних округів, які виступали проміжними і водночас з’єднуючими ланками між центром і 89 регіонами Росії, що існували на той момент, коли В. Путін

Другий напрям перетворень В. Путіна – відсторонення олігархів від політичної влади. Перше виявлення він одержав навесні 2000 р., коли під удар потрапили Володимир Гусинський і Борис Березовський, а також медіа імперії, що їм належали.

О. Лукашенко здійснює своєрідну ретростратегію: реставровані важливі елементи радянської системи. До них належать: жорстко репресивна політична система, переважаюча роль держави в економіці, обов’язкова селективна ідеологія радянського гатунку, а також цілеспрямовані методи утиску виявів самостійності

Після того, як 17 лютого 2008 р. Косово оголосило свою незалежність і почався процес його міжнародного визнання, керівництво Придністровської республіки також звернулося до міжнародної громадськості з проханням визнання. У відповідь на це 10 березня

У радянські часи їх називали “прибалтійські республіки”, і багато хто плутав, яка столиця у кожної з них, адже їх сприймали як єдине утворення. Прибалтику називали “радянським зарубіжжям”, і таке відчуття було у кожного радянського

Саме Литва зробила перший крок у справі руйнування СРСР. У жовтні 1988 р. відбувся установчий з’їзд Литовського руху за перебудову (“Саюдіс”). Проте невдовзі гасла підтримки перебудови були відкинені і з лютого 1989 р. “Саюдіс”

Незалежність Латвії Період національного пробудження Латвії почався у роки “перебудови”. У 1988 р. був створений Латвійський Народний Фронт і Рух за національну незалежність Латвії. Виникла також Соціал-демократична партія. 4 травня 1990 р. Верховна Рада

У червні 2003 р. на позачерговому пленарному засідання Сейму 66-річна В. Віке-Фрайберга переобрана на другий чотирирічний термін. У неї не було суперників, “За” проголосували 88 депутатів зі 100. Згідно із соціологічними опитуваннями, 79,1 %

3 березня 2003 р. відбулися вибори до парламенту. Цього разу перемога залишилася за Центристською партією Естонії (25,4 % голосів виборців). її очолював мер Таллінна, колишній міністр внутрішніх справ Едгар Савісаар. Права партія “Республіка” посіла