Історія нових незалежних держав – Орлова Т. В. – Незалежність Литви
Саме Литва зробила перший крок у справі руйнування СРСР. У жовтні 1988 р. відбувся установчий з’їзд Литовського руху за перебудову (“Саюдіс”). Проте невдовзі гасла підтримки перебудови були відкинені і з лютого 1989 р. “Саюдіс” взяв курс на здобуття Литвою державної незалежності. Активізувала також діяльність Ліга свободи Литви – антикомуністична організація, яка виникла ще у 1978 р. Щоб повністю не втратити підтримку в республіці, Комуністична партія Литви, очолювана Альгірдасом Бразаускасом, вийшла зі складу КПРС. Це була нечувана подія, оскільки монолітна природа партії водночас гарантувала і монополію на владу, а також уособлювала єдину реальну силу, яка утримувала єдність Радянського Союзу. Тому М. Горбачов вирішив боротися, аби не допустити того, що він допустив у Східній Європі. Він сам приїхав до Вільнюса і три дні по телебаченню і в публічних виступах переконував у тому, що Литві життєво необхідно залишитися у складі СРСР. Відповіддю йому був масовий мітинг, на який з усіх куточків республіки прибуло понад 250 тис. протестантів.
У березні 1990 р. перемогли на виборах до Верховної Ради прибічники незалежності. Головою Верховної Ради – Сейму – став лідер “Саюдіса” Вітаутас Ландсбергіс (професор, доктор мистецтвознавства). 11 березня було прийнято Акт про відновлення незалежності Литовської держави – Литовської Республіки (державна незалежність була проголошена 16 лютого 1918р., цей день нині вважають днем відродження Литовської держави). 11-13 січня 1991 р. сталася кривава спроба державного перевороту у Вільнюсі. Агонізуючі владні структури СРСР намагалися придушити литовську незалежність танками. Під час штурму вільнюського телецентру частинами радянської армії було вбито 16 його захисників. Цю подію засудила міжнародна громадськість.
Незалежність Литви
9 лютого 1991 р. у Литві проводили опитування населення, на якому висунули запитання: “Ви за те, щоб литовська держава була незалежною демократичною республікою?” Понад 90 % учасників відповіли: “Тейп” (“Так”). Пізно вночі десятки тисяч людей, які зібралися на майдані Незалежності у будинку парламенту, взявшись за руки, вигукували: “Ле-ту-ва! Ле-ту-ва!” З динаміків лунали слова Голови Сейму В. Ландсбергіса: “Ми провели плебісцит – висловлювання волі народу. Це найвищий закон, і ніхто не в праві оскаржити або змінити цю волю”. Свою роль відіграла і невдала військова спроба 11- 18 січня. Москва програла двічі: і радянську владу за допомогою багнетів не відновила, і сприяла переконливій перемозі “Саюдіса” та його ідей. Результати опитування тоді у Москві не визнали, назвавши їх “юридично неспроможними”. Проте у вересні 1991 р. після провалу серпневого путчу в Москві радянське керівництво таки визнало незалежність Литви.
Здобувши незалежність, в республіці почали проводити економічні реформи, що передбачали насамперед приватизацію промисловості, аграрного сектору, зв’язку. Здійснили лібералізацію цін. Виробництво орієнтувалося на світовий ринок. В результаті частину підприємств закрили, інші реорганізували. Як і в інших пострадянських республіках, у Литві спостерігалося падіння виробництва, яке зупинилося приблизно в середині 1993 р., і почалася його стабілізація. Потрібно було приборкувати значну інфляцію. Ввели національну валюту – літ. Цей захід благотворно вплинув на стан економіки. Інфляція у тому самому році зменшилася до рівня 32 %. Було прийнято закон, згідно з яким гарантували усім бажаючим надати землю і забезпечити працею на ній. Тим, хто відмовився від землі, відповідно до цього документу передбачались компенсаційні виплати. У 1994 р. почали створювати фермерські господарства. Нині литовські аграрії повністю забезпечують свою державу продуктами харчування. Хоча в республіці й за радянських часів сільське господарство було на високому рівні: маленька республіка за здачею молока та м’яса державі посідала третє місце (одразу після Росії та України). Із входженням Литви до Європейського Співтовариства продукція її сільського господарства впевнено виходить на нові ринки, особливо завдяки тому, що вона дешевша, ніж вироблена в інших європейських країнах. Це, зокрема, стосується масла, молока, яєць, картоплі, ковбас тощо.
25 жовтня 1992 р. обрано Сейм незалежної Литви. У 1993 р. прийнято Конституцію. Відповідно до цього документа, Литва оголошувалася незалежною демократичною республікою. її тодішній уряд одразу почав проводити безкомпромісну антиросійську політику. Таку політику правих центристів очолював В. Ландсбергіс. У ній виявлялося прагнення до національного самоствердження і намагання принизити свого основного “історичного супротивника” – Росію. Від Російської Федерації не тільки зажадали негайного виведення радянських військ зі своєї території, а й виставили рахунок за збитки, завдані Литві за роки “радянської окупації”, що становили 146 млрд. дол. Подібна політика викликала відповідну реакцію з боку Росії. У другій половині 1992 р. вона навіть припинила постачання газу до Литви. Соціально-економічне становище погіршилося ще більше.
В результаті серйозних помилок, допущених цим урядом, як у внутрішній, так і у зовнішній політиці, “Саюдіс” зазнав поразки на виборах у жовтні 1992 р., і до влади прийшли представники Демократичної партії праці на чолі з колишнім секретарем ЦК КП Литви А. Бразаускасом. Новий уряд почав будувати свої відносини з Росією та Польщею – “історичними” сусідами-суперниками – на основі врахування об’єктивної реальності невідворотного розвитку цих відносин з позицій, що відповідають взаємним інтересам. Подібний підхід дуже швидко приніс позитивні результати: з Литви вивели російські війська; обидві держави уклали декілька торгових та економічних угод. А. Бразаускаса обрали першим президентом нової Литви. У1998р. на цій посаді його змінив громадянин США литовського походження Валдае Адамкус. На той час йому виповнився 71 рік. Та в країні дуже хотіли, щоб президентом був “носій справжньої литовськості”. У другому турі з перевагою в 11 тис. голосів він переміг 44-річного Артураса Пауллаускаса, якого підтримував А. Бразаускас (він відмовився брати участь у президентських виборах). Проте і А. Бразаускасу віддали належну повагу: 3 липня 2001 р. більшістю голосів Сейм затвердив його на посаді прем’єр-міністра, визнаючи його заслуги у розбудові незалежної держави.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)