Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 9.2. Перші паперові гроші на українських землях
Поява перших паперових грошей на теренах України пов’язана з іменем російської імператриці Катерини II (1762-1796 рр.). Ще до її правління склалися обставини, які змушували правлячу верхівку замислитися над впровадженням в обіг паперових грошей. Це було зумовлено інтенсивним розвитком торговельних відносин і новоствореної банківської системи. Так, ще Петро III (1761-1762 рр.) прийняв указ (від 25 травня 1762 р.) про заснування Державного банку та про запровадження у грошовій системі Росії банківських білетів. Державний переворот 1762 р. завадив виконанню цього указу. Проте невдовзі критичний стан бюджету (російсько-турецька війна спричинила його дефіцит майже у 2 млн руб.) змусив Катерину II, що захопила владу внаслідок перевороту, повернутися до проблеми паперових грошей.
У 1768 р. граф Карл Сіверс надіслав Катерині II доповідь, в якій обстоював необхідність запровадження на території Росії паперових грошей. Він стверджував, що основною умовою для забезпечення довіри населення до асигнацій є їх приймання завжди і всюди та нагромадження у спеціально створеному банку мідних грошей на суму, на яку буде випущено асигнації.
План запровадження паперових грошей, розроблений графом Карлом Сіверсом і князем А. А. Вяземським, було затверджено імператрицею Катериною II у маніфесті від 29 грудня 1768 р. Згідно з цим документом в обіг вводилися перші в Росії паперові грошові знаки – асигнації.
Асигнації першого зразка випускалися номіналами 100, 75, 50 і 25 рублів та були в обігу з 1769 р. по 1786 р. Вони були двох видів – московські й петербурзькі та спершу оплачувалися лише у відповідному банку (Московському або Петербурзькому). Однак у 1771 р. ці обмеження було скасовано.
Намагаючись утвердити престиж асигнацій, 1774 р. уряд оголосив про готовність припинення випуску асигнацій, тільки-но їхня загальна кількість досягне 20 млн рублів (що дорівнювало вартості розміщених в асигнаційних банках валютних цінностей).
Циркулювали асигнації тільки на внутрішньому ринку. Ввіз і вивіз їх за кордон було заборонено через побоювання припливу в державу фальшивих купюр. Водночас у самій Російській імперії фальшування асигнацій було поширене, хоча винним загрожувала смертна кара.
Перші російські асигнації друкувалися на міцному білому папері зі складними філігранями. їх малюнок складався з візерунчастої рамки і тексту, виконаного чорною фарбою, а також двох овальних відбитків (медальйонів). Зворотній бік асигнацій був чистим і не містив малюнків. На кожній асигнації були підписи чорнилом двох сенаторів, радника і директора банку. Рамка мала два написи: верхній – “любовь к отечеству”, нижній – “действует к пользе онаго”, а ліворуч і праворуч однакові слова – “государственная казна”. У кутах рамки під коронами розміщувалися герби чотирьох царств – Московського, Казанського, Астраханського та Сибірського. Зверху над друкованим текстом було зображено два овали без фарби з емблемами. На лівому овалі – військові регалії (гармати, ядра, прапори) та символічні знаки промисловості й торгівлі (пакунок, бочка, кадуцей Меркурія), за якими проглядався корабель. У центрі
Овалу – двоголовий орел, на шиї якого – орден Андрія Первозваного. Посеред ланцюга ордена містився геральдичний щит із зображенням Георгія Побідоносця. Зверху овалу – напис “покоит и обороняет”. На правому овалі – скеля, а під нею – бурхливе море та голови різних потвор, зверху півколом – напис “невредима”. Такий зовнішній вигляд мали перші асигнації Російської імперії, які потрапили до грошового обігу Лівобережної України. Після поділу Польщі гроші поширились і на Правобережну Україну.
28 червня 1786 р. Катерина II видала маніфест, який обмежив емісію асигнацій до 100 млн рублів і вводив в обіг нові купюри номіналами в 5 і 10 рублів, які друкувалися на кольоровому папері (десятирубльові – на червоному, п’ятирубльові – на синьому). На краях купюр із чотирьох сторін містилися водяні знаки. На асигнаціях були підписи директора Державного асигнаційного банку і касира (на лицевім боці), а також радника правління банку (на зворотнім боці). У верхній частині асигнації було виконано овальне рельєфне зображення.
На жаль, проголошену обіцянку про дотримання лімітової суми емісії було порушено. У 1790 р. асигнацій перебувало в обігу вже на суму 111 млн рублів. У той час нові банки перестали підтримувати рівновагу між металевим забезпеченням асигнацій та їхньою кількістю. Іншими словами, почалася незабезпечена емісія, курс асигнацій різко падав, і вони стали істотно відрізнятися від срібного рубля купівельною спроможністю.
Спроба Павла І вилучити з обігу не забезпечену металом частину асигнацій виявилася вдалою, але уряд не зміг відмовитися від подальшої емісії, і курс асигнації знову впав: у 1800-1805 рр. він коливався від 66 до 80 копійок сріблом за рубль асигнаціями.
Особливо сильно зросла емісія асигнацій під час правління Олександра І (1801-1825 рр.). Причиною цьому стали затяжні війни, що їх Росія вела проти Франції (1805 р., 1806-1807 рр.), Туреччини (1806-1821 рр.) і Швеції (1808-1809 рр.). Асигнації стрімко знецінювалися: вже у грудні 1810 р. за 100 тис. асигнаціями давали 25 тис. рублів сріблом. Напередодні Вітчизняної війни 1812 р. сума асигнацій, яка перебувала в обігу, складала 581,4 млн рублів, а 1815 р. (після закінчення війни) – 836 млн рублів. Становище ускладнювалося ввезенням великої кількості фальшивих рублів наполеонівськими військами. Курс асигнаційного рубля впав до 20 копійок сріблом.
У 1818р. в обіг надійшли 25- і 50-рубльові асигнації, 1819 р. – 5-, 10-, 25-, 50-, 100- і 200-рубльові. Нові грошові знаки значно відрізнялися від попередніх. Вони були виконані у стилі класицизму, відзначалися чіткістю зображення, рівновагою композицій, досконалістю малюнків і містили зображення герба Російської імперії. Мали вони і кілька водяних знаків. Такі асигнації випускалися в обіг щорічно до 1843 р.
Після проведення грошової реформи 1839-1843 рр. асигнації, курс яких був 3 руб. 50 коп. за 1 срібний рубль, повинні були виконувати роль допоміжного грошового знаку.
У 1840 р. при Державному комерційному банку було утворено депозитну касу, що залучала у вклади срібло в обмін на депозитні білети. За допомоги депозитних білетів, стовідсотково забезпечених сріблом, держава намагалася відродити довіру населення до паперових грошей. Депозитні білети випускалися лише на ту суму, на яку в депозитній касі накопичувався фонд золота і срібла. Такі білети були рівноправним платіжним засобом поруч із срібною монетою і перебували в обігу на території всієї країни. Користуючись великою популярністю, депозитні білети дедалі частіше використовувалися для погашення зобов’язань, особливо тоді, коли це стосувалося великих платежів.
Неврожай 1840 р. і дефіцит державних коштів змусили уряд ухвалити рішення про випуск кредитних білетів на суму ЗО млн срібних рублів. Тож у 1841 р. було випущено нові грошові знаки – кредитні білети 50-рубльової вартості, що оберталися нарівні зі сріблом і розмінювалися на срібну монету. У той час на теренах Російської імперії одночасно оберталися паперові грошові знаки трьох видів: асигнації, депозитні та кредитні білети.
Останнім кроком реформи Є. Ф. Канкріна, згідно з маніфестом від 1 червня 1843 р., була заборона використовувати у грошовому обігу країни всі наявні види паперових грошових знаків та їх заміна на державні кредитні білети. Нові паперові гроші повинні були повністю забезпечуватися золотими, срібними і мідними запасами. Указом від 21 вересня 1843 р. передбачався випуск білетів номінальною вартістю 3, 5, 10 і 25 рублів, а указами від 2 жовтня 1843 р., 23 лютого та 4 жовтня 1844 р.- білетів в 1, 50 і 100 рублів. На лицьовім та зворотнім боці грошових знаків було зображено герб Росії, вміщено витяг із маніфесту, зазначалися рік випуску і номер банкноти.
У 1853 р., з початком Кримської війни, уряд відчув гостру потребу у фінансових ресурсах. Цю проблему було вирішено нерозважливо – додатковою емісією кредитних білетів, що, своєю чергою, призвело до падіння їх курсу і масових обмінів на монети. За таких обставин 1854 р. уряд призупинив вільний обмін кредитних білетів на срібло. Фінансування Кримської війни 1853-1856 рр. практично звело нанівець позитивні результати грошової реформи 1839-1843 рр. Грошова система почала стрімко руйнуватися, і майже до кінця XIX ст. в Росії існував розладнаний паперово-грошовий обіг.
У 1861 р. було здійснено ряд спроб із метою налагодити функціонування грошового обігу належним чином. Однією з них було здійснення зовнішніх запозичень. Так, 1862 р. уряд уклав угоду з банками “H. М. Ротшильд і сини” в Лондоні та “Брати Ротшильди” в Парижі про п’ятипроцентний кредит на суму 15 млн фунтів стерлінгів. Частина цих грошей пішла на поповнення розмінного фонду, що дозволило з травня 1862 р. відновити обмін кредитних білетів на монети. Проте суми, що їх пред’являли до обміну, були настільки великими, що невдовзі обмінний фонд досягнув свого критичного рівня, і в кінці 1863 р. уряд знову припинив обмін кредитних білетів на золото і срібло. Спроба стабілізації рубля успіху не мала.
Зовнішній вигляд державних кредитних білетів, починаючи від середини 50-х і особливо після 60-х років, зазнав суттєвих змін. На них почали з’являтись архітектурні споруди й портрети історичних діячів – полководця князя Дмитрія Донського (кредитний білет 5 рублів, 1866 p.), засновника династії Романових Михайла Федоровича (кредитний білет 10 рублів, 1880 p.), Петра І (кредитний білет 50 рублів, 1868 p.), Катерини II (кредитний білет 100 рублів, 1864 p.). Уперше друкувалися зображення імператорських вензелів: на знаках, випущених до 1882 р.,- Олександра II, з 1882 p.- Олександра НІ, а з 1895 p.- Миколи II.
У 1887-1895 pp. було випущено державні кредитні білети нових зразків номіналами 1,3,5, 10 і 25 рублів, на зворотнім боці яких було зображено герб Російської імперії. Усі кредитні білети, випущені в той період, містили текст з указівками про їхній обмін у касі Державного банку на срібну й золоту монету. Одначе на практиці це не виконувалося.
Для налагодження грошового обігу в країні необхідно було провести нову грошову реформу, яка забезпечила б стабілізацію курсу паперового рубля. Агрегуючи золоті запаси та здійснюючи валютні інтервенції на російських та іноземних біржах, російський уряд від початку 90-х pp. зумів досягнути стабілізації курсу рубля на певному рівні. До моменту оголошення реформи курс паперового рубля дорівнював приблизно 66 коп. золотом. На цьому рівні й провели девальвацію. Водночас в обіг поступово почало вводитися золото.
Золота монета підлягала обміну на кредитні білети. При цьому між ними було встановлено таке співвідношення: 7,5 рубля кредитних білетів за напівімперіал (5 золотих рублів) і 15 рублів – за імперіал ( 10 золотих рублів).
У той час Державний банк почав приймати вклади золотом, видаючи намість депозитні квитанції різної вартості. Ці квитанції без будь-яких труднощів приймались у сплату казенних платежів нарівні із золотом.
Завершальним етапом реформи було прийняття закону, що регулював емісію кредитних білетів. Державному банкові дозволялося здійснювати випуск на 600 млн рублів. Половина цієї суми забезпечувалася золотом, решта – товарами й нерухомістю. Випуск білетів понад цю суму належало стовідсотково забезпечувати золотом.
Після грошової реформи (1895-1897 рр.) Державний банк перетворився на емісійний, а його кредитні білети – на банківські Економічне піднесення в країні було підкріплене випуском банкнот, які кредитували товарообіг і вільно розмінювалися на металеві гроші. Це сприяло перебуванню оптимальної кількості банкнот у грошовому обігу відповідно до потреб господарського розвитку країни.
Проведена реформа дозволяла здійснювати необмежений обмін білетів на золоту монету. Це викликало потребу у проведенні відповідних змін у написах на державних кредитних білетах, який раніше передбачав обмін на срібну монету, як основний засіб платежу. Спершу було випущено білети номіналами 1, 3, 5, 10 і 25 рублів із попереднім зовнішнім виглядом та білети номіналом 50 рублів зразка 1899 р., 100 рублів (1898 р.) і 500 рублів (1898 р.), на яких було зображено портрети Миколи II, Катерини II і Петра І відповідно. Усі кредитні білети, які перебували в грошовому обігу до проведення реформи, були вилучені до 1902 р., а з 1905 р. почалася поступова заміна грошових знаків, випущених у перші роки після реформи, на кредитні білети нових зразків.
У результаті багаторічних творчих пошуків було виведено образ “російської валюти”, зображення на якій нерідко перевершували складністю й витонченістю рисунки та гравюри кращих художників. Тоді було випущено в обіг грошові знаки номіналами 3 рублі (зразка 1905 р.), 5, 10 і 25 рублів (1909 р.), 100 рублів (1910 р.) і 500 рублів (1912 р.). Останню купюру можна віднести до кращих взірців світових валют. До того ж вона виявилася найбільшою за всю історію паперових грошей. На купюрах номінальною вартістю 25 рублів та більше було зображено портрети царів Олександра III, Катерини II і Петра І.
Стабільність паперових грошових знаків похитнулася з початком першої світової війни, в яку була втягнена Російська імперія. Використання паперово-грошової емісії для фінансування війни стало причиною інфляції, що суттєво зменшило купівельну спроможність рубля. Кредитні білети у великих кількостях пред’являлися для обміну на золото. Це змусило уряд у липні 1914 р. припинити такі операції. А емісія кредитних білетів тривала. Так, до 1 січня 1916 р. уряд тричі збільшував розмір емісії Державного банку понад суму, встановлену емісійним законом 1897 р.
Якщо до війни банкнотна емісія Державного банку мала стійке золоте покриття, то у воєнний час нові емісії, власне, не мали ніякого забезпечення. Уряд був безсилим в умовах війни виконати свої короткострокові зобов’язання, які згодом перетворились у довгострокові, а затим – у безстрокові. Емісія кредитних білетів, позбавлена будь-якого стійкого забезпечення, ставала засобом покриття воєнних витрат, що безперервно зростали. Емітовані кредитні білети з банкнот перетворилися в нерозмінні паперові гроші.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)