Історія філософської думки в Україні – Огородник І. В. – 4. УКРАЇНА І ПРОСВІТНИЦТВО. ФІЛОСОФІЯ Г. СКОВОРОДИ
Загальній назві теми лекції “Києво-Могилянська академія – центр філософської думки України другої половини XVII та XVIII ст.” додається підзаголовок “Українське просвітництво”. Наявність його – невипадкова. Попередній, хай навіть і неповний, аналіз філософських курсів професорів Києво-Могилянської академії дає підстави для висновку, що своїми вимогами розвитку науки і освіти, усвідомлення їх ролі і значення в суспільному житті вони йшли не тільки в руслі філософії і науки Нового часу, а й доходили тих ідей, що дали назву культурно-філософській течії Західної Європи – Просвітництво. Українські мислителі, сучасники формування цієї течії, були знайомі з її основними ідеями, підтримували їх в межах, можливих для тодішньої російської дійсності, яка визначала й буття України. Якщо врахувати те, що професори Києво-Могилянської академії та її вихованці несли в східнослов’янський світ і в Росію науку, освіту, то правомірно говорити про українське просвітництво, розвиток якого досить помітний до другої половини XVIII ст. І хоча в Росії з підозрою ставилися до українців, їх устремлінь на ниві культури та освіти, називали “ляшенками”, “черкассишками”, однак не могли обійтися без них, бо вони були більш тямущими у просвітньо-культурних справах, ніж зацвілі в упертому неуцтві вищі стани московської держави. їх негативне ставлення до науки та освіти досить натуралістично зобразив у своїх сатирах А. Кантемір, якого Т. Прокопович благословив на викриття цього ганджу тодішнього російського суспільства. Тому багато було біля Петра І “черкассишек”, вихованців Києво-Могилянської академії. Петро І цінував українців як виконавців, працівників, але не любив свободолюбивої України, ставши її катом.
Прорубавши “вікно в Європу”, Росія почала брати інтелектуальні сили звідти, щоправда не завжди першого гатунку, продовжуючи послуговуватися “черкассишками”. А між тим, як зазначає С. Єфремов, протягом XVIII ст. – того століття, яке для Росії вважалося віком освіти, коли було прорубане “вікно в Європу”, для України було забито навіть ту невелику, але важливу кватирку, що здавна наш народ завів своїми зносинами із Заходом. Просвіта в Україні починає знищуватися, і народ, майже весь письменний за Хмельниччини, став зразком безграмотності і темноти. Так, в 1740-1748 рр. в семи полках Гетьманщини було 866 шкіл на 1094 оселі. В Чернігівському полку було 143 школи на 142 села, а загалом на території Чернігівського, Городецького і Сосницького повітів ще в 1768 р. було 134 школи, де одна школа припадала на 746 душ.
У кінці XVIII ст. на Чернігівщині, Сумщині, Лівобережжі в цілому шкіл майже не залишається. По всій лінії в Україні розпочинається боротьба з “українским поворотом и своеволием”, з “фальшивыми… республиканскими мыслями”. Петро І в 1720 р. видає указ про те, щоб в Україні “книг никаких, кроме церковных прошних изданий не печатать”, через рік було наказано всі книги українських друкарень надсилати в синодальну контору “исправления ради и согласия с великороссийскими”. Україна повільно починає спускатися до становища пустині з культурного погляду. Соціально-політичні реформи, які заполонили Україну після скасування автономії, закріпачення селян і козаків, завершують процес цього спадання. Безпросвітна темнота починає панувати в тому краю, який пропускав світ науки і культури в Росію.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)