Історія економіки та економічної думки – Козюк В. В – Розділ 8. Становлення ринкових форм господарства та економічна думка України в XVI – середині XIX ст

8.1. Значення політичного чинника для розвитку господарства українських земель. Регіонально-територіальний характер економіки України

Господарство українських земель розвивалося в умовах недержавності, визначалося політично-соціальними і духовними відносинами, макроекономічним середовищем держав, до складу яких вони входили.

У першій половині XVI ст. українські землі належали Великому князівству Литовському та Польській короні, Угорському королівству та Молдавському князівству1. У1569 р. українські землі згідно з ухвалою Люблінської унії ввійшли до Польського королівства – складової держави Річ Посполита Польська, яка була утворена в результаті об’єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського. Річ Посполита Польська мала одного короля, єдині сейм, сенат, монету і зовнішні зносини, існувало право землеволодіння на території всієї держави. Адміністративно вона поділялася на три провінції: Великопольщу, Малопольщу з українськими землями, Велике князівство Литовське, в складі якого були Литва і Білорусь. У Волинському, Київському і Брацлавському воєводствах було залишено литовське право на основі Литовського статуту 1566 р. – кодексу законів Литовської держави. В 1618 р. до Корони приєднані Чернігово-Сіверські землі, що з 1503 р. перебували в складі Московської держави. У середині XVII ст. адміністративний поділ українських земель охоплював такі воєводства: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське.

У середині XVI ст. на Нижньому Подніпров’ї українські козаки заснували Запорізьку Січ, що стала зародком відновлення української державності. Впродовж XVI ст. – першої половини ХУП ст. українці, переважно козаки, переселялися на південні окраїни Московської держави (за Бєлгородською лінією), що започаткувало Слобідську Україну.

У роки Національно-визвольної революції українського народу проти польсько-шляхетського панування (1648-1676) утворилася Українська козацька держава (офіційна назва – Військо Запорозьке), яка боролася за політичне об’єднання всіх українських земель. Революція, на думку українських учених, завершилася поразкою. Лівобережна Україна, за якою в науковій літературі закріпилася назва Українська гетьманська держава (Гетьманщина), на правах автономії ввійшла до Московської, з початку ХУЛІ ст. – Російської держави. У 60-80-х роках XVIII ст. Гетьманщина була перетворена на провінцію Російської імперії.

Українська гетьманська держава (у російських документах – Малоросія) займала територію сучасних Чернігівської, Полтавської, західних районів Сумської, лівобережної частини Черкаської та Київської областей. Верховна влада належала цареві та центральним адміністративно-політичним інститутам Російської держави. Здійснювалася вона через Канцелярію в малоросійських справах Посольського приказу, з 1663 р. – Малоросійський приказ. Одночасно зберігалися влада гетьмана, козацько-старшинське самоврядування, військо, суд, податкова система, митні кордони. В адміністративно-територіальному устрої Гетьманщина поділялася на полки, сотні та сільські громади.

Слобідська Україна охоплювала сучасні Харківську, східну частину Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також деякі райони Воронезької, Курської та Бєлгородської областей Росії. Це була автономна адміністративно-полкова система (п’ять козацьких полків). У 1765 р. скасовано козацьке самоврядування і утворено Слобідсько-Українську губернію, з 1780 р. – Харківське намісництво.

На землях Запорізької Січі в 1764 р. створено Новоросійську губернію. В 1775 р. Запорізьку Січ остаточно зруйновано. Внаслідок російсько-турецьких війн (1768-1774 рр. і 1789-1791 рр.) Південне Причорномор’я і Крим приєднані до Російської держави.

Галичина, Північна Київщина і Волинь залишилися у складі Речі Посполитої Польської згідно з Андрусівським договором (1667) і трактатом “Про вічний мир” (1686). Султанська Туреччина захопила Поділля. Південна Київщина і Брацлавщина були оголошені нейтральною зоною. Після Карловицького конгресу (1698-1699) Правобережна Україна, Волинь і Галичина ввійшли до Речі Посполитої Польської.

Закарпатська Україна разом з Угорщиною була загарбана наприкінці ХУП ст. Габсбурзькою Австрією. Буковина залишалася у складі Туреччини.

У результаті трьох поділів Речі Посполитої Польської у 1772 р. Галичина, частина Поділля і Волинь, а в 1775 р. Буковина були приєднані до Священної Римської імперії германської нації, що з 1806 р. називалася Австрійською імперією. Під її владою у складі Угорського королівства перебувало Закарпаття. З утворенням у 1867 р. Австро-Угорської монархії Галичина і Буковина належали до її австрійської частини. До Російської держави в 1793 р. відійшли Київщина, Поділля і Волинь. Отже, українські землі були інтегровані у дві суспільно-політичні системи. Господарство Східної України розвивалося як складова загальноросійського господарства, Західної України – австрійського.

Сформувалося сім великих територіальних регіонів: Лівобережна, Слобідська, Правобережна і Південна (Степова) частини займали 9/10 від загальної площі України і називалися Наддніпрянською, або Східною, Україною, Галичину, Північну Буковину і Закарпаття об’єднала назва Західна Україна.

Українські землі Руського, південної частини Волзького воєводств, Чортківщина на Поділлі, Збаражчина на Волині разом з етнічно малопольськими землями ввійшли до Королівства Галіції й Володимирії з Великим князівством Краківським, Освенцівським і Заборським (1774). За адміністративним поділом це була губернія, яку очолював губернатор, поділена на округи, якими керували старости, з провінційним становим сеймом.

Австрійський уряд штучно поширив на українські землі назву Східна Галичина, на польські – Західна Галичина. Об’єднання польських і українських земель в одну адміністративну одиницю дало підставу полякам вважати їх єдиною польською територією.

Буковина з 1787 р. по 1849 р. належала до Галичини, далі до 1918 р. була окремою адміністративною одиницею. Закарпатська Україна залишалась у складі Угорщини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія економіки та економічної думки – Козюк В. В – Розділ 8. Становлення ринкових форм господарства та економічна думка України в XVI – середині XIX ст