Історія економіки та економічної думки – Козюк В. В. – 1.6. Зародження інституціонального напряму економічної думки як обгрунтування соціального контролю суспільства над економікою
У першій третині XX ст. в умовах панування ідей економічного лібералізму сформувався новий напрям в економічній теорії, що отримав назву інституціоналізм. Він був започаткований у США в кінці XIX ст. працями Т. Веблена “Чому економіка не є еволюційною наукою?” (1898) і “Теорія бездіяльного класу” (1899). Вчений запропонував замість вузькоекономічного новий міждисциплінарний підхід, який би охоплював соціальну філософію, антропологію і психологію, ввів у економічну науку поняття “інститут”1. Термін “інституціональна економічна теорія” вперше використав американський учений В. Гамільтон, виступаючи на зборах Американської економічної асоціації в 1918 р.
Інституціоналізм сформувався як гетеродоксія (альтернатива) неокласичному напряму (ортодоксії) досліджень ринкової економіки. Впродовж XX ст. інституціоналізм перетворився на провідний напрям економічної думки, предметом дослідження якого е суспільство як соціальна система, організована за допомогою сукупності економічних та позаекономічних інститутів, які перебувають у взаємозв’язку, взаємодії та розвитку. На думку істориків економіки, інституціональні економічні теорії об’єднують критика неокласичної теорії, розгляд економічної проблематики в широкому суспільному контексті, у взаємодії з іншими галузями наук, ідея реформування ринкової економіки з позицій соціального контролю та державного регулювання. Методологічною основою інституціоналістів є такі принципи: міждисциплінарний підхід, зв’язок з соціологією, політологією, психологією тощо; історизм та еволюціонізм; аналіз економічних і позаекономічних механізмів розвитку.
У розвитку інституціонального напряму економічної думки виділяють два періоди:
1) традиційний інституціоналізм: а) ранній критичний, представниками якого є американські вчені Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл, англійський вчений Дж. А. Гобсон (перша третина XX ст.); б) пізній (зрілий, позитивістський), який представляють А. Берлі, Г. Мінз, Дж. М. Кларк, С. Чейз, Й. А. Шумпетер (кінець 1920-х – 1940-ві роки); в) інституціонально-соціальний, до якого належать Г. Мінз, А. Берлі, Дж. К. Гелбрейт, П. Друкер, Ф. Перру, Ж. Фурастьє, Г. Мюрдаль та інші (50-60-ті роки XX ст.).
2) сучасний інституціоналізм (із 70-х років XX ст.), що охоплює неоінституціоналізм та новий інституціоналізм (Р. Коуз, О. Вільямсон, Д. Норт, Г. Мюрдаль, Р. Хейлбронер).
Американські корені раннього інституціоналізму пояснюються загостренням соціально-економічних проблем у країні, зумовлених, по-перше, швидким процесом монополізації економіки, посиленням конкурентної боротьби та проявами економічної нестабільності економіки (циклічності, неповної зайнятості), по-друге, загостренням соціальних суперечностей і заворушень, зростанням масової організованості представників найманої праці та фермерів, посиленням впливу робітничих і профспілкових організацій. Ідейно-теоретичними та методологічними джерелами раннього інституціоналізму були досягнення німецької історичної школи (історичний та емпіричний методи дослідження, обгрунтування взаємозв’язку економічної науки з іншими суспільними дисциплінами, регулятивної ролі держави та ліберального реформізму в теоріях і концепціях “організованого капіталізму”, “державного соціалізму”, “соціальної солідарності” тощо), англійського ліберального реформізму Дж. С. Мілля та ідеї Фабіанського товариства (1884-1900) у Великій Британії щодо реформування капіталістичного суспільства у соціалістичне.
У 1880-ті роки група вчених на чолі з Р. Елі утворила вісконську школу, яка заснувала Американську економічну асоціацію з метою пропаганди та стимулювання державного реформізму. її члени Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл, Є. Богарт, В. Гамільтон, К. Паркер, П. Хомен та інші доводили, що ідеї економічного лібералізму не здатні пояснити сучасний економічний розвиток. Для його аналізу необхідні нові теорія та державна політика.
Ранній іституціоналізм характеризують такі положення
O Необхідність заміни абстракції та вузькості функціональної сфери аналізу неокласичної теорії дослідженням реальних форм людської активності, які постійно еволюціонують і становлять так звані інститути, або інституції. Поняття “інститут”, за визначенням учених, об’єднує різного роду соціальні, психологічні, правові, етичні, економічні та інші явища (державу, сім’ю, звичаї, інстинкти, звички, підприємництво, монополії, приватну власність, профспілки, політичні партії, суспільні рухи, релігію, общину, організації, податки, фінансову систему). Інститути фіксують процедури, що склалися в суспільстві, відображають загальну згоду та домовленість. Це словесний символ для опису суспільних звичаїв і традицій, домінантний спосіб мислення або дії для соціальної групи чи всього народу. Інститути є як умовою, так і результатом економічного та суспільного розвитку. Вони створюють інституціональне середовище економічного розвитку.
O Інститути мають риси колективної психології, в результаті у суспільстві формується “філософія колективного демократизму”. Тому необхідно досліджувати поведінку не індивідуального раціонального суб’єкта, а вивчати психологію окремих груп і верств населення як регулятора економічної поведінки людей. Рушійними силами розвитку суспільства поряд з матеріальними факторами є духовні, моральні, правові та інші, які необхідно розглядати в історичному аспекті.
O Предметом аналізу економістів мають бути економічні та позаекономічні проблеми суспільного розвитку. Економіку необхідно вивчати як цілісну систему в органічній єдності її структурних елементів, конкретно-історичних і національно-специфічних форм економічного життя у вигляді економічних інститутів. Інститути є одиницею аналізу, основою характеристики індивід умів. Наука повинна показати, як змінюються інститути і чому вони не відповідають новим потребам і поступаються місцем іншим, якими є цілі, до яких прагне людство.
O Ідеї економічного лібералізму необхідно замінити пошуками нової форми соціальної організації та нового змісту економічної політики й демократії – організованої соціальної ідеї. Державний вплив і суспільний контроль щодо механізмів ринкової економіки є важливим фактором її стабільності та керованого розвитку.
O Еволюційний розвиток суспільства є єдиною можливою формою економічного та соціального прогресу. Використання еволюційної теорії Дарвіна для пояснення суспільного життя, ототожнення закономірностей суспільного та біологічного розвитку (теорія соціального дарвінізму).
Методологія досліджень раннього інституціоналізму грунтувалася на таких принципах:
O використання філософії соціального позитивізму і прагматизму (Ч. Пірс, В. Джеймс) як загальнофілософської основи. Визнання необхідності та можливості вдосконалення соціальних, економічних, політичних, психологічних інститутів;
O цілісність розгляду соціально-економічної системи;
O міждисциплінарний аналіз, інтеграція економічних досліджень з досягненнями інших соціальних наук і заперечення “чистої” економічної теорії;
O принцип технологічного детермінізму, згідно з яким основою економічного розвитку є поступальний науково-технічний прогрес. Обгрунтування технологічного детермінізму є важливим внеском інституціоналізму в скарбницю світової економічної думки;
O використання методологічного прийому дихотомізації, коли суспільне виробництво розглядалося на основі взаємодії технологій та інституцій;
O історизм та еволюціонізм: розгляд суспільних явищ в їх еволюції, розробка проблеми факторів та етапів суспільного розвитку як найважливіших для будь-якого суспільства. Використання ідеї соціального дарвінізму;
O використання статистичного матеріалу, перевага емпірико-описових методів, скептичне ставлення до абстрактного методу;
O визнання регулівної ролі держави та соціального контролю над економікою.
Ранній американський інституціоналізм представляють три школи: соціально-психологічна, соціально-правова, кон’юнктурно-статистична.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)