Історія економічних вчень – Золотих І. Б. – 5. Теорія розвитку економіки Й. Шумпетера. Теорія економічної динаміки
На рубежі століть у період посилення ролі монополій, зростання майнової диференціації населення й поглиблення циклічних криз виникла концепція австрійського економіста й соціолога Йозефа Алоїза Шумпетера (1833-1950 рр.). Він спробував створити цілісну систему поглядів, що пояснює в рамках єдиної й послідовної концепції нові явища й процеси.
Шумпетер народився в місті Триш у Моравії, що входила до складу Австро-Угорщині. Він здобув освіту у Відні в закритому ліцеї, вивчав латину, грецьку, французьку, англійську та італійську мови, закінчив юридичний факультет Віденського університету й отримав ступінь доктора права. Шумпетер викладав у європейських університетах, у США, обіймав посаду міністра фінансів Австрійської республіки, був консультантом із соціалізації в Німеччині та ін.
Серед робіт Шумпетера: “Сутність і основний зміст теоретичної політекономії” (1908 р.), “Теорія економічного розвитку” (1912), “Економічні цикли” (1932), “Капіталізм, соціалізм і демократія” (1942).
Шумпетер здійснив багатоаспектне дослідження сучасного суспільства, його минуле й майбутнє, намагаючись у своїй теорії пояснити принципи його функціонування й закони еволюції економіки на всіх її рівнях. При цьому він прагнув створити “синтезовану” теоретичну систему, увібравши все краще з наявних течій сучасної й попередньої йому економічної думки. У зв’язку із цим сучасники назвали Шумпетера “західним Марксом”.
Шумпетеру належить розробка таких проблем, як: методологія й історія економічного аналізу; теорія економічної динаміки; концепція суспільного розвитку.
Шумпетер висловлює методологічні положення у зв’язку з історією економічної думки. Він намагається визначити, що є “наукою у цілому” й економічною наукою зокрема.
Шумпетер пише, що наука у цілому – це систематизоване в рамках теорії знання. Економічна теорія – це певний інструментарій аналізу. У зв’язку із цим він розглядає розвиток економічної думки й описує історію економічних учень як еволюцію гіпотез і прийомів дослідження ринкової економіки, за допомогою яких учені намагалися осмислити економічну реальність і дати їй пояснення. Історія економічних учень подавалася ним як історія економічного аналізу, тобто історія методології пізнання.
Вершиною економічної науки Шумпетер вважав неокласичну теорію, що блискуче пояснила рух цін у ринковій системі. Однак він вважав серйозним недоліком те, що в ній переважає статичний підхід у вивченні господарських процесів, а феномен розвитку, динаміки системи не пояснений.
У зв’язку із цим Шумпетер, аналізуючи ринкову економіку як систему, засновану на приватній власності, поділі праці й вільній конкуренції, увів чітке розмежування двох рівнів дослідження: статики й динаміки. На його думку, статична модель розглядає поведінку відособлених економічних одиниць на основі теорій граничної корисності й граничної продуктивності; описує економічну діяльність як кругообіг, у рамках якого всі фірми перебувають у стані стійкої рівноваги, за якого доходи дорівнюють витратам.
Шумпетер пояснив, що в економічній системі, де панує вільна конкуренція, прибуток відсутній, створені ціни не можуть перевищувати витрати виробництва, тому що наявність прибутків залучила би інших конкурентів у цю галузь, спричинила зростання пропозиції й зникнення прибутків.
Статична модель, на думку Шумпетера, не відповідає дійсності. Економічне життя як динамічний й постійно мінливий процес повинно досліджуватися в теорії розвитку. У зв’язку із цим, на відміну від ортодоксального підходу, Шумпетер центром свого аналізу зробив сам розвиток системи й ті внутрішні фактори, які цей розвиток породжують.
Динаміка капіталізму, з погляду Шумпетера, пов’язана з технічним прогресом. Основним фактором росту є інновації – зміни в способах виробництва й реалізації товарів.
Вони здатні порушувати рівновагу, що призводить до зміни складеної системи цін, витрат, доходів. У результаті ламається кругообіг, відсіюються нерентабельні виробництва, що стимулює інноваційний механізм, підтримує ринковий процес у безперервному русі.
Особливість концепції Шумпетера полягала в тому, що при аналізі причин динамічних змін він акцентував увагу на “людському факторі”. Рушійною силою розвитку в його теорії виступав підприємець як економічний суб’єкт, який за функціями відрізняється від капіталіста й робітника. Тому він уперше в економічній науці розмежовує поняття “капіталіст” і “підприємець”.
Соціальний статус підприємця характеризується не правами власності й не розмірами капіталу, а особливими якостями характеру: ініціативою, даром передбачення, готовністю до ризику. У гонитві за прибутком підприємець здійснює нову комбінацію факторів виробництва, сприяє появі нових товарів, впроваджує нові методи виробництва, освоює нові ринки збуту, здійснює нові форми керування. У результаті за виявлену ініціативу підприємець винагороджується прибутком, а народне господарство в цілому одержує поштовх до розвитку.
Концепція підприємця як ключової фігури ринкової економіки лежить в основі запропонованих Шумпетером трактувань капіталу, прибутку, відсотка й грошей.
Підприємницький прибуток, на його думку, є різницею між доходами й витратами підприємця в результаті здійснення нових комбінацій. Характерною ознакою підприємницького прибутку як форми доходу є його тимчасовий характер, недовговічність. Вона зникає, як тільки новаторська форма виробництва перетворюється в традиційну діяльність.
Шумпетер пов’язує з новаторською діяльністю проблему циклічності, тому що вважає, що процес впровадження нововведень не протікає рівномірно. Він характеризується стрибками й ривками різної тривалості. Причиною коливань є те, що передовий підприємець, відкриваючи нові шляхи одержання прибутку, здійснює інновації.
Первісні нововведення спричиняють цілу серію “сполучених” нововведень, впроваджуваних іншими підприємцями, що визначає швидке зростання інвестування й настання фази тривалого процвітання.
Шумпетер допускає, що фази піднесення можуть перериватися негативними фазами більш коротких циклів, що накладаються на цю основну модель. Загасання тривалих хвиль Шумпетер пов’язує з вичерпанням потенціалу нововведень, зменшенням прибутку, збільшенням кількості банкрутств, у результаті яких відбувається остаточне прибирання із виробничого апарату застарілих елементів.
Таким чином, Шумпетер розглядає циклічність як важливу закономірність економічного росту.
Результатом довгих хвиль є ріст обсягів виробництва, продуктивності праці, якості товарів, зниження цін і збільшення реальних доходів населення, хоча на коротких відрізках часу ця тенденція може супроводжуватися низкою спадів, глибина яких пропорційна швидкості поступального процесу.
Шумпетер назвав циклічний рух “творчим руйнуванням”, у ході якого здійснюється безперервне відновлення виробничого апарату й перехід на більш високий щабель розвитку.
Особливу роль у теорії Шумпетера здобуває сфера кредитно-грошових відносин. Кредит і гроші пов’язують економічну статику (кругообіг) і динаміку (розвиток), забезпечуючи прорив на новий виток росту.
Учений підкреслює роль грошової форми капіталу як стартового майданчика для економічного розвитку. Він відзначає, що для впровадження інновації підприємцеві необхідні додаткові кошти, які він одержує в банку за рахунок кредиту.
Шумпетер є одним із засновників “капіталотворчої” або “продуктивної” теорії кредиту, що приписує йому функції творця капіталу й головного двигуна економічного розвитку суспільства. Він переглядає базове положення неокласичної теорії про “нейтральність” грошей в економіці й стверджує, що зміна кількості грошей в обігу, що виникають за допомогою кредиту, активно впливають на реальні параметри виробництва. На думку Шумпетера, існує певна схема передачі грошових “імпульсів” у виробничий сектор. Новатори, одержавши кошти, перехоплюють ресурси й фактори виробництва в менш ефективних виробників. Це викликає підвищення цін, у першу чергу, на засоби виробництва й визначає початок перебудови всього господарського механізму, тому що впровадження інновації дозволяє підвищувати продуктивність праці. Зростання цін припиняється в міру збільшення обсягу реального виробництва, удосконалення його структури.
Шумпетер робить висновок, що кредит не просто збільшує масу грошей, а якісно поліпшує виробничий потенціал суспільства, направляючи ресурси в руки підприємців-новаторів, що забезпечують економічну динаміку. Платою за надання грошей є відсоток.
Шумпетеру також належить теорія ефективної конкуренції, у якій ринковий механізм в епоху “великого бізнесу” розглядається як плідна взаємодія сил монополії й конкуренції, що базуються на нововведеннях. Учений підкреслює, що в реальності на ринках існує “гібрид” моделей “чистої монополії” і “чистої конкуренції”. З одного боку, прагнення завоювати монопольні позиції є основним стимулом конкуренції, а з іншого, монополістична влада підпорядковує конкуренцію, тому що галузі, які одержують монопольний прибуток, залучають інших виробників. Отже, монополія стає потужним стимулом загострення конкуренції. Разом з тим Шумпетер відзначає, що конкуренція не завжди є ефективною. Часто вона має марнотратний характер, супроводжується недоцільним використанням ресурсів, деформацією попиту.
Шумпетер здійснює аналіз монополії і конкуренції з погляду динаміки економічних процесів, що протистоїть неокласичній теорії, яка традиційно розглядає функціонування ринку лише крізь призму статичної ефективності, тобто здатності економіки забезпечувати споживачам найбільш повне задоволення попиту за рахунок наявних ресурсів.
Шумпетер розробляє новий критерій оцінки ефективності економіки – здатність збільшувати задоволення споживчого попиту за рахунок уведення інновацій, тобто з погляду збільшення ефективності, що доводиться на одиницю використовуваних ресурсів.
Нововведення утворюють стрижень конкуренції нового типу, яка динамізує економічні процеси, будучи процесом “творчого руйнування” рівноважних ситуацій, прискорення зміни безпосередніх умов формування витрат виробництва, цін, якості товарів.
Динамічну конкуренцію, засновану на зниженні витрат виробництва й підвищенні якості продукції за рахунок нововведень, Шумпетер називає ефективною конкуренцією, яка є потужним стимулом розширення обсягів виробництва, росту продуктивності праці, зниження цін, розширення асортиментів продукції, що випускається.
Найкращі умови для здійснення конкуренції нового типу, на думку вченого, створюють монополії, які є великими корпораціями, що зосереджують у своїх руках величезні ресурси, які виступають у якості носіїв технічного прогресу.
У зв’язку із цим Шумпетер доходить висновку про те, що змінюються умови виникнення монополії. На ранніх етапах монопольний прибуток базувався на особливих правах і привілеях, наданих владою, або на виключній власності на дефіцитні ресурси й невідтворні блага. Тепер вона є результатом впровадження нововведень, винагородою за технічне й організаторське новаторство.
Монополію, яка становить наслідок нововведень, Шумпетер називає “ефективною”. З нею несумісні застій, регрес, експлуатація покупців за допомогою цін.
Надаючи значення створенню умов для інноваційного прогресу, Шумпетер виправдовує будь-який ступінь монополізації, якщо вона стимулює технічний прогрес, відкидає можливість тривалої монополістичної деформації процесів конкуренції.
Таким чином, ринкова система у Шумпетера представлена як “абсолютно конкурентна”, де ефективність конкуренції досягає найвищого рівня.
Логічно завершуючи теорію розвитку капіталізму, Шумпетер виступає з ідеєю самозаперечення, “смерті” капіталізму, що розуміється дуже вузько як приватнопідприємницька система класичного типу, яка грунтується на середній або дрібній власності.
Капіталізм, залишаючись економічно ефективним, гине, на думку Шумпетера, внаслідок низки іманентних капіталістичному процесу факторів. Технічно прогрес й інновації все більшою мірою стають долею фахівців-менеджерів, організованих у команди. Функції підприємця інституціоналізуються, підприємство і ризик відступають на другий план. Це підриває значення підприємництва, отже, і самого капіталістичного ладу, що базується на ньому. Акціонерна форма власності повсюдно тіснить приватну, спотворюючи мотиви господарювання. Інтереси акціонерів переміщаються з матеріального виробництва в галузь функціонування фіктивного капіталу, фондових бірж, цінних паперів. Регулювання економічного життя усе сильніше концентрується в руках “соціальної держави”.
Процес розкладання капіталізму супроводжується появою соціалістичної цивілізації. У трактуванні Шумпетера соціалізм – це інституціональна модель, у якій контроль над найважливішими засобами виробництва й великою промисловістю перебувають у руках центральної влади. Інша частина економічної системи регулюється на основі ринкового механізму, динаміки попиту та пропозиції.
Шумпетер залишив глибокий слід в історії економічної думки.
Заслуга його полягає в розробці комплексної теорії динаміки розвитку економічної системи. Така теорія згодом стала основою для розробки й проведення спеціальної інноваційної політики на рівні окремих фірм і в рамках національних економік як основного елемента політики економічного росту.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)