Історія економічних вчень – Золотих І. Б. – 3. Економічні погляди в епоху раннього і пізнього християнства
Економічні погляди Середньовіччя (феодального суспільства) мають яскраво виражений богословський характер. Наукова спадщина духовних ідеологів цієї епохи, у тому числі в галузі господарської політики, переповнена схоластикою (теоретичне виправдовування догм церкви або знання, відірвані від життя).
Середньовічна економічна думка в східних країнах
Одним із яскравих середньовічних мислителів арабського сходу є Ібн-Хальдун (1332-1406рр.), Який жив і творив у північно-африканських країнах Магрибу. До цього часу до успадкованих традицій старовини, що дозволяли державі зберігати за собою і великий фонд земельних угідь і розпоряджатися ним, поповнювати казну податками, додалися ще й всесильні постулати Корану, що лежить в основі нової релігійної ідеології, яка зародилася на початку VII століття – ісламу. Причому прикметно, що “почув”, а потім поширював у своїх проповідях “одкровення бога” засновник ісламу, дехто пророк Мухаммед – безсумнівно, досвідчений в економічних проблемах купець з Мекки.
У концепції Ібн-Хальдуна (“соціальна фізика”) не відкидаються богоугодність торгівлі та проголошувані ісламом у Корані такі постулати: шанобливе ставлення до праці, осуд скнарості, жадібності й марнотратства, а також те, що “Аллах дає перевагу одним людям над іншими”. Мислитель дає характеристику еволюції суспільства від “примітивності до цивілізації”. На його думку, цивілізація змінилася завдяки виникненню в ній поряд із заняттями в землеробстві та скотарстві ще й ремесел і торгівлі. Успішний розвиток усіх галузей економіки, вважає мислитель, дозволить багаторазово примножити багатство народу, зробити розкіш надбанням кожної людини. Проте перехід до цивілізації не означає, що настане загальна соціальна і майнова рівність. Ібн-Хальдун вважав, що забезпечення громадян предметами першої необхідності і предметами розкоші залежить насамперед від населеності міста, що символізує як його процвітання, так і занепад. Разом з цим, процвітання міста (товариства) залежить від розміру податків, міста і поборів на ринках.
Гроші Ібн-Хальдун розглядав як найважливіший елемент економіки, їх роль неодмінно повинні виконувати повноцінні монети із двох металів “створених богом” – срібла і золота. Гроші відображають кількісний вміст людської праці “у всьому, що набувається”, у них – основа придбання, накопичення та скарби.
Заслуговує на увагу його теорія “вартості праці” (заробітної плати), яка залежить: від “кількості праці”; “її місця з-поміж інших праць”, і від “потреби у ньому”.
Середньовічна економічна думка в західноєвропейських країнах
Наприкінці ІУ-У ст. Августин Блаженний (Святий Августин -353-430 рр.) заклав догматичні принципи релігійно-етичного підходу до економічних проблем, що залишалися незмінними до XI ст. Мислитель виокремлював два протилежні види людської спільноти: “град Земний”, тобто державність, яка грунтується “на любові до себе, доведеної до презирства до Бога”, і “град Божий” – духовна спільність, заснована “на любові до Бога, доведеній до презирства до себе”. Щодо економічної сфери суспільства міркування Августина зводяться до таких положень:
1) вид праці (розумовий і фізичний) не повинен впливати на становище людини в суспільстві, оскільки ці види праці є повноцінними;
2) нетрудове накопичення золота та срібла, лихварський відсоток і торговий прибуток є гріхами;
3) “справедлива ціна” є ціною товару, що відповідає затратам на його виробництво;
4) економічна думка ранніх каноністів категорично засуджувала торговий прибуток та лихварський відсоток, характеризуючи їх як результат неправильного обміну і привласнення чужої праці, тобто як гріх. Обмін вважався справедливим і пропорційним за умови встановлення “справедливих” цін.
До цих принципів пізні каноністи (ХШ-ХШ ст.) додали ще принцип подвійності оцінок.
Представником пізнього християнства є домініканський монах італієць Фома Аквінський (Аквінат – 1225-1274 рр.), долучений в 1879 р. католицькою церквою до лику святих.
Фома Аквінський, враховуючи реалії свого часу, вишукує нові “пояснення” соціальної нерівності і диференціації суспільства. Зокрема, у своїй роботі “Сума теології” (теологія – наука про богослов’я), на відміну від ранніх каноністів, поширення торговельних і лихварських операцій у повсякденному житті Аквінський вже не називає гріховними діяннями і не вимагає заборони їх.
З точки зору методологічних позицій у автора “Суми теології” майже немає розбіжностей із ранніми каноністами. Однак якщо економічне вчення останніх спирається на незаперечність текстів священного писання і морально-етичні принципи, то Ф. Аквінський поряд з названими “інструментами” дослідження активно використовує принцип подвійності оцінок. Наприклад, якщо ранні каноністи, спираючись на божественне призначення вважали будь-яку працю – і розумову і фізичну – однаково гідною, то Ф. Аквінський “уточнює” цей “доказ” на користь станового поділу суспільства.
Таку ж подвійну позицію він займає, трактуючи багато економічних категорій. Так, наприклад, багатством ранні каноністи називали сукупність матеріальних благ, зрозуміло, тільки в натуральній формі. Визнавалося гріхом, якщо така форма створювалася іншими засобами, а не працею. Відповідно до цього постулату примноження (накопичення) золота і срібла, яке вважалося за своєю природою “штучним” багатством, не могло відповідати моральним й етичним нормам суспільства. Але Ф. Аквінський стверджує, що “справедливі ціни” можуть бути незаперечним джерелом зростання приватної власності та створення “помірного” багатства, яке не вважається гріхом.
Обмін у стародавньому світі і в добу Середньовіччя сприймався дослідниками як акт волевиявлення людей, результат якого є пропорційним і еквівалентним. Не відкидаючи цей принцип, Ф. Аквінський звертає увагу на численні приклади, що перетворюють обмін на суб’єктивний процес, що забезпечує рівність отриманої користі учасників обміну за нееквівалентного, здавалося б, обміну речей. Іншими словами, умови обміну лише тоді порушуються, коли річ “надходить на користь одному і на шкоду іншому”.
“Справедлива ціна” (за сучасною термінологією – “вартість”, або “ринкова ціна”) встановлювалася на певній території феодала. Ранні каноністи її визначали як матеріальні і трудові витрати товарного виробництва. Проте Ф. Аквінський до цього пояснення додавав таке положення: “продавець може продати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, з метою забезпечення багатства пропорційно своєму становищу в суспільстві”.
Гроші (монети) Ф. Аквінський трактує, як і представники стародавнього світу та середньовіччя, вважаючи їх “найправильнішою мірою у торгівлі й обігу”.
Дотримуючись номіналістичної концепції грошей, він одночасно визнає, що хоча монети мають “внутрішню вартість”, держава має право допускати деяке відхилення від її справжньої вартості. І тут Ф. Аквінський вдався до подвійності оцінок у трактуванні сутності грошей.
Торговий прибуток і лихварський відсоток категорично засуджувалися ранніми каноністами як явища небогоугодні, грішні. Засуджував їх і Фома Аквінський, але як завжди з застереженнями. Одержання торгового прибутку купцем він виправдовував тим, що той повинен відшкодувати свої витрати, пов’язані з торгівлею. Виправдовувалися також лихварські операції, що здійснюються церквою.
У цілому, автори церковних законів (канонів), на відміну від представників античності, виступали проти зневажливого ставлення до фізичної праці, виняткового права на багатство окремих осіб на шкоду більшості населення. Масштабна торгівля, позикові операції як явища грішні категорично заборонялися.
До цих принципів пізні каноністи (ХШ-ХШ ст.) додали принцип подвійності оцінок, що дозволив первісне трактування економічних категорій подати в іншому або навіть в протилежному сенсі.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)