Історія економічних вчень – Тарасевич В. М. – 4.5. Соціал-демократична теорія та радикальна політекономія як головні напрямки еволюції марксизму у XX ст
З огляду на науково-технічну революцію, постіндустріальний розвиток провідних країн та відповідні зміни соціально-економічних відносин капіталістичного суспільства в економічній науці відбувається перехід до досліджень широкого спектру соціально-економічних проблем.
Найбільшого розповсюдження набувають теорії, пов’язані з:
O подальшою розробкою марксистської теорії циклу і, перш за все, концепції М. Кондратьева про довгохвильові коливання економічної кон’юнктури, що набули подальшого розвитку у роботах П. Боккара, Л. Фонтвей (Франція), Е. Манделя (Бельгія), Е. Альтфатера (Німеччина);
O пошуком демократичної альтернативи й соціального ідеалу стосовно розвитку західного суспільства – соціал-демократи К. Шумахер, Е. Олленхауер, Ф. Фартманн, Н. Вичорек, В. Майснер, К. Цинн (Німеччина);
O трансформацією економічної системи й гуманізацією всіх сторін життя людини – радикальна політекономія П. Барана, П. Суізі, Ч. Міллса, Г. Маркузе, Е. Фромма (США), Р. Ебінхаузена, Р. Вінкельмана (Німеччина), А. Раттансі (Великобританія) тощо.
Соціал-демократичну теорію у марксизмі XX ст. найбільш активно розвивали представники соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Відмінною рисою еволюції цієї доктрини була переважно не теоретична, а практична спрямованість. Партійні лідери науково обгрунтовували основні положення політичних програм своїх партій, чим сприяли й розвитку самої соціал-демократичної теорії. У перших програмних заявах лідера СДПН К. Шумахера, зроблених у післявоєнний період від імені партії, говорилося, що майбутня Німеччина повинна бути побудована на соціалістичних засадах відповідно до ідей “демократичного соціалізму”, висунутих у свій час К. Каутським і Р. Гільфердінгом. Мова йшла про перехід до соціалізму через поступове реформування капіталістичного устрою за умови розгортання демократії й активної участі у цих процесах держави. К. Шумахер, як і його однопартійні, по суті, пропонував “третій шлях”, відмінний як від капіталізму більшості західних країн, так і від радянського соціалізму.
Лідер німецьких соціал-демократів вважав, що досягнення соціалістичних цілей можливе тільки за умови реалізації демократичних цінностей. Останні в економічній сфері пов’язувались з процесами розширення різних форм участі трудящих у прийняття управлінських рішень, плюралізмом форм власності, демократизацією державного управління та широкою соціалізацією суспільства.
У 60-ті рр. XX ст. відбулась ревізія колишніх програмних спрямувань СДПН Західнонімецькі соціал-демократи, лідерами яких стали представники лівого крила СДПН Н Вичорек, В. Майснер і К. Цинн, переглянули свої колишні ідейні позиції. Вони остаточно відмовилися розглядати марксизм як єдину світоглядну та ідейну основу соціал-демократичного руху та визнали поряд з ним християнську етику, гуманізм і класичну філософію. Соціал-демократи стали розглядати соціалізм не як жорстко окреслену модель, а як реалізацію моральних цінностей, головними з яких є свобода, справедливість і солідарність.
Демократично спрямовані соціалісти, і особливо В. Айхлер, визнали необхідність існування в економічній системі приватної власності та ринкової конкуренції. Однак вони рішуче виступили за поєднання ринкових принципів з тими ідеалами соціальної справедливості, які були запропоновані представниками етичних вчень. “Наслідуючи та розвиваючи ідеї неокантіанських прихильників етичного соціалізму, – вказує В. Айхлер, – творці етично обгрунтованих принципів демократичного соціалізму відмовляються від засад марксистського соціального вчення – економічного детермінізму та історизму. Вони доводять, що марксистська спроба наукового обгрунтування гуманістичної мети соціалістичного руху і, зокрема, шляхів її досягнення, залишає цю мету лише в межах утилітарно-корисної діяльності”. Натомість пропонується розвивати суспільні інститути, в яких відбувається формування особистості з метою надання процесам виховання й освіти етичної спрямованості.
Соціальна політика держави розглядається соціал-демократами як необхідний компонент спрямованості суспільства до соціалізму. Однак її зміст кардинально змінюється: основним засобом соціалізації вважається не перерозподіл бюджетних засобів на користь бідних, а активна економічна діяльність суб’єктів в умовах ринку, соціальне партнерство і відповідальність держави та бізнесу щодо соціального захисту населення.
Німецькі соціал-демократи виступають за активізацію економічної ролі держави, консолідацію й укріплення державного сектора. Цим вони відрізняються від політиків-неолібералів, які прагнуть мінімізації державного впливу на економічні процеси. Лідери німецької соціал-демократії неодноразово наголошували, що без участі держави у гарантуванні недоторканності власності й забезпечення порядку, без її дій щодо утвердження свободи й демократії в суспільстві, перехід до соціалізму є неможливим.
На відміну від європейських марксистських досліджень, які втілилися у соціально-демократичних вченнях, у США найбільшої популярності набула радикальна політекономія. На фоні піднесення молодіжного політичного руху 50-60-х рр. XX ст. у американській академічній науці почалося ідейне розмежування традиційно налаштованих економістів та їх ліворадикальних колег. Результатом стало формування серйозних наукових центрів, що поєднували тих, хто не погоджувався з традиційною лінією марксизму. Це були не тільки політекономи, а й політологи, історики й соціологи. В Массачусетському університеті в Амхерсті, Новій школі соціальних досліджень в Нью-Йорку, Американському університеті у Вашингтоні та інших навчальних і наукових закладах ціла плеяда молодих вчених піддає критичному аналізу західне суспільство, вивчає перспективи його розвитку на основі методології марксизму, вважаючи Маркса “першим великим радикальним економістом”, а себе – його послідовниками.
У радикальній політекономії виділяють дві крупні течії, означені як споживчий і Гуманістичний Радикальний соціалізм. Представники споживчого радикального соціалізму розвивають теорію економічної експлуатації робітників та економічної стагнації суспільства, зосереджують увагу на суперечливих взаємовідносинах споживачів й виробників (П. Берен, П. Суїзі, ПІ. Беттельхейм, Е. Манделл). У межах течії гуманістичного радикального соціалізму аналізуються соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище її життєдіяльності та відчуження від процесу праці, дегуманізації суспільства масового споживання (Ч. Р. Міллс, Г. Маркузе, Е. Фромм). Зосередимо увагу на ідеях одного із найбільш видатних представників споживчого радикального соціалізму США – П. Берена.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)