Історія економічних вчень – Тарасевич В. М. – 4.3. Розвиток ідей марксизму наприкінці XIX – початку XX ст
В останній третині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбуваються кардинальні зрушення. Прогресивні перетворення у техніці й технології виробництва і, перш за все, зміна його енергетичної складової, створюють умови для швидкої концентрації й централізації капіталу, виникнення монополістичних союзів. На зміну вільній конкуренції поступово приходить монополістична стадія розвитку, яка характеризується новими економічними і політичними явищами.
Підкорення ринку незначній кількості монополістів-виробників галузевої продукції, поступове взаємне переплетіння промислового й банківського капіталу, перші спроби втручання держави у процес нагромадження приватного багатства, поглиблення та видозмінення циклічних криз, зростаюча міць пролетаріату, об’єднаного у професійні спілки, потребували наукового осмислення.
Таке осмислення відбувається різними шляхами: від модернізації ортодоксальних теорій до створення принципово нових вчень, заснованих на іншій методологічній основі. У період, що розглядається, народжується нова історична школа, формується неокласичний напрям, у тому числі австрійська, американська, кембриджська та математична школи, а також продовжує розвиватися марксизм. Цей розвиток відбувається за трьома основними напрямами:
1. Пропаганда ідей марксизму серед народних мас, які раніше не були знайомі з науковою економічною теорією взагалі, й марксистськими концепціями, зокрема. Популяризація, на жаль, полягала не тільки у “переказі” теорії марксизму. Для її засвоєння малограмотним населенням часто доводилося вдаватися до спрощень і невиправданого схематизму. Наслідком цього стало певне спотворення ідей класиків марксизму, свідома ревізія теорії, спрямована на забезпечення її доступності. У результаті в марксизмі виникає особливий напрямок – ревізіонізм.
2. Суттєвий перегляд марксистської теорії на основі застосування до аналізу дійсності іншої методології. Це дозволило отримати нові уявлення про проблеми економічного розвитку, збагатити марксизм новими положеннями і застосувати їх до вирішення якісно нових проблем. Оскільки такий перегляд стосувався, перш за все, Багатьох основоположних висновків Маркса і Енгельса, то відповідний напрямок отримав назву реформізм.
3. Теоретичний Захист Основних положень марксизму від відкритої критики з боку як неокласичних теорій, так і впливу нових ідей ревізіонізму й реформізму. Така ідейна боротьба спонукала вчених до пошуку нових даних, нових аргументів додатково до тих, що у свій час були висловлені Марксом і Енгельсом.
Зародження Соціал-демократичних Теорій відбувається наприкінці XIX – початку XX ст. і пов’язано з оформленням у марксизмі реформістських ідей. Ці ідеї найбільш активно продукували й відстоювали лідери німецьких соціал-демократів Е. Бернштейн, К. Каутський та Р. Гільфердінг.
Едуард Бернштейн (1850-1932)
Видатний діяч німецької соціал-демократичної партії
Основний твір – “Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії” (1889)
Методологія.
Бернштейн вважає, що економічна теорія Маркса повинна підлягти перегляду відповідно до нових умов економічного розвитку суспільства. Вчений виступив проти застосування методів логічного й історичного, а також основних положень матеріалістичної діалектики у тому вигляді, в якому їх використовував сам Маркс. На відміну від марксистської концепції лінійності економічного розвитку було запропоновано теорію його Багатоваріантності . Бернштейн вважає за необхідне “поряд з розвитком і впливом продуктивних сил і відносин відводити належне місце правовим та моральним поняттям, історичним і релігійним традиціям епохи, впливу географічних факторів, до яких, безумовно, належить і природа самої людини, і її духовні здібності”.
Теорія вартості.
На думку Бернштейна, теорія вартості Маркса не набула теоретичного завершення, не узгоджується з реальною практикою, оскільки не врахувала параметри корисності. У той же час вчений вважає, що теорія цінності австрійської школи абстрагується від усіх властивостей товарів, окрім їхньої корисності. Для того, щоб сформувати теорію, яка б відповідала дійсності, необхідно сполучити теорію вартості з теорією граничної корисності. Реалізовуючи таке завдання, Бернштейн пропонує особливу категорію – “економічна вартість”, Яка відображає і корисність товару, і його вартість. Теорію додаткової вартості він взагалі вважає науковою гіпотезою, яка мало прийнятна для аналізу ціноутворення на реальних ринках товарів і праці.
Теорія суспільного відтворення.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)