Історія економічних учень у запитаннях і відповідях – Мазурок П. П. – 2.4. Меркантилізм
Джерелами економічної думки Середньовіччя стали:
O в арабських країнах: Коран (610-632); вчення Ібн-Хальдуна (1332-1406);
O у Західній Європі: ідеї Августина Блаженного (354- 430); Фоми Аквінського (Аквіната) (1225-1274);
O у Росії та Україні: “Руська правда” (XII-XIII ст.) – збірка законів Київської держави; ідеї І. С. Пересвєтова (кінець XV – початок XVI ст.); М. Ваш кін (XVI ст.).
Вивчення і тлумачення Корану – збірки проповідей, обрядових і юридичних положень, заклинань і молитов, повчальних розповідей і притч, висловлених Мухаммедом у формі пророчих прозрінь у Мецці – Медині, – поклали початок цивільному і канонічному мусульманському праву. Коран освятив соціальну нерівність, що складалася в Аравії, інститут приватної власності. Згідно з Кораном одним із п’яти “стовпів віри”, тобто “правильної” поведінки, є обов’язкова добродійність (податок, дія), нарівні з якою рекомендується і добровільна милостиня (садака).
Ібн-Хальдун (Ібн-Хальдун Абдуррахман Абу Зейд Ібн Мухаммед) (1332-1406) – арабський історик і філософ. Його основна праця носить назву “Книга повчальних прикладів з історії арабів, персидців, берберів і народів, що жили з ними на землі”. Він висунув концепцію “соціальної фізики”, яка закликала до:
А) до усвідомленого ставлення до праці;
Б) боротьби з марнотратством і жадібністю;
В) розуміння недоцільності майнової і соціальної рівності.
Головні праці Августина Блаженного – “Про град Божий” і “Сповідь”. Августин убачав два протилежних види людської спільноти: “град Земний”, тобто державність, яка грунтується “на любові до себе, доведеній до презирства до Бога”, і “град Божий” – духовна спільнота, яка грунтується “на любові до Бога, доведеній до презирства до себе”.
Економічні переконання Августина були основані на таких ідеях:
А) вид праці (розумова або фізична) не повинен впливати на становище людини в суспільстві, оскільки ці види праці рівноцінні;
Б) нетрудове нагромадження золота і срібла, лихварський відсоток і торговий прибуток є гріховними;
В) “справедлива ціна” є ціною товару, яка відповідає витратам на його виробництво.
Ідеї Августина відповідають поглядам раннього феодалізму.
Фома Аквінський (Фома Аквінат) (1225-1274) – чернець-домініканець. З 1257 р. доктор Паризького університету. Читав лекції в Парижі, Кельні, Римі та Неаполі.
У трактаті “Про правління государів” Фома Аквінат викладає подібні до Аристотелевих уявлення про людину як суспільну істоту, про загальне благо як мету державної влади, про моральне добро як середину між хибними крайнощами.
В основному творі “Сума теології” він дає узагальнюючу оцінку товарно-грошовим відносинам.
Ключові догми Фоми Аквіната такі:
O гроші не можуть породжувати нові гроші;
O необхідним і виправданим є становий поділ суспільства;
O багатство поділяється на природне (плоди землі та ремесла) і штучне (золото і срібло);
O визнання необхідності приватної власності. “Справедливою ціною” Фома Аквінат вважав ціну, яку можна зіставити з витратами, тобто таку ціну, яка забезпечує блага людям пропорційно їх стану.
2.4. Меркантилізм
Меркантилізм (італ. – “купець, торговець”) – напрям економічної думки, послідовники якого вбачали джерело багатства у зовнішній торгівлі, за рахунок досягнення активного торгового балансу (перевищення експорту над імпортом товарів).
Політика меркантилізму полягала: в заохоченні – з метою збільшення виробництва товарів для експорту – розвитку промисловості, особливо мануфактурної, активного протекціонізму, в підтримці експансії торгового капіталу, зокрема в заохоченні створення монопольних торгових компаній; у розвитку мореплавства і флоту, в захопленні колоній; у різкому підвищенні оподаткування для фінансування цих заходів.
Концепція меркантилізму відображала інтереси великих торгових монополій.
Для раннього меркантилізму (монетаризму) характерні такі ознаки:
O всебічне обмеження імпорту товарів;
O вивезення золота і срібла з країни караються смертною карою;
O встановлення високих цін на товари, що експортуються;
O біметалізм (фіксоване співвідношення між золотими і срібними монетами).
Провідною в ранньому меркантилізмі була теорія грошового балансу, що обгрунтовувала політику, спрямовану на збільшення грошового багатства, часто законодавчим шляхом. З метою утримання грошей у країні заборонялося їх вивезення за кордон, всі грошові суми, виручені від продажу, іноземці були зобов’язані витрачати на купівлю місцевих виробів.
Характерні риси пізнього меркантилізму такі:
O зняття жорстких обмежень щодо імпорту товарів і вивезення грошей;
O домінування ідеї “активного торгового балансу”;
O протекціонізм економічної політики держави;
O визнання визначальною функцією грошей функції засобу обігу;
O застосування системи монометалізму.
Для пізнього меркантилізму характерна система активного торгового балансу, який забезпечується шляхом вивезення готових виробів своєї країни і за допомогою посередницької торгівлі, в зв’язку з чим дозволяється вивезення грошей за кордон. При цьому висувався принцип: купувати дешевше в одній країні й продавати дорожче в іншій.
Прогресивність меркантилізму полягає, головним чином, в орієнтації на розвиток капіталістичної мануфактури.
Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що сферою дослідження переважно ставала лише сфера торгівлі.
Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і сріблом, пізні під багатством розуміли надлишок продуктів, який залишався після задоволення потреб країни, але який мав на зовнішньому ринку перетворитися в гроші. У зв’язку з обмеженим обігом грошей їхню функцію ранні меркантилісти зводили лише до засобу нагромадження, а пізні меркантилісти бачили в грошах також засіб обігу.
Разом із тим, обстоюючи посередницьку торгівлю, пізні меркантилісти по суті трактували гроші як капітал.
Меркантилісти в найбільш закінченому вигляді сформулювали металістичну теорію грошей: висунули вчення про повноцінні металеві гроші як багатство нації. Стійка металева валюта, на їхню думку, становила одну з необхідних умов економічного розвитку суспільства.
Найбільш відомі послідовники меркантилізму в Англії.
У. Стаффорд (1554-1612). Головна праця – “Короткий виклад деяких звичайних скарг різних наших співвітчизників” – була написана з позицій захисту активного державного регулювання грошового обігу. На думку автора, фальсифікація грошей і їх відплив за кордон спричинюють зростання цін і погіршують матеріальний стан народу. Розв’язання економічних проблем він вбачав у забороні вивезення золота і срібла, в регламентації торгівлі з метою обмеження імпорту.
Г. Манн (1571-1641). Запропонував політику протекціонізму, або політику захисту національного ринку.
У Франції принципи меркантилізму підтримували такі видатні дослідники.
А. Монкретьєн (1575-1621). Головна праця – “Трактат політичної економії”. Він вперше ввів в обіг термін “політична економія”, обстоював розширення торгівлі, захищав отримання торговцями великих прибутків, вимагав обмеження діяльності іноземного купецтва, що викачувало багатство з Франції.
Ж. Б. Кольбер (1619-1683) – генеральний контролер (міністр) фінансів Франції, економічна політика якого була спрямована на піднесення промисловості, внаслідок чого інтереси сільського господарства залишалися на другому плані. Ж. Б. Кольбер домагався збільшення державних прибутків насамперед за рахунок активного торгового балансу: шляхом створення мануфактур, заохочення промисловості, збільшення вивезення промислових виробів і ввезення сировини, скорочення ввезення готових виробів іноземного виробництва.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)