Історія держави і права зарубіжних країн – Маймескулов Л. М. – Східна деспотія та антична держава: порівняльна характеристика
Якщо поглянути на всесвітню історію “з висоти пташиного польоту”, то ми чітко виявимо у цьому океані дві основні потужні течії. Умовно назвемо їх “азійським” та “античним” типами історії; умовно тому, що схожі типи суспільств зустрічаються і в інших регіонах світу, але тут вони представлені найбільш яскраво. Давньогрецький філософ Протагор виказав максиму: “Людина – міра всіх речей”. Спробуємо за допомогою цієї формули, тобто через людину, уявити різницю між названими типами історії та державності. Ось стародавня столиця Єгипту Мемфіс. Містом рухається урочиста процесія. Це явище фараона народу. На золоченій колісниці – фараон, за ним численна світа: варта, вельможі, міністри, знать. Не сміючи глянути на лик живого божества, народ із криками падає лицем на землю. Лише деякі сміливці, бажаючи продемонструвати владиці свій захват та відданість, кидаються під копита його коней, під колеса його колісниці. Якщо їм пощастить залишитись живими, вони отримають нагороду – золоту монету. Як бачимо, це спортсмени-професіонали: знайомими провулками вони обганяють процесію і ще раз кидаються під колісницю фараона, аби отримати бажану нагороду. Римський Сцевола так би не вчинив – для цього він занадто громадянин!
Красномовну картину знаходимо в знаменитому “Пророцтві Не-ферті”. Рано-вранці міністри та вельможі за заведеним звичаєм вітали свого владику – Царя Верхнього та Нижнього Єгипту Снофру (“Хай буде він живий, неушкоджений та здоровий!”), “лежачи на животах своїх”. Після цього Снофру знову покликав їх до себе. Літописець оповідає: “І їх негайно привели. І лежали вони знову на своїх животах перед його величністю, нехай буде він живий, неушкоджений та здоровий!”… І хід фараона, і піддані, що кидалися під його колеса, і міністри, що лежали перед владикою “на животах своїх”, – все це малює нам тип “азійської” держави та породжений ним тип “азійської” людини.
Зовсім іншу картину ми побачимо в “античному” типі суспільства. Ані афінянину, ані римлянину не спаде на думку кидатися на коліна перед ними ж обраним архонтом або консулом. Навпаки, в Афінах занадто амбіційний архонт чи стратег буде рішенням народних зборів вигнаний з країни на 10 років, а в Римі часів Республіки – страчений. Однак і в Єгипті, і в Афінах, і в Римі людський “матеріал” однаковий і взагалі однаковий рівень матеріальної культури. Які ж причини такої різниці між “Сходом” та “Заходом”? Відповідь на це запитання й складає одне із завдань історії держави і права. (Адже ми самі тривалий час були “азійськими” і в чомусь досі ними залишаємося.)
На державотворчі процеси впливає багато чинників. Тут і “ландшафт, що годує” (Л. Гумільов), і клімат, і географічні умови, і кількість населення, і характер релігії, і сусідство інших народів, і характер природних комунікацій, і багато іншого. Залежно від переваги тих чи інших чинників загальні закони державотворчості призводять до різних результатів – форм держави.
Найбільш стародавні великі держави виникають у районах так званих “річкових цивілізацій”. Це Єгипет у долині Нілу, Вавилон у міжріччі Тигру та Єфрату, Індія в басейні Інду та Гангу, Китай у долинах Янцзи та Хуанхе. Всі ці держави отримали назву “східні деспотії”, а господарський порядок, що в них склався, – “азійським способом виробництва”. Вірніше було б назвати їх стародавніми аграрними деспотіями, оскільки подібного роду держави існували і в інших частинах світу. Класичний приклад – Імперія інків (Тауантинсую) в доколумбовій Америці в районі теперішніх Перу та Болівії (довжина сягала більше 5 тис. кілометрів, кількість населення – до 15 млн людей). Називаючи ці держави деспотіями, не слід надавати цьому терміну сучасного негативного значення. Назва походить від давньогрецького “деспот”, “деспойна” – “господар”, “господарка”, та означає, що державна влада тут очолюється одним верховним правителем – фараоном, царем, імператором, верховним інкою і под. Всі ці держави – монархії.
Між тим якщо ми подивимося на світ Середземномор’я (античний світ), то побачимо, що більшість тутешніх стародавніх держав – республіки (у Стародавній Греції Арістотель налічував їх 158). Для особи, що вивчає історію держави, пізнавальним є вияснення того, чому в одних суспільствах складалися деспотії, а в інших республіки. Представники так званого “географічного матеріалізму” (Монтсск V) вважали, що вся справа у кліматі: занадто жаркий клімат південного поясу привертав жителів до лінощів і тому викликав необхідність у жорстких формах управління (до такого ж результату, на їх думку, приводив і занадто суворий, холодний клімат Півночі, де проживали “варварські” народи: скандинави, германці, слов’яни та ін.); а м’який та сприятливий клімат Середземномор’я привертав жителів до більшої активності, і тому тут складалися помірні, республіканські форми правління.
Раціональним зерном у цих наївних судженнях є визнання зв’язків між географічним середовищем та формами соціальної організації. Але ці зв’язки були не прямими, а опосередкованими господарським порядком. У цьому відношенні правий був середньовіковий арабський вчений Ібн Хальдун, який у своїх “Пролегоменах” писав: “Знай, що покоління живуть в умовах, які визначаються тим, як люди здобувають засоби для життя”. Умови виробництва в районах річкових цивілізацій (ширше – іригаційних) потребували централізації управління господарством, а це у свою чергу автоматично тягло за собою політичну централізацію. Такий порядок тут зберігався тисячоліттями і не міг бути іншим, доки людина напряму залежала від сил природи.
Що стосується античних республік (Афіни, Спарта, Рим), то тут не було потреби в централізованому державному управлінні господарськими процесами, державна власність не отримала значного розвитку, громадянське суспільство виявилось економічно незалежним від політичної влади і тому підкорило її собі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)