Історія держави і права України – Терлюк І. Я. – Закріплення в Україні радянської державності і права (1923-1929 рр.)
Організаційно-правові засади реалізації “нової економічної політики” як засобу врегулювання соціально-економічних відносин
Декілька перших років панування в Україні радянської (більшовицької) репресивної системи підірвали її економіку і наприкінці 1920 р. призвели країну до краю прірви, що викликало невдоволення політикою радянської влади широких верств трудового населення України. Тому, побоюючись втратити владу, монопольно правляча більшовицька партія визнала за необхідне на початку 1921 р. перейти до т. зв. непу. “Нова економічна політика” прийшла на зміну політиці “воєнного комунізму” і розглядалася, передовсім, як засіб урегулювання соціально-економічних відносин.
Основи стратегії здійснення непу були визначені на початку березня 1921 р. рішенням X з’їздом РКП(б) “Про заміну розверстки натуральним податком”, а конкретизовані – у прийнятих державними органами РСФРР впродовж кількох наступних років нормативно-правових актах (фактично дублювалися в УСРР). Неп в Україні запроваджувався ухваленою надзвичайною сесією ВУЦВК постановою “Про зміну продовольчої розверстки натуральним податком” (27 березня 1921 р.). Через місяць відповідні рішення X з’їзду РКП(б) були одностайно підтримані Першою всеукраїнською нарадою КП(б)У
Левова частка організаційно-правових заходів радянської держави у реалізації непу стосувалася сфери сільського господарства, і мали на меті конкретизувати заміну продрозверстки. Насамперед це були кілька постанов Раднаркому УСРР. Першою – “Про натуральний податок на зернові продукти” (29 березня 1921 р.) уряд заздалегідь визначав селянам розмір податку на зернові продукти врожаю поточного року. Інша постанова: “Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння” (28 травня 1921 р.) передбачала визначення розміру податку для кожного господарства окремо. Податок, зокрема, мав обчислюватися залежно від врожаю у певній місцевості, від кількості ріллі і душ у господарстві. “Декрет про єдиний натуральний податок” (17 березня 1922 р.) звів численні види натурального продподатку 1921 р. до шести. Селяни отримували право вибору виду продукції, якою сплачуватиметься єдиний натуральний податок, який нараховувався в пудах жита чи пшениці. Натурподаток вигідно відрізнявся від продподатку 1921 р. тим, що обкладався єдиний об’єкт – т. зв. удобна земля, тобто угіддя всього господарства, як єдиного цілого. Декретом передбачалися і пільги: скасування недоздачі продподатку 1921 р., зменшення його частки на 10% за своєчасного виконання.
Для піднесення сільського господарства важливе значення мало впровадження різних видів кооперації, видання постанови ВУЦВК “Про відбудову та зміцнення сільського господарства України” (19 квітня 1922 р.) та, особливо – декрету ВУЦВК і Раднарком} УСРР “Про запровадження єдиного сільськогосподарського податку (19 травня 1923 р.). На думку дослідників (С. Корновенко) єдиний сільгоспподаток 1923 р. був кроком вперед порівняно з продподатком та єдиним натурподатком 1921-1922 рр. Це виявилось у тому, що з 1 жовтня 1923 р. скасовувалися численні форми оподаткування, які на той час існували. Він замінював продподаток, подвірно-грошовий податок, разовий податок на відбудову сільського господарства, загально громадський та п’ять інших різних податків, що встановлювалися місцевими органами державного управління. Обкладання сільського населення будь-якими іншими податками заборонялося. Винні у цьому особи підлягали кримінальній відповідальності Попри особливу увагу законодавця до проблем урегулювання відносин у сфері сільського господарства, дослідники характеризуючи неп, обгрунтовано стверджують, що, наприклад, заміна продрозверстки була лише одним з його (непу) елементів, однак далеко не стрижневим, і тим більше не його сутністю. В цілому неп орієнтував, у т. ч. в сільському господарстві, на: запровадження принципу соціальної справедливості (до того ототожнювалася з класовою політикою) у ринкові відносини, у сфери товарного виробництва, товарно-грошового обігу. Так, на захист найбідніших верств населенні була спрямована постанова ВУЦВК “Про визнання недійсними кабальних угод на хліб” (8 липня 1922 р.), “Про продовження терміну закріплення майна, відібраного комнезамами” (1 листопада 1922 р. За принципом перекладання основного тягарю податків з бідняків ш заможні верстви селянства розвивалося податкове законодавство
Однією з головних складових непу була торгівля (державна, кооперативна, приватна). Допускалася вільна торгівля, однак при суворому регулюванні її з боку владних органів. Законодавчому регулюванню торгівлі держава приділяла значну увагу. Дослідники (В. Гончаренко) зазначають, що лише за період 1923-1924 рр. було прийнято низку правових актів в галузі торговельного законодавства: постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР “Про купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу” (3 січня 1923 р.), яка мала особливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; положення Раднаркому УСРР “Про товарні біржі” (23 лютого 1924р) котре визначало структуру бірж; резолюція ВУЦВК і Раднарком} УСРР “Про боротьбу з дорожнечею” (14 березня 1924 р.), що на меті зниження цін; постанова Раднаркому УСРР “Про фірм (25 вересня 1924 р.), що встановлювала порядок функціонувань фірм і зміст поняття фірми; постанова Раднаркому УСРР “Про торговельний реєстр” (2 жовтня 1924 р.), яка вимагала від усіх торговельних і промислових підприємств реєструватися в органах наркомату внутрішньої торгівлі (НКВТ) УСРР тощо.
Подальший розвиток промисловості неп передбачав на основі її електрифікації. Один з ефективних шляхів відбудови-розбудови промисловості, який активно використовувала держава у рамках реалізації непу, полягав у залученні іноземного капіталу й створенні підприємств у формі концесії. Проте головні засади промислової політики непу передбачали посилення боротьби з бюрократизмом та адміністративно-командним втручанням в економічні процеси, а ширше – перехід до власне економічних методів управління. Важливим кроком на тому шляху стало використання госпрозрахунку. А це вимагало виокремлення із загальної маси державного майна певних господарських комплексів – державних трестів і підприємств і визнання за ними господарської самостійності. Правове становище трестів визначалося декретом ВУЦВК “Про державні промислові підприємства, які діють на засадах комерційного розрахунку (трести)” (2 липня 1923 р.). За цим документом діяльність трестів, керівництво якими здійснювала Вища Рада народного господарства (ВРНГ), була зорієнтована на ринок. Трести отримували самостійність у сфері постачання виробництва і збуту продукції.
Одна з найважливіших засад, що лежала в основі реалізації непу, полягала у поєднанні економічних, моральних і матеріальних інтересів населення та підвищенні особистої зацікавленості трудівника в результатах праці. Цей напрям, зокрема, передбачав надання права оренди приватними особами частини дрібних державних підприємств, дозволу на організацію невеликих приватних підприємств, застосування обмеженої оренди землі, тимчасове використання капіталістичних елементів в економіці, допущення у товарному виробництві найманої праці тощо.
Нарешті, впровадження непу й розгортання ринкових відносин супроводжувалося вдосконаленням державного планування і управління, наслідком чого стало формування системи планових органів: Української економічної ради (28 вересня 1921 р.) для “об’єднання, систематичного узгодження, регулювання і контролю роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР” та її представництв на місцях – губернських економічних рад; Української державної загально-планової комісії (Укрдержплан) у складі Раднаркому УСРР (10 квітня 1925 р.) з головним завданням – створення єдиного господарського плану.
Із запровадженням непу намітилося зростання сільськогосподарського виробництва, добробуту людей. Швидко відновлювалася промисловість, налагоджувалася робота транспорту. Розвивалася фінансово-економічна сфера: відкривалися нові банки, зміцнювалася грошова система, припинилася інфляція тощо. Як наслідок через кілька років виробничий потенціал України досягнув довоєнного рівня. У правовій сфері докорінно змінювалося податкове законодавство, видавалися декрети про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарської продукції, фабрично-заводських і кустарних виробів, про затвердження принципів планового господарства, госпрозрахунку тощо. Значно пом’якшувалися методи “червоного терору” У кінці 1920-х неп з ініціативи Й. Сталіна почав різко згортатися. Приватний сектор у промисловості і торгівлі був розгромлений, багато “непманів” опинилися у засланні. В усіх сферах життя держави насаджувалася адміністративно-командна система та здійснювався тотальний силовий тиск на суспільство взагалі.
Перехід до нової економічної політики, а також проголошенні) утворення СРСР зумовили проведення низки реформ і не лише в економічній сфері, а й у державному апараті, судоустрої та законодавств і УСРР. Реорганізація останніх здійснювалася на ідеологічних засадах проголошеного курсу на “революційну законність”, за яким ідея законності пов’язувалася з необхідністю розвитку цивільного обороту з правовими гарантіями його учасникам. При цьому декларувалася єдність законності і боротьба з місцевою адміністративною сваволею. А необхідними умовами зміцнення законності визначалися реформа судово-прокурорських та правоохоронних (каральних) органів, а також кодифікація законодавства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)