Історія держави і права України – Терлюк І. Я. – Політико-правова лінія українського державотворення
З другої половини 1917 – початку 1918 рр. найчіткіше простежується на прикладі універсалів, звернень Української Центральної Ради програмного характеру. Оприлюдненні за різних політичних умов, універсали розглядаються в сучасній вітчизняній історичній та історико-правовій літературі як якісні кроки з утвердження української державності, часто – підставовими умовами розвитку законодавства. Свого часу творці цих документів називали їх “першими виразними словами української державності” (В. Винниченко), а на думку сучасних дослідників (О. і М. Копиленки), їм судилося відіграти роль Декларації про державний суверенітет 1990 року.
Головною підставою видання І Універсалу (червень 1917 р.) була відмова Тимчасового уряду визнати право України на автономію, визначену Всеукраїнським Національним конгресом і низкою наступних з’їздів як форму самовизначення України. Головні ідеї Універсалу полягали у заклику до всіх українців самостійно організовуватися і приступати до негайного закладення підвалин автономного ладу, переобрання на місцях “ворожих до українства” осіб та органів. Універсал закликав українських громадян до згоди й порозуміння з демократією інших національностей. У стислій ((юрмі викладались вимоги УЦР до Тимчасового уряду. У руслі соціалістичного бачення розв’язання соціальних проблем акцент було зроблено на сподіваннях щодо націоналізації по всій Росії царських, поміщицьких, монастирських та інших земель.
II Універсал (липень 1917 р.) оприлюднили як результат перемовин керівництва УЦР з міністрами Тимчасового уряду. В Універсалі офіційно було заявлено, що Петроград протягує руку представникам української демократії, закликає у згоді з ними творити нове життя, визнає Генеральний секретаріат як носія найвищої крайової влади в Україні, склад якого затверджується Тимчасовим урядом за погодженням із УЦР, допускає представників Центральної Ради до кабінету військового міністра, до Генерального штабу Верховного Головнокомандувача з тим, що вони будуть брати участь у справі українізації війська без порушення боєздатності армії. Тимчасовий уряд заявив про своє прихильне ставлення до розробки проекту національно-політичного статуту України, а також проекту про вирішення земельної справи для їх винесення на Всеросійські Установчі збори. У відповідь на такі поступки УЦР проголосила, що відкладає здійснення автономії до названих зборів і рішуче відкидає будь-які самовільні кроки для її досягнення.
ІІІ Універсал (листопад 1917 р.), що проголосив Україну частиною федеративної Російської республіки під назвою Української Народної Республіки (УНР), свідчив про велику помилку тодішніх українських політичних сил, що орієнтувалися на федерацію з Росією. Замість організації самостійних державних адміністративних і військових структур Центральна Рада виношувала проекти перевлаштування усієї Росії, що неминуче вело до загострення стосунків із сусідніми російськими урядами, перш за все, з Радою Народних Комісарів, яка, в свою чергу, шукала приводу для поширення своєї влади на Україну під виглядом революційних гасел.
Однак в Універсалі вперше була оприлюднена програма соціальних перетворень: скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі й проголошення їх власністю всього трудового народу; встановлення 8-годин-ного робочого дня; запровадження державного контролю над продукцією промисловості; якнайшвидше досягнення миру; скасування смертної кари та амністія політичним арештантам; зміцнення її поширення прав місцевого самоврядування; закріплення загальнолюдських демократичних свобод слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи й помешкання, можливості використання місцевих мов у відносинах з усіма установами; надання росіянам, євреям і полякам права на національно-персональну автономію та вільний національний розвиток усім іншим народам, які проживали в Україні; зобов’язання врятувати від голоду не лише український народ, але й фронт та великі частини Російської республіки. Універсал проголошував 27 грудня днем виборів до Українських Установчих зборів, а 9 січня – днем їх скликання.
Основні положення III Універсалу були підтверджені новими законами УНР: про державний герб, громадянство, 8-годинний робочий день та ін. Визнання державним гербом тризуба, символу влади київських князів, органічно пов’язувало нову державну традицію з давньою. Закон про громадянство УНР давав рівні права представникам усіх націй і, водночас, підкреслював український характер держави.
У IV Універсалі (січень 1918 р.) було де-юре закріплено те, що фактично здійснилося ще в листопаді 1917 р. Центральна Рада проголошувала УНР самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу, яке хоче жити у злагоді й приязні з усіма сусідами. Загалом з листопада 1917 р. до кінця квітня 1918 р. було ухвалено понад 50 законів про розбудову держави, її структур. Щоправда, дослідники (О. Мироненко) підкреслюють, що проголошена самостійність не мала абсолютного характеру, бо вирішення питання про федеративний зв’язок з республіками колишньої Російської імперії покладалось в Україні на майбутні Українські Установчі збори.
У документі підтверджувався напрям на тверду й рішучу боротьбу з більшовиками, на досягнення мирної угоди у Брест-Литовську, на переобрання волосних і повітових народних рад, міських дум, на соціалізацію й передачу землі трудовому народу без викупу, а лісів, вод і надр – до порядкування Ради Народних Міністрів УНР, на переведення всіх фабрик і заводів з воєнного до мирного стану, збільшення продукції споживання, підпорядкування найважливіших галузей торгівлі, монополізацію металургійної, вугільної, тютюнової промисловості, встановлення державно-народного контролю над усіма банками, боротьбу з безробіттям, національно-персональну автономію, скликання Українських Установчих зборів. Щоб ослабити зовнішні антиукраїнські пропагандистські впливи, уряд VHP активно підтримав створення Української автокефальної церкви.
Отже, найприкметнішою рисою основних документів Центральної Ради – чотирьох її Універсалів – було тісне поєднання двох основних начал – національно-державотворчого і соціально-визвольного. Ці документи знаменують кроки української нації до власної державності, політичну лінію першої новітньої української національної державної формації: від декларування намірів запровадження широкої національно-територіальної автономії у федеративній демократичній Російській республіці – до проголошення Української Народної Республіки самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу; від абстракт-но-прихильного орієнтування на популярні соціалістичні гасла – до перетворення на державну політику засад справжнього народоправства й соціальних гарантій трудящому люду. Висуваючи гасла, які багато в чому нагадували положення платформи РСДРП(б), лідери соціалістичних українських партій все ж дистанціювалися від радикалізму більшовиків, віддаючи перевагу поступальним, реформістським методам досягнення поставленої мети.
Попри політико-декларативний характер, Універсали мали значення конституційних законів, що лежали в основі законодавчої діяльності УЦР, визначали напрями розвитку законодавства та, головне, були програмними документами, що мали важливі морально-політичні наслідки для всього українського народу.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)