Історія держави і права України – Терлюк І. Я. – Нотаріат

Організація і діяльність нотаріату (нотаріальних контор) в УРСР як державних органів, що мали обов’язок посвідчувати безспірні права і факти, котрі мали юридичне значення, регулювалися законодавством. Правові основи нотаріату радянського періоду заклало перше Положення про державний нотаріат (1922 p.), прийняте Раднаркомом РСФРР. Згодом аналогічні положення були прийняті у всіх радянських республіках, зокрема в Україні (1923 і 1925 pp.). Услід за першим загальносоюзним Постановою ВУЦВК і РНК в УСРР було затверджене положення “Про головні принципи організації нотаріату” (25 липня 1928 p.). Воно мало кілька пізніших редакцій, аж поки наприкінці 1974 p. ВР УРСР не прийняла окремий Закон “Про державний нотаріат” (набрав чинності 1 травня 1975 p.).

Органи державного нотаріату в УРСР зазвичай підпорядковувалися наркомату (міністерству) юстиції. Виняток – період з березня 1963 до серпня 1970 року. У цей час у зв’язку з ліквідацією Мін’юсту керівництво органами державного нотаріату в республіці здійснював Верховний Суд УРСР і обласні суди.

Адвокатура

До прийняття загальносоюзної Конституції (1977 р.) діяльність адвокатури республіки регулювалася Положенням про адвокатуру (1962 p.), зі змінами 1965 р. Документ уповноважував адвокатів, що структурно об’єднувалися в обласні колегії, діяти як захисники інтересів фізичних та юридичних осіб: на попередньому слідстві та в суді, представництво з цивільних справ у суді та арбітражі, а також для надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам, організаціям і колгоспам.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Історія держави і права України – Терлюк І. Я. – Нотаріат