Історія держави і права України – Терлюк І. Я. – “Доба договірних відносин”: взаємовідносини між УСРР і РСФРР
У третьому радянському періоді Радянська Росія з мстою забезпечення свого впливу в Україні розмістила тут шість армій, загальна чисельність яких перевищувала мільйон бійців (С. Кульчицький). Разом з органами державної безпеки і міліції вони утворювали потужне силове поле, в якому ніхто не міг кинути виклик силоміць насадженій диктатурі. Проте пролетарські вожді розуміли, що утримувати тільки силою величезну республіку неможливо. Наприкінці 1919 р. було змінено ленінський курс в політиці щодо України (резолюція VIII конференції РКП(б) “Про радянську владу на Україні”), відтепер спрямований на врахування національного фактора. Це стало підставою для заміни декрету Всеросійського ЦВК у взаємовідносинах з Україною видимістю міжнародного договору, який в науковій літературі відомий під назвою “Союзного робітничо-селянського договору” (28 грудня 1920 р.).
Підписаний головою Раднаркому РСФРР В. Леніним і наркомом закордонних справ Г. Чичеріним, з одного боку, а також головою Раднаркому і за сумісництвом наркомом закордонних справ УСРР X. Раковським – з іншого, цей “рівноправний” договір про військовий і господарський союз вважаємо другим ударом по суверенітету радянської України.
Попри те, що у преамбулі договору підтверджувалась незалежність і суверенність обох договірних сторін, зокрема, наголошувалося (ст. 2), що з факту приналежності території УСРР до колишньої Російської імперії для УСРР не випливало ніяких зобов’язань, Я. Дашкевич обгрунтовано називає цей договір цинічним. Бо посилання на незалежність і суверенність радянської України тут – порожній звук, тому що цілком формально, до того ж і незаконно, цієї незалежності й суверенітету її позбавив декрет ЦВК РСФРР від 1 червня 1919 р. Насправді, зміст договору суперечив преамбулі. Найважливіші галузі державного управління були визнані спільними для обох державних формацій, але передані під керівництво уряду РСФРР. За ст. З Договору об’єднаними вважались сім комісаріатів: військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошти і телеграфів та Вищої ради народного господарства. Це означало, що відповідні комісаріати Раднаркому радянської Росії здійснювали свої функції в Україні через уповноваженій при уряді УСРР. Останніх повинні були затверджувати і контролювати ЦВК і з’їзди Рад УСРР. Додамо, що Всеросійські з’їзди Рад і їх ЦВК (від 16 червня 1920 р. до складу ЦВК Росії введено також 30 делегатів від УСРР) мали право видавати у цих галузях закони й постанови, спільні для обох радянських республік При цьому ЦВК УСРР, як правило, й собі повторював їх законодавчим порядком. У віданні уряду України в 1920 р. формально залишалися комісаріати освіти, внутрішніх справ, охорони здоров’я, сільського господарства, юстиції. Проте й вони діяли під впливом жорстко централізованої системи, запровадженої комуністичною партією, і орієнтувалися на московські відомства.
Отож, закладені в договір правові норми позбавляли Україну будь-якої можливості істотно впливати на об’єднані комісаріати, а відтак спеціальні угоди, що мали регулювати порядок і форму внутрішнього управління, детально розроблені так і не були. Це давало змогу російським наркоматам, що стали фактично наддержавними, цілком контролювати військовий і народногосподарський комплекси України. Було централізовано управління фінансами, шляхами сполучення, зв’язком, торговим флотом, об’єднувалися бюджетна, податкова та грошова системи. Більш того, окремі господарські структури в Україні навіть передавалися у безпосереднє підпорядкування російським структурам. Як результат – на кінець 1922 р. у віданні уряду УСРР залишалась незначна кількість підприємств місцевої та кустарної промисловості.
Зазначимо, що на початку 1920-х рр. зовнішні зносини УСРР з іншими країнами провадились ще безпосередньо, адже республіка, скориставшись з формальної незалежності, розвинула досить-таки активну діяльність на міжнародній арені. Були встановлені дипломатичні відносини з Латвією, Литвою, Австрією та іншими країнами підписано ряд міжнародних договорів. 14 лютого 1921 р. було підписано мирний договір УСРР з Литвою, 18 березня 1921 р. укладено, відомий вже, Ризький мирний договір з Польщею. На початку 1922 р. було підписано також договір про “дружбу й братерство” між Україною і Туреччиною. Щоправда, зміст його повністю відповідав договору, укладеному між Росією і Туреччиною у березні 1921 року. Зрештою, всі закордонні виступи УСРР були цілком скоординовані з РСФРР. Це незабаром привело до т. зв. “дипломатичного союзу” радянських республік. Його започаткував договір від 22 лютого 1922 p., підписаний у Москві між РСФРР і УСРР (та іншими 7 радянськими республіками) про передачу Росії представництва УСРР (та інших радянських республік) на загальноєвропейській конференції з врегулювання економічних та фінансових питань. Тим самим, уряд УСРР фактично відмовився від ведення власної зовнішньої політики. А спеціальним декретом ВУЦВК (28 березня 1922 р.) було фактично закладено правову основу під визнання єдиного спільного громадянства для т. зв. радянських республік.
Отже, аналіз правових форм взаємовідносин між радянськими Україною і Росією у період національно-демократичної революції і до підписання договору про утворення СРСР засвідчив, що УСРР від самого початку виникнення була частиною єдиного радянського державного комплексу. Найбільш показовим документом на підтвердження цієї тези був укладений у грудні 1920 р. “Робітничо-селянський договір” – нерівноправний і підневільний для України, типовий колоніальний договір. Перетворення органів державного управління Російської Федерації на загально-федеративні по суті означало фактичне включення України (та інших республік) у кордони Радянської Росії умовно на правах автономій, насправді – колоній.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)