Історія держави і права України – Терлюк І. Я. – Цивільне законодавство
Розвиток радянського права загалом відбувався на відомих з попередніх періодів засадах і принципах, в основі яких були централізм законодавчої політики та примат державних інтересів в ході її реалізації над особистими. Однак післясталінські суспільно-політичні процеси, що народжувалися в країні, надали законодавству нових рис.
Цивільне законодавство
Ключовими нормативно-правовими актами, що лежали в основі цивільно-правового регулювання упродовж усього післясталінського періоду історії радянської державності в Україні, були Основи цивільного законодавства Союзу PCP (1961 p.) і Цивільний кодекс УРСР (18 червня 1963 p.). Останній діяв сорок років – вступив н силу з 1 січня 1964 p., і залишався чинним (із численними змінами і поправками) до 1 січня 2004 р.
В Основах цивільного законодавства Союзу PCP одним із центральних був розділ “Право власності”, в якому домінантна роль відводилася соціалістичній власності. Як і раніше, цивільно-правове регулювання спрямовується передусім на розвиток і зміцнення державної власності з метою її охорони і примноження. Одним із засобів примноження державної власності було вдосконалення регулювання договірних відносин між підприємствами, господарськими організаціями. Так, серйозні перешкоди у цивільному обороті й правильному розподілі й перерозподілі об’єктів державної власності між їхніми володільцями усувало зняття заборони на продаж, обмін та відпускання на сторону обладнання й матеріалів (травень 1955 p.), розширення прав директорів підприємств (серпень 1955 p.).
Окрім державної і кооперативно-колгоспної, Основи цивільного законодавства Союзу PCP (1961 p.) закріпили нову форму соціалістичної власності – власність громадських організацій, до яких зараховували і компартію. Також було законодавчо закріплено, яке саме майно могло перебувати в особистій власності громадян. Зокрема, кожний громадянин міг мати в особистій власності трудові доходи й заощадження, жилий будинок (або частину тощо) й підсобне домашнє господарство, предмети домашнього господарства і вжитку, особистого споживання і комфорту.
Цивільний кодекс УРСР 1963 р. сповна відтворив ті норми Основ, що регулювали право власності. Кодексом не встановлювалися кількісні обмеження щодо об’єктів права особистої власності, за винятком житлових будинків і деякого іншого майна. Ряд його статей стосувалися правового регулювання підстав виникнення права особистої власності та її припинення, обсягу правомочностей власників, захисту їхніх майнових прав тощо. Детально врегульовувалися питання, пов’язані зі здійсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна власність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, припускаються однаковими). Для захисту права власності передбачено насамперед віндикаційний позов. Привілеї держави з віндикації (витребування неволодіючим власником від неправомірно володіючого власника майна) її майна доповнені аналогічними привілеями для колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій.
Розширенню сфери цивільно-правового регулювання посприяло прийняття Конституції СРСР 1977 p., що декларувала гарантії охорони особистих немайнових прав громадян. Указом ПВР СРСР від 30 жовтня 1981 р. були внесені зміни і доповнення як до загальносоюзного, так і до республіканського цивільного законодавства. Зокрема, громадянам надавалися цивільно-правові можливості охорони особистих немайнових прав громадян (право на судовий захист від посягань на їх честь і гідність).
У “перебудовні” роки розвиток цивільного законодавства відбувався у напрямі розширення форм і суб’єктів права власності та створення сприятливих умов для підприємницької діяльності. Закон “Про власність в СРСР” (6 березня 1990 р.) визначав три форми власності: власність громадян (власність господарств – трудового, селянського і особистого), колективна (власність орендного підприємства, кооперативу, господарського товариства, товариства чи акціонерного товариства, господарської асоціації, громадської чи релігійної організацій), державна (загальносоюзна, союзних, автономних республік, адміністративно-територіальних утворень, державних підприємств, трудових колективів і державних установ). Допускалося також існування в СРСР власності іноземних держав чи міжнародних організацій. Власність могла бути дольовою, загальною або змішаною. Сприятливі умови для підприємницької діяльності в республіці створили, зокрема, прийняті услід за союзними закони УРСР – “Про підприємництво” (7 лютого 1991 р.) і “Про інвестиційну діяльність” (18 вересня 1991 p.). Першим, серед іншого, регламентувалися права і відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності. Завдання іншого полягало у забезпеченні ефективного функціонування економіки в умовах ринкових відносин
(2 votes, average: 5,00 out of 5)