Історія держави і права України – Музиченко П. П. – 16.2. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Приєднання Західної України до Української PCP
Відразу ж після вторгнення німецьких військ у Польщу населення Західної України почало створювати місцеві органи народної влади і управління. У волостях і селах такими органами стали селянські комітети, а у містах і повітах – тимчасові управління.
Після приходу Червоної Армії постановою Військової ради Українського фронту від 3 жовтня 1939 року для координації діяльності місцевих органів влади та управління були створені обласні управління у Львові, Луцьку, Станіславі і Тернополі. 4 жовтня Львівське обласне тимчасове управління звернулося до тимчасових управлінь Тернополя, Станіслава і Луцька з відозвою скликати Народні Збори Західної України, щоб вирішити питання “про приєднання до великого Радянського Союзу, про з’єднання земель українських”. Було створено комітет з організації виборів до Народних Зборів Західної України. Вибори призначалися на 22 жовтня, а скликання Народних Зборів – на 26 жовтня 1939 року. Одночасно було затверджене “положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України”, яке фактично малосилу Закону. Цей акт забезпечував населенню реальну можливість прийняти участь у виборах на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Всі повнолітні громадяни незалежно від расової та національної належності, віросповідання, статі, освітнього і майнового цензу, соціального становища, цензу осілості володіли активним і пасивним виборчим правом.
Тимчасовими управліннями було створено 1495 виборчих округів і 5858 виборчих дільниць. У виборах взяли участь 4 433 997 осіб, що склало 92,83 відсотка від загальної кількості зареєстрованих виборців.
За своїм змістом вибори мали характер плебісциту, оскільки мали відповісти на питання, якою бути владі Західної України – буржуазною чи радянською. Вибрали радянську. Серед депутатів 28 відсотків становили робітники, 52 відсотка – селяни, 18 відсотків – інтелігенція.
26 жовтня 1939 року в приміщенні Львівського оперного театру відкрилися Народні Збори Західної України. 27 жовтня Народні Збори затвердили Декларацію про державну владу в Західній Україні, в якій зазначалося: “Віднині вся влада в Західній Україні належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих”. Одночасно була затверджена Декларація з проханням до Верховної Ради Союзу PCP прийняти Західну Україну до складу СРСР із приєднанням до УРСР з тим, щоб “з’єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз’єднанню українського народу”.
28 жовтня одноголосно була прийнята Декларація про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих урядовців, а також Декларація про націоналізацію банків і великої промисловості Західної України.
На заключному засіданні Народні Збори обрали 66 депутатів і Повноважну комісію, якій доручили від імені Народних Зборів просити Верховну Раду СРСР про включення Західної України до складу СРСР з приєднанням її до УРСР.
1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР задовольнила прохання Народних Зборів і запропонувала Верховній Раді УРСР прийняти Західну Україну до складу Української PCP. Верховна Рада УРСР, яка працювала 13-15 листопада 1939 року, прийняла рішення про прийняття Західної України до складу Української PCР. Відтепер на територію Західної України поширювалося чинне законодавство СРСР і УРСР,
На території Західної України було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську області. 17 січня 1940 року указом Президії Верховної Ради УРСР ліквідується старий адміністративно-територіальний поділ на повіти і волості, а натомість були створені райони за зразком УРСР. На початок лютого 1940 року в Західній Україні були організовані 83 міськради, 199 рад, 89 селищних і 4944 сільських Рад.
Наказом Наркомюсту УРСР від 26 грудня 1939 року в Західній Україні були створені обласні управління НКЮ, обласні і народні суди.
У вересні – жовтні 1940 року завершився процес формування колегій адвокатів, органів державного нотаріату, міліції, прокуратури. Формування органів радянської влади відбувалося у повній відповідності до тієї системи, що існувала в СРСР. Окрім того, на більшість утворених посад відряджалися тимчасово або на постійну роботу спеціалісти з УРСР, як правило, члени більшовицької партії.
Приєднання Південної Бессарабії і Північної Буковини до складу УРСР
28-30 червня 1940 року Червона Армія зайняла територію Бессарабії і Північної Буковини. Політоргани Червоної Армії почали організовувати створення тут місцевих органів влади: робітничих і селянських комітетів. Було проведено ряд організаційних заходів з упровадження на території Бессарабії і Північної Буковини радянської влади. Проголошується 8-годинний робочий день, проводяться вибори до місцевих органів влади – повітових, міських, волосних і сільських рад. У липні 1940 року до Москви було відряджено делегацію трудящих краю з проханням возз’єднатися з Українською PCP.
2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон “Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР”. Решта території Бессарабії відійшла до складу Молдавської PCP. 7 серпня за приєднання до УРСР земель були створені дві області: Чернівецька та Акерманська, яка в грудні 1940 року була перейменована в Ізмаїльську (остання у 1954 році була ліквідована і введена до складу Одеської області). 15 серпня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР видала укази “Про націоналізацію землі на території північної частини Буковини” і “Про націоналізацію банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту та засобів зв’язку північної частини Буковини”.
Після возз’єднання Західної України і Північної Буковини з Українською PCP населення України зросло до 41 млн. осіб.
Після приєднання нових земель до УРСР на них відбулися певні позитивні зрушення. Поліпшилося медичне обслуговування, освіта, були націоналізовані промислові і торгівельні підприємства, які раніше контролювалися переважно поляками та євреями, були експропрійовані землі великих землевласників. Проте все це здійснювалося за зразком Східної України, без врахування відмінностей в духовному і економічному житті.
Кадри, що прибули сюди із східних областей, не знали місцевих особливостей і допустили ряд помилок у галузі податкової політики, хлібозаготівель, а особливо колективізації, до якої вони приступили у 1940 році, використовуючи досвід Східної України. Тобто у селян відбирали землю, усуспільнювали худобу, реманент тощо. За 1939-1940 роки були репресовані, головним чином депортовані без суду і слідства, близько 10 відсотків населення Західної України. На листопад 1940 року із цих районів виселили, за неповними даними, 1 173 170 осіб. Багато років був оповитий таємницею розстріл 21 857 офіцерів польської армії, які здалися в полон Червоної Армії. Нині встановлено, що 3897 чоловік, зокрема, убиті під Катинню, 6295 – у Калінінській (Тверській) області, 4403 – неподалік від Харкова. Місце поховання ще 7262 розстріляних польських офіцерів не відоме.
До цього слід додати, що після початку другої світової війни в тилові райони СРСР до вересня 1941 року було заслано понад 389 тисяч поляків, які перебували там в основному в таборах і в’язницях.
Отже, жителі західноукраїнських земель як українці, так і поляки та представники інших національностей відчули на собі наслідки пакту про ненапад між Сталіним і Гітлером. І хоча в економічному, політичному і культурному житті Західної України були певні досягнення, про шо йшлося вище, в цілому вони значною мірою зводилися нанівець політикою сталінізму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)