Історія держави і права України – Музиченко П. П. – 12.4. СУДОВА СИСТЕМА ТА ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

Мабуть, це була перша спроба за останні два сторіччя злити воєдино українські землі. Як близьку і зрозумілу мету сприймало населення Західної України возз’єднання зі своїми братами з Східної України.

Возз’єднання стало одним з головних завдань першого уряду ЗУНР. 10 листопада 1918 року приймається резолюція, яка зобов’язує Державний секретаріат вжити всіх заходів щодо об’єднання українських земель водній державі. Війна з Польщею забирала багато сил і потребувала допомоги. Ще 5 листопада до Києва було споряджено делегацію, яка мала просити гетьмана П. Скоропадського про військову допомогу. Гетьман погодився направити до Львова корпус січових стрільців під командуванням Є. Коновальця. Але політична опозиція перешкодила це зробити.

21 листопада 1918 року Українська Національна Рада уповноважила Л. Цегельського та Д. Левицького вести в Києві переговори про об’єднання ЗУНР зі Східною Україною. Але там відбулася чергова зміна влади – на місце Гетьманату прийшла Директорія. 14 грудня 1918 року у Фастові, під Києвом делегація ЗУНР підписала з Директорією так званий Передвступний договір. У ньому йшлося про те, що:

1) ЗУНР виявила бажання об’єднатися з Великою Україною як складова частина цілого;

2) обидва уряди мають подбати про здійснення цього;

3) ЗУНР отримує свою територіальну автономію;

4) цей договір буде опубліковано за згодою Директорії УНР та Державного секретаріату ЗУНР.

На першому ж засіданні у Станіславі 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ухвалила Передвступний договір про об’єднання всіх українських земель в одній державі, але за умови, що до скликання Українських установчих зборів вся влада в Галичині залишається за Українською Національною Радою і Державним Секретарством. Рішення було прийнято від імені всіх західноукраїнських земель. “Від сьогоднішнього дня, – заявив Є. Петрушевич, – існує тільки одна Українська Народна Республіка”.

Для участі в урочистому акті возз’єднання було затверджено представницьку делегацію у складі 65 чоловік. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі УНР, який вважався Всеукраїнським передпарламентом.

Акт соборності

Акт соборності (возз’єднання, злуки) відбувся 22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві. В Універсалі, який було проголошено з цієї нагоди, говорилося: “Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Віднині е єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня з’явилися відповідні постанови Трудового Конгресу. Відтепер ЗУНР мала офіційно називатися Західною областю Української Народної Республіки.

Але через війну практичне злиття двох державних утворень відкладалося на майбутнє – до Всеукраїнських установчих зборів, обраних як Наддніпрянською, так і Наддністрянською Україною.

Фактично ж ЗУНР і надалі продовжувала діяти як окреме державне утворення. Подальші події знову розвели уряди ЗУНР і Директорії. Акт Злуки від 22 січня 1919 року так і залишився символом споконвічних прагнень українського народу до возз’єднання. Головними причинами, які не дали можливості втілити злуку в життя, були соціально-політичний консерватизм, взаємна нетерпимість лідерів двох державних утворень, їх різні зовнішньополітичні орієнтири. А разом все це призвело до падіння як УНР, так і ЗУНР.

12.4. СУДОВА СИСТЕМА ТА ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

На перших порах ЗУНР залишає попередню судову систему. Суддям та іншим працівникам судових органів пропонувалося принести присягу на вірність українському народові та державі. Тих, які скомпрометували себе антиукраїнською діяльністю і переконаннями, було звільнено.

Згодом у лютому 1919 року Державне секретарство судових справ отримало доручення провести судову реформу. Всю територію ЗУНР було розділено на 12 судових округів і 130 судових повітів. Відповідно належало обрати окружні і повітові супи. Надавалася гарантована можливість обрати своїх суддів національним меншинам: поляки мали обрати 25 суддів, євреї – 17.

У лютому 1919 року приймається ряд законів, спрямованих на вдосконалення діяльності судових органів.

Закон “Про скорочення підготовчої суддівської служби” скоротив термін стажування суддів з трьох до двох років. Закон “Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних” припинив вибори присяжних у зв’язку з умова МИ воєнного часу. Були прийняті також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демократичних принципів судочинства. Законом від 11 лютого для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їх складу входили голова і два члени. За законом від 15 лютого створювалися дві виші судові інстанції: Виший суд і Найвищий державний суд. До їх обрання функції другої і третьої судової інстанції виконували Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окремий судовий Сенат третьої інстанції. Вони були створені 8 березня 1919 року при окружному суді у Станіславі.

Щодо інших правоохоронних органів, то слід відзначити відновлення діяльності адвокатури. Були створені також прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, нотаріальна служба. Окремо існували військова юстиція і прокуратура.

Важливого значення надавалося в ЗУНР створенню органів охорони громадського порядку. 6 листопада 1918 року Українська Національна Рала прийняла рішення про створення Корпусу української державної жандармерії. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з головним комендантом. На місцях утворювалися окружні та повітові команди жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низовою ланкою жандармерії були сільські і міські станиці, які очолювали жандармські сільські і міські коменданти. Система державної жандармерії отримала законодавче закріплення в законі від 15 лютого 1919 року. На місцях продовжувала діяти і народна міліція. Вона формувалася на громадських засадах шляхом виборів. На літо 1919 року до Корпусу української державної жандармерії входило близько 1 тисячі жандармів, 4 тисячі стажистів, ЗО офіцерів. До органів охорони громадського порядку входило також близько 3 тисяч народних міліціонерів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

Історія держави і права України – Музиченко П. П. – 12.4. СУДОВА СИСТЕМА ТА ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ