Історія держави і права України – Музиченко П. П. – 10.3. СУДОВА СИСТЕМА І ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ
Мабуть, єдиною державною системою, що не зазнала втручань при зміні влади, була судова.
За “Законами про тимчасовий державний устрій України” від 29 квітня 1918 року найвищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд, судді якого призначалися тепер гетьманом.
25 травня 1918 року приймається Закон про титул, іменем якого твориться суд в Україні – “іменем закону Української держави”. 2 червня 1918 року приймається закон, який уточнював функції Генерального суду й окреслював перспективи судової реформи. Згідно з цим законом Генеральний суд складався з трьох департаментів: цивільного, карного й адміністративного. Тимчасово, до завершення судової реформи, він мав виконувати касаційні функції Головного військового суду.
8 липня 1918 року гетьман затверджує Закон про заснування Державного Сенату, який перебирав на себе функції “вищої в судових і адміністративних справах державної інституції”. Закон визначав структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів і порядок їх призначення.
Очолював Державний Сенат Президент. До структури Державного Сенату входили: Генеральний адміністраційний суд, Генеральний карний суд і Генеральний цивільний суд. Кандидати на посаду сенаторів повинні були мати вишу юридичну освіту і не менше як п’ятнадцятирічний стаж роботи ” в судовім відомості на посадах не нище судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду” або “в стані присяжного адвоката, а також з числа тих, що мають учений ценз Магістра або Доктора, Лекторів юридичних наук у вищих школах, що виконували лекторські обов’язки в той саме час”.
Закон забороняв займатися будь-якою іншою діяльністю, крім наукової і викладацької. Той факт, що повноваження Державного Сенату регулювалися колишнім царським законодавством, тільки констатував орієнтацію П. Скоропадського на дореволюційну судову систему. Це підтверджує і Закон “Про Судові палати І Апеляційні суди” від 8 липня 1918 року, який відновив діяльність Судових палат.
Завершували систему загальних судів в Україні мирові суди, підсудність яких визначалася постановами Ради Міністрів від 14 і 21 липня 1918 року.
Військові суди Української держави діяли на підставі Закону “Про організацію військово-судових установ та їх компетенції” від 21 червня 1918 року. Вони поділялися на вищі і штабні суди. До вищих належали Київський і Катеринославський військові суди, до штабних – ті, що діяли при штабах дивізій, корпусів і Головному штабі. Справи в цих судах розглядалися колегіями у складі голови та виборчих суддів. У засіданнях вищих судів передбачалася участь прокурора і захисника. Обов’язковою у військових судах була посада військового слідчого.
Менш реформованою в Українській державі була система прокуратури. Відповідно до Закону “Про Державний Сенат” функції Генерального прокурора виконував Міністр юстиції. Посади прокурора і товариша прокурора були введені при кожному з трьох генеральних судів і при Загальному Зібранні Державного Сенату.
18 травня 1918 року приймається Закон про Державну варту. Під виглядом “державної варти” відроджувалася поліція. Державна варта підпорядковувалася старостам. На рівні губернії варту очолював помічник-інспектор Державної варти, а на рівні повіту – начальник повітової Державної варти. За законом один вартовий мав припадати на 400 осіб населення.
10.4. ПРАВОВА СИСТЕМА
Як і в питаннях формування органів влади і управління, так і при створенні правової системи гетьманська адміністрація пішла шляхом рецепції тих нормативних актів колишніх режимів, які не суперечили соціально-економічним і політичним інтересам Української держави. Так, 16 травня 1918 року Міністерство праці розповсюдило циркуляр “Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної ради”, за якими всі акти трудового законодавства, “якщо вони не скасовані Урядом Української Держави”, зберігають свою чинність.
До позитивного доробку гетьманської адміністрації слід віднести те, що з перших днів свого існування вона встановила правові основи законотворчого процесу. В “Законах про тимчасовий державний устрій України” підкреслювалося, що прийнятий закон вступає в силу “від часу, призначеного для того в самім законі”, а скасувати закон можна було тільки силою іншого закону.
Право готувати законопроекти отримували відповідні міністерства. Законопроект передавався на обговорення до Ради Міністрів, а отримував чинність після затвердження Гетьманом.
2 червня 1918 року приймається Закон “Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх та про форму і порядок оголошення законів”. Закон встановлював компетенцію Ради Міністрів в процесі законотворчості. Керівництво цим процесом покладалося на Державну канцелярію і на Державного секретаря, який особисто подавав законопроекти до Ради Міністрів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)