Інженерна психологія – Трофімов Ю. Л. – Контур організаційно-функціонального регулювання
Контур організаційно-функціонального регулювання забезпечує різні види взаємозв’язків у групі, підтримуючи і задаючи тим самим спрямованість і форму предметно-інформаційної взаємодії, у процесі якої реалізуються різні види міжособистісних стосунків.
Одним із провідних факторів цього контуру є взаємопов’язаність. Це внугрішньогрупові взаємовпливи, які регулюють характер взаємодії, а через взаємодію і ефективність групової діяльності.
У дослідженнях із порівняльного аналізу психічних процесів (сенсорно-перцептивних та мовленнєво-мисленнєвих), за умов індивідуальної та спільної діяльності, виділяють три умовні рівні взаємопов’язаної суб’єктів [99].
Перший рівень – “мовчазної співприсутності” – має фактично умовне значення, але вже тут виявляється ефект соціального впливу, згідно з В. М. Бехтерєвим, “соціального збудження” та “соціального гальмування”. Навіть мовчазна співприсутність групи людей змінює стан людини, змушує її поводити себе інакше, ніж за умов ізоляції. Цей ефект посилюється за умов співі ірису і носі і референтної (значущої) групи. Природно, що в кожній групі як цілісному утворенні виявляються тенденції позитивної і негативної значущості, і тому одних членів групи співприсутність активізує, а в інших знижує успішність діяльності. До цього типу взаємопов’язаності належать усі різновиди індивідуальних робіт, які зводяться в єдине ціле тільки на певних етапах діяльності. По суті, це паралельні індивідуальні діяльності.
Другий рівень має умовну назву “взаємовпливу”. Тут взаємопов’язаність діє на психічні процеси вже більшою мірою: в регуляцію включаються такі механізми, як наслідування, навіювання і конформність. Вони, своєю чергою, визначають одноманітність у групі щодо спільних норм, оцінок, поглядів, поведінки і діяльності.
Засобом взаємовпливів є обмін інформацією на мовномисленнєвому (вербально-логічному) рівні, на якому оцінки та думки або “констатуються” (перший підрівень), або аналізуються з подальшим індивідуальним прийняттям рішення (другий підрівень), або обговорюються, і приймається одне спільне рішення (третій підрівень). Перехід від “мовчазної співприсутності” до “взаємовпливів” означає перетворення індивідуально-паралельної діяльності на спільну. Під час обговорення проблеми, обміну думками формується “сукупний фонд знань сукупного суб’єкта”, який регулює розв’язання різноманітних групових завдань.
Третій рівень – рівень дійової взаємопов язаності, на якому дії кожного члена групи неможливі без одночасних або попередніх дій інших. Це вже спільна діяльність у повному розумінні цього слова. Взаємозв’язок тут визначається не тільки закликами до співробітництва (в тому числі наказами й інструкціями), а й метою, результатом і засобами діяльності.
Успішність функціонування групи залежить не тільки від розподілу функцій між її членами, а й від зв’язку між ними. Залежно від конкретних завдань можливі різні варіанти функціональної організації групи: “ланцюг”, “зірка”, “коло”, “сітка” (повна і неповна) (рис. 20).
Повна комунікативна структура (“сітка”) забезпечує вільне спілкування між членами групи.
Структура типу “зірка” характерна для груп, що працюють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінських функцій тільки самим керівником, а типу “ланцюг” і “коло” – виникають за конвеєрної праці.
При цьому нескладні завдання краще вирішує група з комунікаціями централізованого типу, а у вирішенні складних завдань більш ефективною є повна “сітка” комунікацій.
Застосування різних систем комунікацій сприяє поширенню інформації від одних членів групи до інших і забезпечує ефективність виконання завдань. Для цих систем характерні різні форми спілкування: дискусія, консиліум, конструктивне сперечання, консультування.
В організації творчої дискусії слід усіма засобами запобігати центрації комунікативних зв’язків. Ніхто з членів групи не повинен мати ні просторових, ні комунікативних, ні інформаційних переваг. Розташування учасників дискусії у просторі має бути вільним (наприклад по колу) і залежати тільки від надання особистісних переваг, а інформаційний обмін за схемою – повна чи неповна “сітка”.
Консиліум як форма групової діяльності використовується у вирішенні професійних проблем групою спеціалістів. У цих випадках спільна робота фахівців завжди спрямована на результат. Процедурно нарада (консиліум) допускає відкритий обмін думками і оцінками, але тільки до моменту прийняття конкретного рішення. Консиліум може розгортатися за двома основними схемами, перша з яких передбачає створення умов для кооперації дій членів групи. Це інструктивне орієнтування на підтримку інтересів, ідей і гіпотез один одного та позитивне ставлення до них. Друга – потребує створення умов для розгортання конкуренції серед членів групи, яка базується на розробці різних варіантів рішення проблеми.
Для виявлення позитивних і негативних сторін конкуруючих варіантів застосовують таку форму спілкування, як конструктивне сперечання.
Конструктивне сперечання – це свідоме і певним чином організоване виявлення переваг і недоліків конкурентоспроможних варіантів вирішення проблеми. Якщо метою дискусії ФУ пової діяльності є вироблення максимальної кількості різних рішень проблеми, то метою конструктивного сперечання є визначення найефективнішого варіанта рішення. При цьому доцільність того чи того варіанта має бути доведена з різних точок зору чи за кооперативною або за конкурентною схемою у вигляді консфуктивного сперечання.
Конструктивне сперечання має три чітко визначені фази, завдяки чому спільна діяльність більш регульована, ніж у дискусії. Перша фаза передбачає чітке визначення проблеми вибору одного з варіантів рішення, тобто за якими параметрами і характеристиками оцінюється кожне рішення. Друга фаза потребує дотримання етики сперечання – обговорювання тільки питань, які стосуються проблеми. Обов’язкова умова цієї фази – це реагування на всі “за” і “проти” варіантів, що розглядаються, за відхиленням від проблеми стежить керівник-арбітр сперечання. Третя фаза – завершальна, на якій приймається рішення з проблеми. Остаточним рішенням може бути або один із пропонованих варіантів, або компромісне рішення, або ніяке. У випадках збільшення протиріч і затягування другої фази керівник-арбітр змінює режисуру сперечання, націлюючи учасників на вироблення компромісного рішення. Він може змінити рольові обов’язки у групі, що впливає як на мотивацію, так і на успішність діяльності.
Консультування як форма організації спілкування може бути груповим або індивідуальним, що залежить від рівня складності завдань та способів їх вирішення. Воно може проводитися безпосередньо у вигляді “відкритого діалогу” і опосередковано – у вигляді “прихованого діалогу”. За “відкритого діалогу” здійснюється безпосередній обмін думками між спеціалістами, і на цій основі можливе вироблення компромісних, а може, і нових рішень проблеми. У “прихованому діалозі” обмін інформацією здійснюється у вигляді стандартних, логічних схем за допомогою різних формально-знакових систем. Користувач цією інформацією може прийняти її або відхилити.
Порівняльний аналіз різних форм спілкування дає підстави диференціювати форми взаємодії у групах. По-перше, це реалізація різних функцій. Найважливіша функція дискусії – вироблення максимально можливої кількості варіантів рішення проблеми, задачі. За своєю суттю – це дивергентні задачі. Різновид можливих варіантів, гіпотез рішення стає критерієм ефективності дискусії. Перед консиліумом і консультуванням постає зовсім інша функція – звести усю різноманітність варіантів можливих рішень до одного, тобто обрати або виробити один оптимальний варіант рішення.
По-друге, відмінність структури групової діяльності за ступенем субординації і координації членів групи. При координаційній структурі функції рівномірно, без жорсткого закріплення і регламентації розподіляються між усіма членами групи. Така структура групової діяльності сприяє генерації нових ідей та їхніх рішень. Відповідальність за результати роботи умовна. Субординацій на структура вимагає ієрархічного розподілу функцій, створення керівного центру.
По-третє, різний склад учасників дискусії, консиліуму та консультування зумовлений цільовим призначенням групи. Група формується залежно від її функціонального призначення.
Отже, ефективність групової діяльності значною мірою залежить від рівня взаєморозуміння, взаємовідносин і взаємодії як психологічних ефектів, що виникають у процесі спільної діяльності. Цілеспрямоване їх формування можливе тільки з урахуванням інженерно-психологічних вимог і рекомендацій, які, своєю чергою, складають систему інженерно-психологічного забезпечення СЛМ.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)