Інженерна психологія – Трофімов Ю. Л. – 4.5. Групова діяльність операторів
Сучасний етап розвитку механізації і автоматизації виробничих процесів характеризується тим, що управління технічними комплексами здійснюється групою операторів. Ефективність таких соціотехнічних систем залежить не тільки від діяльності кожного оператора, а й від взаємодії між ними, міжособистісних стосунків, форм спілкування, сумісності і спрацьованості між членами групи, композиції групи, розподілу функцій тощо. Ось чому надійність і ефективність складних систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени групи пов’язані між собою однією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і певними засобами діяльності.
У вивченні групової діяльності інженерна психологія поєднується з соціальною 199; 145|. Найбільший інтерес викликає вивчення особливостей цих процесів у малих групах.
Реальною малою групою називається невеликий загал людей, який існує в спільному просторі й часі та об’єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування. Прикладами таких груп є виробничі бригади, екіпажі, спеціальні підрозділи.
Мала група може налічувати від двох (або трьох) до 30 осіб, її розмір детермінований певною системою факторів: складністю і специфікою вирішуваних проблем, завдань, умовами життєдіяльності групи, формою і способами взаємодії у системі, рівнем розвитку групи.
Взаємодія операторів у малій групі може розглядатися на двох основних рівнях:
O офіційному, формальному, в якому реалізуються ділові взаємовідносини;
O неофіційному, неформальному, для якого характерні міжособистісні стосунки.
Ділові взаємовідносини визначаються змістом завдання, що вирішується, штатним розписом, службовими інструкціями та іншими офіційними документами, спрямованими на отримання необхідного результату, враховуючи об’єктивні умови його досягнення. За своїм характером ділові взаємовідносини можуть бути як безпосередні (особистісне спілкування), так і опосередковані за допомогою інших людей або технічних засобів, наприклад ЕОМ. В останньому випадку про результати дій інших членів групи оператор отримує інформацію з інформаційних моделей, за допомогою яких надалі і регулюються його дії. Співвідношення між цими двома формами взаємодії залежить від вирішуваних задач, засобів та умов діяльності, тобто типу СЛМ.
Міжособистісні стосунки виникають на основі суб’єктних відносин між членами групи і будуються на принципах моральних групових норм поведінки, суб’єктивних установок і стереотипів, почуттів симпатії або антипатії, довіри або недовіри, притягування або відштовхування, вдячності або негативізму.
Залежно від виду взаємовідносин (лілові і міжособистісні) виокремлюють формальну і неформальну структури групи. Формальна структура відображає взаємодію операторів за діловими, офіційними ознаками, а неформальна визначається системою емоційних зв’язків, взаємними симпатіями і антипатіями. Вважається оптимальним, коли офіційна структура групи може регулювати міжособистісні стосунки в ній. Значну роль у ній регуляції відіграють грунові цінності й оцінки, опосередковані особистісно значущим і суспільно ціннісним змістом групової діяльності. Характер взаємодії у групі значною мірою залежить віл особливостей завдання, що вирішується. Для нього оператори повинні обмінюватися необхідною інформацією, оптимально взаємодіючи між собою, приймати спільні рішення і за допомогою органів управління узгоджено їх виконувати. При цьому основними формами взаємодії можуть бути: психомоторна взаємодія, комунікативна взаємодія, взаємодія при вирішенні мисленнєвих і перцептивно-пізнавальних задач (аналіз та дешифрування різних зображень).
У процесі спільної діяльності люди спілкуються між собою. Специфіка спілкування, порівняно з іншими видами взаємодії, полягає в тому, що в ньому, перш за все, виявляються психологічні якості людей. Спілкування завжди пов’язане з практичною діяльністю людей, в якій і реалізуються його комунікативні функції: інформаційна, регулятивна і афективна (77).
Розглядаючи інформаційну функцію, необхідно зазначити, що в процесі спілкування інформація не тільки передається або сприймається, а й формується. Вивчення процесів формування інформації має велике значення для оптимізації процесів групового прийняття рішень і виконання спільних керуючих дій.
Реалізація регулятивної функції передбачає формування цілей, мотивів і програми поведінки членів групи, а також взаємну стимуляцію і контроль поведінки у процесі спілкування.
Афективна функція може впливати на психофізіологічний стан людини, зумовлюючи рівень емоційної напруженості. За певних умов ця функція спілкування забезпечує емоційну розрядку.
У реальному спілкуванні означені функції поєднані, і для кожного з членів групи кожна з них може стати домінуючою.
Аналізуючи малі групи, необхідно враховувати динаміку розвитку внутрішньогрупових процесів, її залежність від проблемно-рольової структури і композиції групи, засобів її управління, а також механізми лідерства і керівництва.
На думку Б. Паригіна, феномен лідерства пов’язаний із регуляцією міжособистісних стосунків, які мають неформальний характер, а керівник є носієм функцій та суб’єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації.
Лідерство – це психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво – більшою мірою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу функцій управління і встановлення підлеглості, а також виконання поставлених перед групою цілей.
Комплектування групи, створення її певної композиції повинно проводитися залежно від специфіки виробничих завдань, умов діяльності операторів та їх функціонального призначення. При цьому варто дотримуватися відповідної пропорційності між пізнавальним, афектним і регулятивним компонентами структури людської поведінки, що, своєю чергою, забезпечує реалізацію інформаційної, афективної і регулятивної функцій спілкування у групі.
Психологічний клімат групи може визначатися через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівник-підлеглі) й горизонталі (виконавці), а також через задоволеність змістом діяльності, що виявляється у сумісності й спрацьованості.
Сумісність – це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб’єктивне задоволення партнерів один одним за певних енергетичних витрат і значної взаємної ідентифікації. Суб’єктивна задоволеність, задоволеність спілкуванням – головні ознаки сумісності.
Спрацьованість – це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами і змістом робіт.
Сумісність і спрацьованість регулюють ставлення людини до провідної діяльності, праці і є головними чинниками конфліктних ситуацій. Класифікація конфліктів на підставі виділення причинно-мотиваційних зв’язків, виду стосунків, потреб у спілкуванні та належності до певної виробничої групи наведена у таблиці 12 (за Н. Гришиною) [120].
Один і той самий конфлікт може бути і деструктивним, і конструктивним, залежно від площини, в якій розглядається. Тому розуміння природи конфлікту, його функцій і прояву дає змогу своєчасно виявити його ознаки та сформувати відповідний стиль поведінки.
Особливе місце посідає проблема формування і розвитку колективних суб’єктів діяльності в сучасних соціологічних системах. Управління такими організаціями неможливе без знань і активного використання законів соціально-психологічної регуляції діяльності. Ці проблеми більш повно висвітлені у працях В. П. Казмиренка [54].
Таким чином, проблема групової діяльності операторів має велике значення для вирішення завдань організації взає-
Таблиця 12
Типи соціально-психологічних виробничих конфліктів
Горизонтальні конфлікти | Вертикальні конфлікти | Вертикальні конфлікти “згори” |
Дії однієї людини є перепоною в успішній діяльності іншої | Керівник не забезпечує можливості для успішного досягнення мети діяльності підлеглими | Підлеглий не забезпечує керівникові можливості для здійснення основної мети діяльності |
Дія однієї людини є перепоною в досягненні особистих цілей іншою | Керівник не забезпечує підлеглому можливості для досягнення його особистих цілей | Підлеглий створює перепони в досягненні керівником його особистих цілей |
Конфлікт поведінки й соціальних норм групи | Суперечність між діяльністю керівника, стилем його роботи та очікуваннями підлеглих | Суперечність між діяльністю підлеглого як носія певної соціальної ролі та очікуваннями керівника |
Особистісна несумісність | Лідери та авторитети групи не виправдовують очікувань інших її членів | Члени групи не виправдовують очікувань лідерів та авторитетів |
Модії операторів у системах управління і, відповідно, для підвищення ефективності функціонування сучасних СЛМ.
Інтегральним показником виконання групою певної діяльності є її ефективність, на яку впливає значна кількість факторів.
Спираючись на власні дослідження, а також на дані інших авторів [54; 99], нами була побудована модель регуляції групової діяльності операторів, яка складається з трьох основних контурів:
O предметно-інформаційного;
O емоційно-мотиваційного;
O організаційно-функціонального.
Вони забезпечують реалізацію трьох основних функцій взаємодії у групі: інформаційної, афективно-комунікативної і регулятивної (схема 9).
До кожного контуру належать по дві групи факторів: суб’єктні, що зумовлюють діяльність людей, і об’єктні, які відображають специфіку функціонування технічних засобів діяльності операторів.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)