Інвестиційна діяльність – Майорова Т. В. – 1.5. СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ ТА НАПРЯМИ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Інвестиційна діяльність компанії чи фірми є досить тривалою і тому має здійснюватися з урахуванням певної перспективи.
Інвестиційна стратегія – це процес формування інвестором системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Ринкові умови, що швидко змінюються, недосконалість та змінність законодавчої бази, інфляційні процеси та криза неплатежів вимагають гнучкого підходу до формування інвестиційної стратегії. Вихідною передумовою формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія економічного розвитку компанії. Щодо неї інвестиційна стратегія мас підлеглий характер і мас узгоджуватися з нею за цілями та етапами розвитку. Таким чином, інвестиційна стратегія мас розглядатися як найважливіший фактор забезпечення ефективного розвитку компанії відповідно до обраної нею загальною економічною стратегією.
Процес формування інвестиційної стратегії підприємства проходить певні етапи:
1) визначення періоду реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням розміру підприємства, його потужності, темпів розвитку, галузевої належності, а також передбачуваності розвитку економіки загалом;
2) визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності:
◊ забезпечення приросту капіталу або підвищення рівня прибутковості інвестицій;
◊ зміну пропорцій у структурі реального та фінансового інвестування через удосконалення галузевої та регіональної спрямованості інвестиційних програм;
◊ удосконалення технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень;
3) розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів;
4) конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її впровадження;
5) оцінювання розробленої інвестиційної стратегії за напрямами:
◊ узгодженість цілей, напрямів і етапів інвестиційної стратегії з базовою стратегією підприємства;
◊ внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії, тобто узгодженість окремих стратегічних цілей і напрямів інвестиційної діяльності між собою, а також послідовність їхнього виконання;
◊ узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем, тобто відповідність інвестиційної стратегії змінам інвестиційного клімату та кон’юнктури ринку;
◊ можливості впровадження інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу;
◊ прийнятність рівня ризику через аналіз інвестиційних ризиків і можливі наслідки для підприємства та шляхи їх компенсації;
У результативність інвестиційної стратегії на основі визначення економічної ефективності реалізації інвестицій.
Залежно від мети інвестування, типу управління, характеру економічної ситуації та багатьох інших факторів можна виокремити різні інвестиційні стратегії. До групи базових належать:
◊ стратегія збереження, що рекомендується інвесторам, які не бажають ризикувати своїм капіталом, а також тим, хто не впевнений у строках інвестування. Оптимальним варіантом стратегії є той, що передбачає термінове виведення основної частини коштів (до 80-90 %) з інвестиційного ринку протягом року;
◊ стратегія накопичення, орієнтована на інвесторів, які не бажають ризикувати. Мета стратегії – поступовий приріст капіталу, зіставний із дохідністю за безризиковим фінансовим інструментом;
◊ стратегія поміркованого росту – рекомендується для інвесторів, які передбачають отримати високі доходи при обмежені потенційних ризиків;
◊ стратегія агресивного росту – передбачає отримання максимально можливу дохідність на вкладений капітал за короткий період.
Для стратегічного інвестора, головна мета якого полягає у розширенні сфери впливу та участі в управлінні підприємством, можна назвати:
• стратегію ефективного власника – мета інвестора полягає не лише в отриманні доступу до певних видів продукції, але й у підвищенні науково-технічного та промислово-збутового потенціалу та фінансового оздоровлення підприємства-емітента. Основний дохід, що отримує інвестор, має довгостроковий характер і є результатом ефективної господарської діяльності. Використання цієї стратегії передбачає не лише наявність значних фінансових ресурсів, але й досвід, зв’язки, а також знання технології виробництва, ринків збуту та інших особливостей підприємства, що контролюється.
• стратегію спекулятивного злиття та поглинання, зміст якої полягає у придбанні контрольного пакету акцій для забезпечення доступу до дефіцитних товарів (послуг) фінансових ресурсів або з метою отримання у користування вигідних об’єктів нерухомого майна, інших майнових та немайнових прав. Інвестори, які використовують цю стратегію, можуть отримати прибуток, як за рахунок реалізації пакету акцій кінцевому інвестору, так і за рахунок управління грошовими потоками підприємства.
Якщо за ознаку класифікації взяти прибутковість, то учасники інвестиційного процесу розрізняють стратегії, що базуються на:
• зростанні інвестованого капіталу;
• забезпеченні отримання регулярного поточного доходу;
• раціональному поєднанні зростання капіталу та поточного доходу.
Стратегія зростання капіталу полягає в отриманні доходу за рахунок збільшення ринкової вартості об’єктів інвестування.
Стратегія регулярного поточного доходу припускає отримання добре запрогнозованих доходів за рахунок дивідендів за акціями, відсотків і дисконту при погашенні боргових цінних паперів (наприклад, облігацій).
Стратегія збалансованого зростання припускає отримання регулярного поточного доходу та забезпечення середнього зростання вкладеного капіталу. З метою забезпечення збалансованості між дохідністю й інвестиційним ризиком іноді рекомендується така структура вкладень:
– 35-45 % – акції фінансово надійних підприємств;
– 35-45 % – акції та конвертовані облігації “блакитних фішок”;
– 10-30 % – державні та муніципальні цінні папери.
Інвестиційну стратегію слід розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю, який дозволяє сформулювати глобальну мету розвитку фірм, позицію менеджерів та оперативно пристосовуватися до змін ринкового середовища.
Управління інвестиційною діяльністю або інвестиційний менеджмент – це система принципів та методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов’язаних із здійсненням різних аспектів інвестиційної діяльності. Інвестиційний менеджмент тісно пов’язаний з іншими фундаментальними системами управління підприємства. Наприклад, з фінансовим менеджментом через формування інвестиційних ресурсів; з виробничим менеджментом цей зв’язок опосередковується через спільне управління формуванням основних та оборотних коштів; з менеджментом персоналу через здійснення інтелектуальних інвестицій в робітників підприємства.
Основною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії суб’єктів підприємницької діяльності на усіх етапах розвитку [8, с. 46].
Ефективне управління інвестиційною діяльністю мас здійснюватися на основі таких принципів, як:
– Взаємозв’язок із загальною системою управління на підприємстві загалом та з окремими функціональними системами управління зокрема.
– Спрямованість дій інвестиційного менеджменту на досягнення конкретних цілей інвестування.
– Визначення напрямів інвестиційного менеджменту залежно від об’єктів інвестування.
– Єдність інвестиційної стратегії та інвестиційного менеджменту на підприємстві.
– Єдність інвестиційних цілей, результатів інвестиційної діяльності та засобів їх досягнення.
– Комплектність інвестиційного менеджменту, що передбачає планування, аналіз, регулювання та контроль за інвестиційною діяльністю.
– Розробка методів та засобів інвестиційного менеджменту з урахуванням підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку та мінімізації інвестиційних ризиків.
У процесі реалізації основної мети та з урахуванням основних принципів інвестиційний менеджмент має вирішувати такі основні завдання:
◊ Забезпечити високий темп економічного розвитку суб’єктів підприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності, ро – ної диверсифікації цієї діяльності.
◊ Максимізувати прибутки від інвестиційної діяльності, бо прибуток є не тільки результатом інвестиційної, а й усієї господарської діяльності підприємства. Тому, за наявності альтернативних напрямів інвестування, потрібно обирати такий об’єкт, який забезпечить найбільшу суму чистого прибутку в розрахунку на вкладений капітал.
◊ Мінімізувати інвестиційні ризики, бо за несприятливих умов вони можуть призвести до втрати не тільки прибутків, а й частини інвестиційного капіталу.
◊ Забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб’єктів підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм. Оскільки інвестиційна діяльність пов’язана з вкладанням значних фінансових ресурсів, зазвичай на тривалий період, то це може призвести до зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної сплати поточних рахунків і платіжних зобов’язань перед контрагентами, державним бюджетом тощо.
◊ Визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних програм. Останні необхідно реалізувати якнайшвидше, оскільки це сприятиме прискоренню економічного розвитку підприємств (організацій), швидкому формуванню грошових потоків у вигляді прибутку від інвестицій та амортизаційних відрахувань, скороченню темпів використання кредитних ресурсів, зменшенню інвестиційних ризиків, пов’язаних із несприятливими змінами кон’юнктури інвестиційного клімату [9].
Усі розглянуті завдання тісно взаємопов’язані між собою та визначають такі основні функції інвестиційного менеджменту.
– дослідження поточного стану інвестиційного ринку та прогнозування зміни його кон’юнктури;
– розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства;
– пошук та оцінювання найефективніших об’єктів інвестування;
– розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб’єкта інвестиційної діяльності залежно від об’єкта інвестування;
– формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями дохідності, ризику та ліквідності;
– управління реалізацією окремих програм та проектів;
– пошук найефективніших заходів мінімізації інвестиційних ризиків;
– здійснення ефективного контролю за реалізацією інвестиційної діяльності.
Інвестиційний менеджмент мас свою специфіку, що визначається такими напрямами, як управління:
– реальними інвестиціями;
– фінансовими інвестиціями;
– інвестиційним портфелем підприємства;
Кожен із цих напрямів маг свої завдання.
Наприклад, у процесі управління реальними інвестиціями важливим є формування програми реальних інвестицій, визначення загального обсягу та об’єктів реального інвестування з урахуванням високої ефективності, ліквідності та мінімального ризику.
Політика управління фінансовими інвестиціями містить аналіз фінансових ринків, визначення обсягів фінансових інвестицій у поточному періоді, вибір об’єктів інвестування (фінансових інструментів), оцінку інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів, формування портфеля фінансових інвестицій та забезпечення його ефективного управління.
Інвестиційний портфель – це визначена сукупність об’єктів реального та фінансового інвестування, яка формується відповідно до цілей попередньо розробленої інвестиційної стратегії інвестора.
За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості об’єктів реального чи фінансового інвестування.
Головною метою інвестиційного портфеля Є забезпечення реалізації інвестиційної стратегії компанії шляхом підбору найбільш ефективних та безпечних об’єктів інвестування.
Теорія інвестиційного портфеля була розроблена американським вченим Марковіцем, який визначав зміст портфеля як способу вкладання інвестором своїх заощаджень у різні види активів, та Уїльямом Шарпом, який визначає послідовність формування інвестиційного портфеля, а саме:
– вибір інвестиційної політики;
– аналіз ринку цінних паперів;
– формування портфеля цінних паперів.
Інвестиційний портфель формується відповідно до інвестиційної стратегії (політики) з урахуванням таких чинників:
◊ фінансової можливості інвестора (наявності внутрішніх джерел фінансування);
◊ можливості залучення зовнішніх джерел фінансування, вітчизняних та іноземних;
◊ інвестиційного клімату;
◊ кон’юнктури інвестиційного ринку;
◊ особливостей інвестиційної стратегії (рівень агресивності інвестиційної стратегії, схильність інвестора до ризику, спроможність ефективно управляти портфелем).
Інвестиційні портфелі класифікуються за багатьма ознаками залежно від мсти, яку переслідує інвестор, див. табл. 1.4:
Класифікація інвестиційних портфелів
| Ознака класифікації | Характеристика інвестиційних портфелів |
Мста інвестування | ◊ формування заради отримання прибутку ◊ з метою збереження капіталу ◊ з метою приросту капіталу ◊ з метою забезпечення резервів ◊ з метою підтримки ліквідності ◊ з метою розширення економічного впливу ◊ з метою спекуляції |
| Вид | ◊ портфелі цінних паперів ◊ портфелі реальних інвестицій ◊ депозитарні портфелі ◊ іпотечні портфелі ◊ валютні ◊ кредитні ◊ портфелі іноземних інвестицій ◊ комбіновані |
| Рівень ризику | ◊ безризикові ◊ з мінімальним ризиком ◊ з середнім ризиком ◊ високо ризикові ◊ авантюрні |
| За спеціалізацією портфеля | ◊ галузеві ◊ регіональні ◊ загальнодержавні ◊ муніципальні ◊ портфелі іноземних інвестицій |
| За способами управління | ◊ фіксований ◊ керований |
Формування інвестиційного портфеля мас здійснюватися за такими принципами:
1) принцип відповідності складу портфеля до інвестиційної стратегії компанії;
2) принцип забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам;
3) принцип оптимізації співвідношення дохідності та ризику;
4) принцип оптимізації співвідношення дохідності та ліквідності;
5) принцип керованості інвестиційним портфелем.
Процес формування та управління інвестиційного портфеля має здійснюватися в такій послідовності:
1. Визначення основної мети інвестиційної політики.
2. Визначення структури інвестиційного портфеля та його складових.
3. Визначення об’єктів інвестування, з яких планується сформувати портфель.
4. Визначення термінів придбання і зберігання об’єктів інвестування у портфелі.
5. Диверсифікація складових частин портфеля.
6. Обгрунтування схеми управління інвестиційним портфелем.
7. Формування механізмів страхування від ризику.
8. Оцінка дохідності, ризику та ліквідності інвестиційного портфеля.
9. Оптимізація оподаткування цінних паперів інвестиційного портфеля.
10. Юридичні питання.
11. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності, ризику та ліквідності.
Згідно з розробленою стратегією, інвестор прагне оптимізувати свій портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стратегічних цілей шляхом пошуку найбільш прийнятних сполучень усіх чинників. Найважче оптимізувати дохідність і ризик, адже найбільш дохідне інвестування водночас є найбільш ризикованим.
У процесі управління формуванням інвестиційних ресурсів важливим є визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресурсів, вибір ефективних схем фінансування інвестиційної діяльності, забезпечення максимального обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, забезпечення необхідного обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів з зовнішніх джерел, визначення оптимального співвідношення структури капіталу та забезпечення мінімізації вартості залучених інвестиційних ресурсів із різних джерел.
Отже, основною метою стратегічного управління інвестиційною діяльністю є визначення напрямів, методів, засобів та форм інвестування з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку підприємства.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)