Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 2.1. Економіка і філософія: інновації мислення в трансформаціях когнітивного пошуку

Метафізика у своїх відповідях на питання про суще як таке перед цим останнім уже уявила собі буття. Вона постійно висловлює буття. Але метафізика не дає слова самому буттю, тому що продумує буття не в його істині. Сутність Істини з’являється для метафізики завжди лише у вигляді істини пізнання та її вираження.

М. Гайдеггер

2.1. Економіка і філософія: інновації мислення в трансформаціях когнітивного пошуку.

2.2. Наукове опредметнення “метафізики економіки”.

2.3. Метафізична рефлексія економічного знання.

2.4. Специфіка метафізичної інтерпретації змісту економічного розвитку.

2.5. Реконструкція смислів економічної теорії: діалог і синтез підходів.

Примітки.

Суперечності існуючого світу постійно змушують замислитися над тим, що є вічним і незмінним, тим зразком, ідеалом, до якого потрібно прагнути, що дає нам впевненість у дні прийдешньому, а що є тлінним, тимчасовим, на якому не варто зосереджувати увагу і витрачати на нього інтелектуальну енергію. Засобом для вираження цієї проблеми є метафізика, яка виявляє приховані втаємничені основи нашого життя, вказуючи, що є добро і як протистояти злу. Метафізика не приймає постійного взаємопереходу доброго і поганого, істинного і хибного, справедливого і несправедливого, творчого і руйнівного, господарського і безгосподарського. Вона відстоює ідею граничної, єдиної першооснови світу, виступаючи тим самим началом його істинного розуміння. В цьому її відмінність від діалектики, яка все бачить у постійній зміні та плинності, у боротьбі суперечностей, у заміні життя смертю (і навпаки), старого новим. Лише в цьому плані може йтися про протиставлення діалектики і метафізики, негативне ставлення діалектики до метафізики. Однак важливе не протиставлення, а виявлення можливостей метафізики для вирішення чільних світоглядних і методологічних проблем економіки, які напряму корелюють зі смисложиттєвими, екзистенційними проблемами людини і людства. В чому ж полягають ці можливості?

2.1. Економіка і філософія: інновації мислення в трансформаціях когнітивного пошуку

Труднощі, пов’язані з розумінням взаємовідношення метафізики і діалектики, полягають в тому, щоб не поширювати принцип розвитку на ті сфери, де дія його обмежена або трансформується так, що руйнуються традиційні уявлення, система координат, яка склалася. Метафізика, розмірковуючи над реальним буттям світу, обов’язково вводить у предметне поле своїх міркувань умови можливості цього буття, умови його істинного знання1,отже, і розвитку. Однак постає питання: наскільки правомірним буде застосування метафізики як методу до аналізу економічної проблематики? Чи не є це певною даниною сучасній моді, коли, наприклад, під “філософський аналіз” потрапляє ряд сфер безпосереднього людського життя і з’являються “філософія їжі”, “філософія кохання”, “філософія бізнесу” тощо? Відповідь виникав із самої сутності метафізики, яка не має справу з обмеженою, належній практичному досвіду, предметною сферою, а повинна “проникати” через “емпірично-фізичну даність до її останніх і помежових основ”2. Оскільки останні знаходяться “по той бік” можливого досвіду, метафізика не може (як емпірична наука) вказувати на фактичні результати і цим додатково виправдовувати свій методичний образ дії. Метафізика ніколи не має свого “предмета”, завдяки якому можна було б емпірично довести її фактичні результати або її принципову можливість. її “предмет” тільки завдяки метафізичному мисленню стає тематичною, але ніколи не емпірично-предметною даністю. Разом із тим метафізичне мислення завжди якимось чином – свідомо чи ні – вже методичне, тобто є методом, оскільки “схоплює” свій зміст певним способом і робить його предметом. Отже, на відміну від емпіричних наук, “даність предмета вже опосередкована методом. Тому метафізика, якщо вона може бути можливою, вже з першого кроку свого самообгрунтування зобов’язана виправдовувати власний метод, пояснюючи свій підхід і спосіб подальшої дії”3. Але як у такому випадку бути з економікою, наскільки вона може стати об’єктом метафізичного мислення?

Очевидно, потрібно виходити з розуміння метафізики як ” першої філософії”, котра все суще і наше знання про суще повинна виявляти з першої, первісної основи. А якщо так, то потрібно зважати на зміну об’єктів метафізичного осмислення. Так, античну метафізику можна назвати космоцентризмом, оскільки її метою є пізнання “вічних ідей” (Платон), які співмірні вічному і безмежному космосу (Логосу). Середньорічна метафізика по праву є теоцентризмом, оскільки прагне вивчити першу причину всього сущого, яким є абсолютний Бог. У процесі подальшого розвитку пізнання, об’єктом стає людина (ренесансний антропоцентризм), розум (раціоналізм Нового часу), наука (сцієнтизм) і т. ін., тим більше, що метафізика як цілісна наука охоплює все, що є, і належить всьому іншому знанню. Цим і пояснюється можливість і необхідність включення в “поле” метафізики економічного знання.

Ця обставина зумовлена, крім усього, зміною соціокультурного середовища, що веде за собою еволюцію усталеної системи цінностей культури. Рефлексії над нею є справою професійної спільноти і не виходять за межі дискусій у середовищі вчених, філософів, культурологів та ін. Так, як це було завжди, починаючи з античності (“Академія” Платона, “Лікей” Арістотеля і т. ін.). Однак у найбільш гострі періоди людської історії, коли відбувається зміна культурної, духовної самосвідомості цивілізації, дискусії про культуру та її майбутнє виходять за рамки суто професійної сфери спілкування, проникаючи на всі рівні свідомості, від її рефлексивних форм і до буденної свідомості. В цей момент метафізика також стає предметом залиту всієї спільноти, її методологічні можливості і внутрішні проблеми починають широко обговорюватися. Щоправда, пріоритет тут належить філософії, яка після критики І. Кантом і Г. В. Ф. Гегелем метафізики стала займати головне місце в різній аналітичній і синтетичній науковій діяльності. Однак метафізичне мислення, метафізика, ніколи не сходили з поля зору наукового дискурсу. Це ще раз підтверджує тезу про особливе місце метафізики в культурі взагалі та культурі наукового мислення зокрема, коли її внутрішні проблеми “сигналізували” суспільству, наприклад, про зміну культурних парадигм. Тобто метафізика як “душа” філософії виступає в ролі певного інтелектуального барометра, характеризуючи сучасну ситуацію і визначаючи тенденції розвитку суспільства, його культури4, і звичайно, економіки, яку, оскільки ми живемо в “економічній цивілізації”, неможливо залишити поза метафізичним аналізом. Трансформації, таким чином, котрі “раптом” починають відбуватися в метафізиці, завжди відображають глибинні зміни, які виникають, наступають не лише в культурі, але і в економіці, сприяючи розкриттю їх змісту для всіх.

Щодо цього аналогією можуть бути трансформації філософії. Одним із перших, хто ” вловив ” цю тенденцію, був О. Конт з його вченням про стадії людського духу, кожна з яких характеризується своїм власним самовираженням. Саме він зробив висновок про те, що на заміну теологічній і метафізичній стадіям, самовираженням яких були відповідно релігія і філософія, прийшла стадія позитивна (звідси позитивізм), пов’язана зі зміною ролі науки в культурі. Якщо сьогодні уточнити думки мислителя, то він, міркуючи про утворення, які виступають самовираженням культури, у всіх випадках має на увазі форми філософії (релігійну, класичну або позитивістську), котрі відображають тенденції змін у всій культурі в цілому. Філософія вловлює зміну “лідера культури”, і в ній виникає “мода орієнтації” на цього лідера, котра у свою чергу проникає на всі рівні свідомості й широкого обговорюється суспільством. Все інше, що стосується філософії, залишається всередині неї самої, в рамках професійного дискурсу академічного середовища, а новітні тенденції завжди проникають у “світські салони” (К. Маркс). Так було з позитивізмом і неопозитивізмом, так було зі структуралізмом, так сьогодні відбувається з постмодернізмом5. Коли філософія знову “повертається” до еволюційної стадії, всі ці “новомодні” тенденції займають відповідне їм місце в загальній системі філософії.

Визнання виконання філософією такої місії зумовлює висновок, що за змінами всередині самої філософії можна визначити деякі тенденції розвитку не тільки культури і суспільства, а й економіки, визначального вектора розвитку сучасної цивілізації. Екстраполюючи це положення на метафізику, ми спостерігаємо іншу картину. Насамперед, виходячи з факту глобальної тенденції сцієнтизму-антисцієнтизму у філософії, яка через відношення до науки поділяє її не тільки на два протилежних світоглядних напрями, а й на низку концепцій, які розвивають “власне” вчення, метафізика виходить за межі такої диференціації. Попри існуючу кількість філософських концепцій, метафізика зберігає в собі значну кількість схожих рис у загальних уявленнях про предмет, смисл, завдання своїх міркувань, власне місце в науці та культурі мислення. Вона синтезує в собі повну загальну орієнтацію інтелектуального міркування, опосередковану не тільки соціокультурними компонентами, а й актуальними науковими дискурсами. В її основі, як і раніше, – систематичне і цілісне пояснення остаточних основ буття світу, котре грунтується на глибокому відчутті природної впорядкованості світовлаштування, наявності в ньому гармонії та порядку (доступних раціональному осягненню)6. Метафізика постає перед нами, як правило, як всеосяжна філософської системи, яка включає все, що на даному історичному етапі підлягає раціональному мисленнєвому дослідженню. Економіка і є тим всім, що сьогодні найбільш відповідає статусу “лідера” – як науки, так філософії і культури. Саме економіка визначає нині динаміку розвитку цивілізацій, науки, соціокультурну ситуацію у світі людського буття.

Це особливо яскраво продемонстрували останні дослідження, які принесли в розвиток науки і культури такі значні зміни, що проблема їх переосмислення отримала зовсім нові імпульси, котрі не могли не зачепити метафізику. Більше того, оцінюючи потребу в метафізичному осмисленні науки, можна передбачити зміст зміни всієї науки (і культури) в цілому в майбутньому, яка настає. Наука, а в цьому випадку економіка, котра в її класичному варіанті виступає як насамперед локальна наука, вбираючи в себе всі внутрішньонаукові зміни, зіштовхнулася з тим, що на неї почали здійснювати впливи деякі зовнішні фактори. Точніше вона сама стала частиною певних загальних змін.

Економіка все частіше почала “поринати” в певне нове наукове і соціокультурне утворення, закони функціонування та інтегративні сили якого настільки сильні, що змушують традиційну науку пристосуватися до нього, бути його частиною. Виникає нове інтегративне утворення, в якому наука, насамперед суспільна, змушена функціонувати за законами комунікації, але перебувати за межами традиційних уявлень. Це зумовлено також загальним станом культури – середовища, або “другої природи” людини, в якій і можуть відбуватися ці трансформації. Глобальні перетворення, що відбуваються у світі, безпосередньо впливають як на формування культури, так і на науку нового типу. Однак самі ці перетворення пов’язані з низкою явищ. їх виявлення дає можливість зрозуміти необхідність метафізичного аналізу економіки як сфери буття людини.

Першорядне значення має інформаційна складова сучасної цивілізацій Зростають кількість і швидкість обробки інформації, обсяг якої в буквальному розумінні переповнює життя людини. Але одночасно зростає частка неосмисленої надлишкової інформації, яку людина привчається не обмірковувати, а просто споживати. Виникає ситуація смислової пустоти за наявності величезного обсягу інформації. Стрімкість наших переживань “розчиняє” їх смисл. Це свідчить про виникнення в культурі деструктивних процесів, пов’язаних із суперечністю між її традиційним змістом і новими культуроутворюючими компонентами. Наука починає активно шукати нові смисли, які б відповідали на запити сучасної соціокультурної ситуації. Виникає потреба у створенні нової теорії пізнання, яка б врахувала досвід науки “наук про дух”, а також феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, філософії життя. Вони не відповідали параметрам традиційної, суб’єкт-об’єктної теорії пізнання, і тому перебували поза межами економіко-теоретичного пошуку, який виходив з усталених гносеологічних принципів. Власне, це і призвело до втрати смисложиттєвих значень тих чи інших наукових знань. Ця ситуація виникла не раптово, а має історичні передумови.

У центрі традиційної культури мислення стояв розум, який у кінцевому підсумку привів до надоптимістичної позитивної оцінки науки. Філософія, в її класичному варіанті, такий стан визначила формулою “розум і просвіта”. При цьому розумілося, що вироблені філософським розумом критерії оцінки поведінки особистостей (норми моралі), дій країн і народів (філософія історії), розвитку культури, суспільства, знання і віри є абсолютними, справедливими на всі часи, що давало змогу вносити корекцію в ті дії, вчинки і наслідки, котрі цим критеріям не відповідають. Раціональність, уособлена протилежністю суб’єкта і об’єкта, була базовою для систематичної філософії, основою її “науковості”7. Раціональність домінує в традиційній культурі мислення, яка в такому випадку репрезентує систему еталонованих цінностей. Раціональність також забезпечує обережне ставлення до будь-яких змін, забезпечує стабільність, що робить її справді базисом культури.

Економіка, яка утвердилася в людстві, яскраво продемонс­трувала свої величезні перетворювальні можливості, ради­кально змінивши все зовнішнє, а в чомусь важливому і внут­рішнє (духовне) життя людини, породивши технічну циві­лізацію з усіма її енергіями, механізмами, інформаціями, комунікаціями, озброєннями, містами, а в підсумку створила штучний світ, який безпосередньо і повномасштабно проти­стоїть природному світу, земній, якщо вже не космічній, при­роді, не кажучи вже про світ Божий.

Економіка має свою телеологію, котра бере початок у внутрішній потенції економіки до зростання-розвитку І знахо­дить вираження у феномені прогресу Перетворення світу за штучним алгоритмом (деміургічна функція економіки) – мета і сутність телеології економіки. Одночасне й експотенційне ускладнення буття людини, її господарської діяльності, всьо­го її життя.

Створення іншого світу (вже помітно не Божого). Виключ­но діяльна, економіка націлена вперед, у перетворення, в ін­ший світ, а одночасно і в невідомість. Телеологія економіки трансцендентна, причому не позитивно трансцендентна – як вияв таїни світу взагалі, а саме негативно трансцендентна, адже економіка прискорено рухається (біжить) до невідомо­го, але все ж таки, нею очікуваного й створюваного. Попере­ду – інший світ.

Ю. М. Осипов

Проте починаючи з XVIII ст. в традиційну культуру мислення входять два нові компоненти: розвиток буржуазного ладу, а з ним – “дух капіталізму”, і наука. Установка на розум із цього моменту починає ототожнюватися з установкою на науку. Настає період Модерну, який “пронизує” всю гуманітарну сферу (культуру). Але достатньо швидко, вже на межі XX ст., культура починає відчувати могутній тиск системи “наука-техніка”, одночасно “витискаючи” із себе науку як феномен, який все більше віддаляється від неї. Саме в цей період філософія заговорила про кризу і загибель культури.

Це породило пошук нових шляхів, якщо не збереження, то створення нової системи цінностей. Одночасно виникла гостра потреба перегляду наукових принципів пізнання.

Щоправда, ця проблема не могла (і не може) знайти своєчасного вирішення. Адже поняття “криза культури” (криза духовності, науки, раціональності тощо) фіксує різке збільшення швидкості руйнування старих цінностей, “стискування” часових рамок цього процесу, що не дає змоги новим знанням, ідеям, символам, знакам, смислам адаптуватися до традиційної знакової системи цінностей. Таке становище посилюється тим, що мислителі, які визначають сьогоднішню ситуацію в науці і культурі (ситуацію Постмодерну), об’єктивно є носіями минулої, стосовно нинішньої, традиції культури мислення, а тому оцінюють сучасність немовби з минулого. Вони виховані в певній парадигмі пізнання і цілком природно розглядають існуючі знання як певний культурний і науковий еталон8. Позбутися цієї особистої орієнтації дуже важко, а для багатьох із тих, хто називає себе вченими, просто неможливо.

Однак усвідомлення неповноти, нереальності “старого” знання, невідповідність раціонально-просвітницької теорії як свого роду “віртуального конструкту, дійсним подіям і процесам пізнавальної діяльності людини, незастосовність її принципів і категорій безпосередньо до “живої” дійсності в історії помічені давно. Що й породило множину намагань відрефлексувати, пояснити природу кризи як природу буття, зрештою, удосконалити природу його пізнання або запропонувати нові способи розуміння і бачення реальності в гносеологічному контексті; розробити інші за природою вчення про наукову реальність та її пізнання. Таким вченням і є метафізика економіки, котра як цілісна наука, повинна охопити все, що відбувається в бутті – бутті економіки, економічної науки, пізнавальному процесі господарської реальності, культурі економічного мислення.

Необхідно врахувати, що ми живемо в суспільстві, в якому порушена синхронізація культури, а разом із нею – всі інші сфери духовного буття людини, насамперед науки. В них новоутворення формуються настільки швидко, що не встигають адаптуватися до традиційної системи. І, мабуть, найголовніше, відбувається “різка зміна самої системи комунікації, що сприяє поширенню масової культури, порушуючи пропорцію (діалектичну єдність) між верхнім і нижнім “поверхами” культури (і знання). У результаті ми живемо в суспільстві, у якому карнавал, котрий в середні віки був формою демонстрації “низової” культури і мав обмежену тривалість, затягується. Карнавал (або сьогодні шоу), перейшовши в саме життя і ставши постійним явищем, відсуває на периферію не-карнавальні, смислові форми життя. Природний баланс між високою і низькою культурою порушився, і диспропорція її частин змінилася на користь останньої, аж до того, що вона стала виступати у вигляді офіційної культури, як її перетворена форма”9. В цей процес включена філософія як частина культури, як її “душа”, “самосвідомість”. Зокрема, “руйнування” класики і виникнення філософських концепцій подібних до “постмодернізму” є реалізацією сучасної культурної ситуації всередині самої філософії. Це своєрідна “поп-культура” (В. В. Миронов) всередині самої філософії, з відповідними атрибутами.

Постмодернізм – своєрідне “карнавальне дзеркало” сучасної філософії. Як філософія він потрібен, але в обмежених смислових пропорціях і часових рамках. Але сьогодні, завдяки виникненню глобального “комунікативного простору”, який дає можливість ідеям миттєво переміщуватися з однієї культури в іншу, без попередньої смислової адаптації, ці пропорції та рамки порушені. Постмодернізм став першою формою філософії, котра випробувала на собі нову комунікативну ситуацію. Первісно не прийнятий академічною філософією, постмодернізм звернувся до буденної свідомості. Академічне філософське середовище – це “елітарна частина філософської культури, котра для культури в цілому консервативна й стаціонарна і не впускає в свою систему нові елементи відразу без попередньої смислової і часової адаптації”10. Це не означає доступності постмодерністських концепцій масам. У зв’язку зі зміною системи комунікацій ми маємо феномен того, що про постмодернізм багато говорять, але значно менше пишуть.

Постмодернізм уловлює “феномен фрагментаризацїї” сучасної культури, пов’язаної з руйнуванням класичного світосприйняття. Він відображає умонастрій епохи, в якій людина втомилася читати “товсті” тексти і трактати, оскільки об’єктивно не має для цього часу, і одночасно стала більш вільною у власному мисленнєвому вияві. Останній, однак, здебільшого реалізується через елементи епатажу, що збіднює науковий дискурс у цілому, позбавляє його інтелектуалізму. Метафізика в цьому контексті покликана зняти подібні суперечності й розбіжності, які виникли в сучасній філософії у зв’язку з глобальними трансформаціями культури. Метафізика економіки повинна виявити смисли сучасного культурного буття в контексті сучасного економічного глобалізму. І одночасно – виявити зміст і глибинне значення економічного буття.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)