Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 1.5. Методологія метафізичного пізнання економічних смислів

Пізнання “світу економіки” – це претензія на виявлення основних смислів життя. Економічні процеси (у взаємодії із соціальними, політичними) постійно утворюють нові змістові ланцюжки, структура ланок яких у кожному окремому випадку начебто і зрозуміла, але загальний смисл “темний”, а механізм дії досить часто розчаровує. Поліфонія змін, які множаться на планеті, бентежить розум, змушує зайвий раз замислюватися над глибинною логікою зміни епох. Однак ми не зможемо зрозуміти сутність процесів, які відбуваються на планеті, якщо не розтлумачимо належним смисловим чином мету буття. Різні форми земного буття, облаштування людського співіснування – це не що інше як видиме втілення економічного – тієї субстанції, яка визначає, як би того не хотілося, напрям розвитку людини. Не обов’язково лише шляхом прогресу. Зворотний шлях, або напрямок, – регрес, також зумовлений цим “економічним”.

Однак такий погляд не розкриває змісту “економічного”, зведеного, причому в багатьох випадках виправдано, до абсолюту. Виправдано не в значенні “первинності” матеріального стосовно ідеального, економічного базису до надбудови. Така позиція, яка обумовлює стратегію соціального детермінізму, в цілому знайшла належну оцінку, і немає потреби повторювати вже достатньо тривіальні “істини”. Справа в самій природі абсолютного. Його історія починається зі Стародавньої Греції, видатні мислителі якої визначили всемогутність Логосу, Нуса, Ідеї, Деміурга, Алейрону тощо. Великі кападокійці, творці триєдиного богослов’я (Василій Кесарійський, Григорій Назіанзин, Григорій Ниський) зрозуміли, що ні розум, ні мудрість, ні любов, ні число (як у Піфагора), ні простір і час – не абсолюти, не субстанції, а скоріше, тіні, подібні до тіней, котрі істинний Абсолют відбиває на стіну платонівської печери. Цей єдиний Абсолют сам творить і розум, і мудрість, і час, і простір, і число. Він сприймається в особливому вимірі – “без лиця, в трьох образах Божества”. Цей Абсолют, якому немає “числа і міри”, “місця і причини”, якого ніхто не може осягнути”, є Богом36. Він трансцендентний і недосяжний людським розумом.

Але яким розумом? “Чистий розум” Р. Декарта та І. Канта, який замінив собою Бога і “диктує” Природі свої закони, звичайно, нічого не може осягнути, крім самого себе. Але Бог як Трійця є досяжним! Він недосяжний як Єдине, про що говорить платонівська діалектика. З погляду діалектики грецького Космосу, Бог, повністю недосяжний за своєю природою, всебічно осягається у своїх енергіях, які випромінюються у світ Божественною Трійцею37. Божественні енергії, котрі створили Всесвіт, розкрили перед нами велику Книгу. Для Сократа – це Книга мудрості і добра. Для Піфагора і І. Ньютона – це книга, написана мовою математики, для А. Ейнштейна – мовою фізики і т. д. З XVII ст. ця книга пишеться мовою економіки. Бог досяжний у гармонії Всесвіту, доступної людському мисленню. Отже, феномен “світу економіки” як Абсолюту сучасності, якому іманентні всі проблеми, породжені “економічною цивілізацією” (Ю. М. Осипов), осягається не простим думанням, а “мисленням – глибинним, синтетичним, оскільки тільки на ньому формуються основоположні метафізичні висловлювання” (Е. Корет). Економічне, якщо його виділяти як Абсолют для сучасної людини (Homo economicus), доступне через конкретні форми господарювання, а також поняття, які стали субстанціями реально-економічного життя (товар, гроші, капітал, вартість тощо), свого роду архетипами економічного. Звичайно, ототожнювати економічне з Абсолютом є метафорою. Але вона потрібна, якщо ми визначаємо економічне як енергію сучасного розвитку. Така енергія співмірна тим силам, які творять Всесвіт. Вони доступні лише розуму, який належить людині як “метафізичний живій істоті” (М. Гайдеггер). Свого часу Б. Паскаль говорив, що сутність людського розуму не в тому, що він багато може пізнати, а в тому, що може осягнути існування багатьох речей, які йому в принципі не доступні. Подібну думку можна знайти у Миколи Кузанського: усвідомлюючи свою творчість і осягаючи неосяжність абсолютного, людина просувається до осягнення Абсолюту (Бога). Б. Паскаль бачив у людській думці божественну сутність – тією мірою, якою вона здатна пізнати свою обмеженість. Думка, яка не усвідомлює своїх меж, яка ставить себе на місце Бога (“чистий розум”), не здатна до пізнання Абсолюту, тобто сутності. Але думка, яка осягає неосяжну глибину сущого, не зникає38. Вона постійно існує, постійно потрібна, оскільки суще – ноумен – нескінченне у своїх іпостасях, як “економічне”, про яке написано і сказано дуже багато. Воно є тим сущим (ноуменом), до якого завжди звертається людина розумна, до природи якої, за словами І. Канта, належить метафізика39. Поки в економічній теорії домінує об’єктивістсько-раціоналістична (феноменологічна) методологія, вона не може претендувати на повноцінну істину. Залучення метафізики відкриває нові горизонти перед економічною наукою – вона знаходить свою, надемпіричну, ноуменальну онтологію. По-новому постало питання не лише про сутність “економічного” , а й про його смисли, тобто про істину.

Основоположником класичної політичної економії в Англії, як відомо, є Вільям Петті (1623-1687). Але так само, як фізика не пішла за своїм творцем – І. Ньютоном, так і політична економія не пішла за В. Петті. Фізика пішла за Р. Декартом і Г. Лейбніцом, які створили системи світу, в яких або вільна причинність відокремлена від природної непроникною стіною (Декарт: світ свідомості і світ фізичного буття), або причинність взагалі не відіграє жодної ролі (Лейбніц: встановлена Богом раз і назавжди гармонія). Політична економія після А. Сміта розвивається або за Г. В. Ф. Гегелем: світ – це процес сходження Світової причини, звідси – глобальні концепції удосконалення світу людини; або за Д. С. Міллем: світ – це потенційна причина позитивного знання. А якщо врахувати “світову Волю” А. Шопенгауера, ірраціональні енергії, які демонстрував європейський романтизм, нову онтологію, запропоновану “філософією життя” і пізніше підтверджену екзистенціалізмом, стає зрозумілим: неминучі негативні реакції проти безплідного, “непозитивного” знання і мислення обернулися проти колишньої метафізики. Те, що пропонувала метафізика XVII-XVIII ст., було кардинально переглянуто і запропоновано нову картину світу, але на основі метафізичних міркувань, об’єктом яких виступив “світ економіки”.

Криза раціонально-об’єктивістських філософських систем на межі XVIII-XIX ст. привела до відмови від ряду метафізичних постулатів їх видатних представників, але не до відмови від метафізики. Замість минулих метафізичних постулатів, які визначали економічні системи меркантилізму (раннього і пізнього), етапи формування класичної політичної економії, прийшли інші, завдяки чому економіка почала звільнятися від емпіризму (феноменології), повертати собі колишній онтологічний характер.

В економічній теорії А Сміта відчутні метафізичні постулати X. Вольфа, Г. Лейбніца, І. Канта: трансцендентне і трансцендентальне пізнання, апріорні простір і час, причина існування світу і людини, їх виникнення. Місце існуючих абсолютів простору і часу, які обумовлювали стабільність існуючого порядку речей у господарсько-економічній сфері, починає займати новий абсолют – вартість, у повному розумінні метафізичний – не доступний ні спогляданню, ні механічному вимірюванню. Це пояснюється, крім всього, тим, що ньютонівські простір і час замінив новий абсолют – просторово-часовий світ. Кривизна цього світу, недоступна спостереженням, керує всім рухом об’єктивної реальності. У цих нових вимірах фізичної реальності вимагає нових вимірів “економічна реальність”.

Цілком зрозуміло, нова теорія будувалась онтологічно (як, власне, будувались класичні наукові теорії), тобто від метафізики до фізики, або від метафізики до економіки, а зовсім не від фактів досвіду і не на шляху узагальнення фактів. Стосовно такого стану речей А Ейнштейн писав про те, наскільки безглуздим видавався йому феноменологічний шлях побудови теорії: цей шлях, по-перше, завжди неоднозначний, тому що будь-яка сукупність фактів може бути описана різними теоріями; по-друге, він є безглуздим, оскільки кожна хибна теорія завжди чудово пояснить будь-які факти40. Завдяки цьому теорія стала фальсифікованою, тобто почала принципово заперечуватися на експерименті. Але саме внаслідок цієї незалежності теорії від досвіду відповідність її досвіду не могла вже бути тавтологією, а набула по-справжньому доказового характеру: досвід уперше набув статус критерію, що свідчило про істинність теорії. Істина перестала визначатися прагматичними принципами, відпала необхідність за зручність “платити” істиною. Тепер не зручність, а необхідність змушувала користуватися новими науковими даними, які нестримно входили у “світ економіки”, – виробництво, торгівлю, капітал, володіння тощо. Метафізичний елемент, який начебто втратив колишню значимість, не лише не “виганяється” з теорії, але стає домінуючим. Так само, як еволюційна теорія Ч. Дарвіна, так і теорія вартості однаковою мірою є не лише науковими теоріями (біологічною й економічною), а й метафізичними концепціями. Як в першому, так і в другому випадках їх об’єктом стала зовсім інша реальність – не “природна”, не “меркантильна”, а метафізична, не кажучи вже про їх філософсько-світоглядне значення.

Абсолют

Абсолют, поряд із трансценденцією, причетний до сфери метафізики таким чином, що ідея абсолюту доповнює, про­довжує вчення про трансценденцією. З погляду етимології слова “абсолют” (від лат. “absolutus”) є “звільнене”, “відо­кремлене”. Термін “абсолют” означає першооснову всього сущого, котре не залежить ні від чого іншого, саме містить усе існуюче і творить його. Тобто те, що володіє безумовною свободою. Причетність людини до Абсолюту завдяки госпо­дарській діяльності наділяє її свободою і надією на подо­лання тимчасової обмеженості людського буття. Крім того, абсолют – це світ цілісності, архітектоніка, смисл і призна­чення якої завжди оповиті чарами і таїнами невідомості, невисловленості. Абсолют завжди поза людиною і в самій лю­дині; цю ідею неможливо не знати навіть за бажанням, оскільки вона – першоджерело всіх бажань, знань і незнань. Часто Абсолют ототожнюють з Богом, що привносить суб’єктивність у його розуміння і тим самим обмежує його всезагальний характер.

Абсолют не є просто мисленнєвою конструкцією, хоча поза людським суспільством, господарством питання про нього не має сенсу. Абсолют потрібно розуміти як вищий при­нцип буття світу, який встановлює його межі, розкриває взає­мовідношення буття і небуття, але сам при цьому – поза будь-якими межами.

Л. А. Тутов

Метафізична реальність, яку описала наука XIX і особливо XX ст., названа “невидимою онтологією” (В. Тростніков), що образно відображає онтологічну сутність сучасного наукового знання. Неможливість однозначного визначення передалася в економічну науку, яка почала демонструвати все нові й нові концепції, кожного разу розкриваючи зовсім інші смисли у здавалося б давно відомих економічних феноменів тих самих ренти, капіталу, торгівлі, вартості, власності, грошей тощо. Як і в цілій низці наукових відкриттів (наприклад, у загальній теорії відносності), ідеальне (те, що не спостерігається) виявилося більш реальним і більш суттєвим за матеріальне: саме воно описує все, що спостерігається в матеріальному світі і, описуючи, як з’ясувалося, не лише пояснює природною причинністю, а й шукає інші причини. Досить згадати теорію Т. Мальтуса, яка попри всі природничо-наукові обгрунтування, водила у світ математичних, отже, ідеальних розрахунків. Саме у зв’язку зі своєю метафізичною визначеністю мальтузіанство надовго залишалося в науково-теоретичному обігу кожного економічного знання, котре претендувало на істинність.

Прикладів подібного опредметнення метафізики в науці та економіці цілком достатньо. Як філософія невід’ємна від міркувань, особливо тих, які визначають парадигму нового теоретичного пошуку, так і метафізика невід’ємна від економічної теорії, яка кожного разу знову і знову відкриває світ. Щоправда, це відкриття прагне не дублювати досягнення інших наук. У своїх претензіях на абсолютність своїх істин економічна теорія заглиблюється в “суще”. “Економіка – феномен суперечливий, – підкреслює Ю. М. Осипов. – Суперечностей в економіці, як у будь-якій подібній, дуже складній системі, достатньо. Вже сам поділ господарства – власне, організаційний, функціональний, трудовий, діловий – породжує суперечливість, робить первісним і нескінченно суперечливим не один лише обмінно-оцінювальний процес, а й всю життєдіяльність економіки, будь-які її починання і звершення… Суперечливість – онтологічна суперечливість економіки, її органічна властивість, а не лише якась вада, хоча суперечливість зовсім не така проста – як для самої економіки, так і для життя взагалі”41. Економіка сповнена динаміки, руху, боротьби. Для економіки визначальною рисою є постійне становлення, вмирання і народження, вона характеризується хворобами й оздоровленнями, підйомами і спадами. Це – постійне “впорядкування хаосу і хаотизація порядку”, – такий діалектичній висновок Ю. М. Осипова. Але всі ці ознаки показують метафізичний характер економічної теорії, яка з необхідністю приходить до розуміння себе через осмислення сутності буття.

Необхідно відзначити не лише точки перетину, а й суперечності між “метафізикою економіки” і економічною теорією. Наприклад, в основі неокласичної економічної теорії – три основні взаємопов’язані ідеї: ідея рівноваги, ідея можливості математично строгої інтерпретації помітних явищ та ідея чистої економічної науки. Дискурс “ідеї чистої економічної науки” передбачає виключення з її предметного поля всіляких ненаукових знань, двозначності, міфологізації і чітке предметне розмежування з іншими суспільними науками, насамперед із філософією. Однак, відстоюючи предметну чистоту, неокласична теорія сама приходить до міфологізації числа, наслідком якого є механізм. Останній виявляється не лише в абсолютизації числа, математичного аналізу в економічній теорії, а й у гіпертрофії низки інших ідей: “ідеї рівноваги, методологічний індивідуалізм, функціональний аналіз, заперечення причинно-наслідкового підходу та інше. Надмірна математизація економічної теорії призводить до того, що вона абстрагується від реального економічного життя і втрачається її предметна визначеність”42. Точніше, предмет економічної теорії набуває властивостей умовності, парадоксальності, штучності. Можна погодитись із думкою К. Дж. Ерроу, що “висновки неокласичної теорії справедливі лише при виконанні певних, можливо, надзвичайно спрощених передумов, які стосуються економічної сфери, а також суспільних і приватних переваг”43. Всі умовності, штучності в неокласичній теорії виникають, тому що вона перетворює ціновий механізм попиту і пропозиції в “єдиний і абсолютний механізм руху економічної реальності, вважаючи всі інші аспекти економічного життя вторинними і похідними від вищезазначеного”44. Така позиція і перетворює, власне, економічну теорію на “царицю соціальних наук”, як вважає більшість західних і вітчизняних економістів.

“Метафізика економіки” не будує штучних моделей, абстрагованих від реальної дійсності, базованих на обмежених передумовах. Для метафізики економіка є організмом, цілісним і всеоб’ємним, як світ, як космос, за своєю суттю не механістичний, а діалектичний, більше того – синергетичний, змістовний, абсолютний у своїй нескінченності. Метафізика дає можливість розглядати економічну сферу як частину, фрагмент більш широкої реальності, тим самим показуючи її зв’язок з іншими неекономічними сферами. Одночасно економічна сфера набуває того значення, яким володіють традиційні для метафізики проблеми – Бог, душа, буття тощо. У цьому аспекті економічна сфера (економічне) виступає абсолютом, виявлення сутності (сущого) якого є завданням і метою метафізичного мислення.

Відповідно до цього “метафізика економіки” розширює горизонти економічної теорії, розкриває роль позаекономічних факторів під час характеристики поведінки суб’єкта економічної діяльності. Разом з тим, “метафізика економіки”, “підштовхуючи” економічну теорію до подолання вузькоспеціалізованого, утилітарного підходу до розуміння економічного буття, виявляє його приховані смисли, що вкрай важливо для формування шляхів подальшого розвитку такого буття. Не менш важливо те, що метафізика формує реальне мисленнєве поле, інтелектуальну атмосферу, в рамках якої здійснюються акти наукового пізнання, спрямовані на комплексне філософське і соціоекономічне пояснення явищ і процесів, системний підхід, урахування специфіки духовності, в якій відбувається та чи інша економічна дія, той чи інший економічний процес.

Оприявлений завдяки метафізиці “світ економіки”, у свою чергу, на прикладі моделей, об’єктів (інших “світів”) метафізики загострює специфічні риси економічної теорії (раціоналізм, сенсуалізм, прагматизм, позитивізм, феноменологізм, трансцендентність, соціальність, універсалізм і т. ін.), що дає можливість отримати не лише уявлення, а й знання про суще економічного, тобто виявити нові властивості й фактори, які визначають економічне, і таким чином отримати цілісну картину “світу економіки”.

Метафізичний підхід до розуміння “світу економіки” передбачає багатоманітність параметрів розкриття і виявлення можливостей економічного мислення в його найвищих проявах. У підсумку перед нами розкривається розмаїтий світ сутностей, пізнання яких дає змогу прояснити справжню природу економічного – економічної реальності, економічного буття.

Примітки

1 Булгаков С. Н. Философия хозяйства. – М., 1990. – С. 4.

2 Там же. – С 254. 5 Там же. – С. 15.

4 Кемеров В. Е. Метафизика – динамика // Вопр. философии. – 1998. – №8.- С. 60

5 Осипов Ю. М. Что есть экономика вообще и что она есть сегодня // Философия хозяйства. – 2004. – № 3 (33). – С. 83.

6 Там же.- С. 89.

7 Там же. – С. 90.

8 Корняков В. И. Об экономической субстанции // Философия хозяйства. – 2004. – № 3 (33). – С. 115.

9 Кемеров В. Е. Введение в социальную философию. – М., 2001. – С. 99-100.

10 Корняков В. И. Об экономической субстанции. – С. 117

11 Кемеров В. Е. Введение в социальную философию. – С. 114.

12 Войтов А. Г. Самоучитель мышления. – М., 2001. – С. 151, 238.

13 Корняков ВЛ. Об экономической субстанции. – С. 120. м Там же. – С. 121.

15 Кемеров В. Е. Введение в социальную философию. – М., 2001. – С. 34-37.

16 Кемеров В. Е. Метафизика – динамика. – С. 61.

17 Там же.

18 Плаксунова ТА. Экономический рост и становление концепции человеческого развития // Философия хозяйства. – 2004. – № 5 (35). – С. 105.

19 Розов П. С. Структура социальной онтологии по пути к синтезу макроисторических парадигм // Вопр. философии. – 1999 – № 2. – С. 7.

20 Осипов Ю. М. Философия хозяйства. – М., 2001- С. 412.

21 Кемеров В. Е. Метафизика – динамика. – С. 64.

22 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. – С. 181.

23 Зомбарт В. Буржуа. Евреи и хозяйственная жизнь. – М., 2004. – С. 22.

24 Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990. – С. 49.

25 Захаров ВД. Метафизика в науках о природе // Вопр. философии. – 1999. – № 3. – С. 99.

26 Вебер М. Избранные произведения. – С. 53.

27 Беркли Дж. Сочинения. – М., 2000. – С. 475-478.

28 Захаров ВД. Метафизика в науках о природе. – С. 101.

29 Вебер М. Избранные произведения. – С. 55.

30 Зомбарт В. Буржуа. Евреи и хозяйственная жизнь. – С. 222-223. 91 Захаров ВД. Метафизика в науках о природе. – С. 100.

32 Там же. – С. 103.

33 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. – С. 62.

34 Захаров ВД. Метафизика в науках о природе. – С. 105. “Корет Э. Основы метафизики. – К., 1998. – С. 30.

35 Державин Г. Р. Стихотворения. – М., 1958. – С. 74-75.

37 Захаров ВД. Метафизика в науках о природе. – С. 107.

38 Там же. – С. 108.

39 Хайдеггер М. Время и бытие. – М., 1993. – С. 28.

40 Эйнштейн А Творческая биография. – М., 1985. – С. 49.

41 Осипов Ю. М. Философия хозяйства. – С 365.

42 Московский АИ. Экономикс и… другие! // Философия хозяйства. – 1999. – № 2. – С. 63.

43 Эрроу КДж. Возможности и пределы рынка как механизма распределения ресурсов // THESIS: теория и история экономических и социальных инструментов и систем. -1993. – Т. 1. – Вып. 2. – С. 56.

44 Тутов Л А. Философия хозяйства и экономическая теория: точки пересечения и противоречия // Философия хозяйства. – М., 2004. – № 4 (34). – С. 229.

(2 votes, average: 3,00 out of 5)