Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 8.2. Інтелектуальний капітал і зміни в соціально та організаційно-економічній структурах виробництва

Перехід до постіндустріального етапу розвитку як вищого ступеня цивілізаційного прогресу розв’язав суперечність між новим, прогресивним, властивим вищій стадії, і тим старим, що характерне для індустріальної епохи. Це стосується соціально-економічних відносин, організаційно-економічної структури виробництва та всієї системи управління.

Інтелектуальний капітал, інформаційно-інтелектуальні технології зумовили поширення інтелектуальної праці, що сприяло досить суттєвим зрушенням у формах власності та соціально-економічній структурі виробництва загалом. Якщо раніше людина була придатком до машини, а її працю, поряд із капіталом, розглядали як фактор виробництва, причому капітал визначав умови праці та життя людини, то нині ситуація істотно змінилася. Людина, її знання, освіченість і професіоналізм на новому етапі розвитку зумовили появу нової реальності – “людського капіталу”, що сприяє розвитку й удосконаленню виробництва, значним змінам у його організації та функціонуванні. Економічна наука і соціологія відобразили цю реальність у категорії “людський капітал”. Вона виявилася, за образною характеристикою, у переході від фордизму до постфордизму. Як відомо, Г. Форд поєднав наукову організацію праці (“потогінну систему”) з масовим механізованим виробництвом, високою централізацією управління, стандартизацією виробів, спеціалізацією устаткування, особливо складального конвейєра, що забезпечило зростання інтенсивності та продуктивності праці, запровадження нової системи колективно-договірного регулювання трудових відносин і масове споживання. Для постфордизму як вияву нової, постіндустріальної форми виробництва характерні нове становище та нове трактування ролі людини; їй не протистоять засоби виробництва, як було раніше, речі не панують над нею, не визначають її працю. Навпаки, людський капітал означає, що в особі людини поєднуються капітал, тобто інформація і знання, інтелектуальний капітал і праця, а процес праці тлумачать як реалізацію людиною власних знань та інформації. Причому праця – це вже не механічне виконання операцій, а творче застосування освіченості та поінформованості. Поширення інтелектуальної праці, творчої діяльності людини зумовлює значні зміни і у виробництві, і у споживанні людей, що є індивідуалізацією таких процесів. Унаслідок цього відбувається демасифікація виробництва, перехід до гнучкого виробництва, здатного до швидкого переналагодження, для створення якісних товарів, що можуть задовольнити індивідуалізовані потреби людей з інтелектуально більшим рівнем.

У результаті НТП різко здешевілися технологічні досягнення. Наприклад, у 1999 р. у США середня роздрібна ціна нового персонального комп’ютера була нижчою 1 тис. дол. США, витрати на копіювання інформації протягом 90-х років зменшилися майже в 900 разів, а чисельність американців, які підключилися до Інтернету, за 1996-2000 рр. зросла у 5 разів. Це забезпечує скорочення циклу виробництва спеціалізованих товарів і підвищення попиту на них, збільшення рівня висококваліфікованої робочої сили та частки інженерно-технічного персоналу. В США, наприклад, частка інженерно-технічного й адміністративно-управлінського персоналу за останні 40 років зросла вдвічі, перевищивши 35 %.

Нові умови виробництва зумовили зміни в соціально-економічних відносинах, організаційно-економічній структурі економіки та системі управління загалом. Якщо на перших етапах капіталіст-підприємець був самостійним, то в сучасних умовах підприємець, менеджер відокремлюються від нього, із колишнього одноосібного власника капіталіст стає членом групи, а потім і пайщиком. Навіть підприємці-менеджери поступово втрачають монополію на господарювання, оскільки на виробництві збільшується роль фахівців, професіоналів, технократів. Відбуваються зміни, пов’язані з розширенням права працівника на його робочу силу (законодавче обмеження робочого дня, регулювання умов праці та відпочинку, підвищення ролі профспілок) тощо. Також визнали права всіх громадян на державне фінансування освіти та інших соціальних послуг. Незважаючи на певну дифузію власності, основні характеристики капіталістичної власності в індустріальну епоху все-таки були досить стійкими, спричинили соціальну визначеність суспільства, в якому є два класи: капіталісти і наймані робітники, що завжди було джерелом гострих класових конфліктів.

В інституціональній економічній думці з’явилися технократичні концепції. Технократія (від грец. technе – мистецтво, ремесло, майстерність і kratos – влада, панування) – концепція, яка передбачає встановлення політичної влади спеціалістів різних професій, передусім технічних (інженерів, організаторів виробництва, експертів. У сучасних умовах влада, як і раніше, перебуває у власників капіталу. Проте відбуваються значні зміни в усіх сферах економіки і суспільства.

Осмислення потребують сукупність відносин власності та їх роль у суспільному розвитку, що є складним, внутрішньо суперечливим “клубком” відносин, які розвиваються.

Із переходом на постіндустріальну стадію поступово, але неухильно утверджується багатоманітність форм власності, поширюються акціонерна, державна та змішана форми, що в свою чергу набувають різноманітних видів і форм. Причому, як правило, ті або інші форми власності не мають абсолютної цінності. Кожна з них у процесі соціального відбору знаходить особливу “нішу”, доказуючи свою перевагу над іншими стосовно певної сфери. Це означає, що випадає один із наріжних каменів формаційної концепції суспільного розвитку, згідно з якою відбувається революційний перехід від одного виду власності на засоби виробництва до іншого. Утвердження сучасної змішаної економіки, яка грунтується на комбінації різних форм власності, передбачає перехід до якісно нової логіки й моделі суспільного розвитку.

Технологічні зрушення у виробництві, модифікація відносин власності, зміни в системі суспільного та професійного поділу праці зумовлюють радикальне оновлення соціальної структури суспільства. Воно стає все більш поліфонічним (тобто таким, в якому різні професійні групи мають політичний голос і певний вплив), згладжуються контрасти, руйнуються межі, з’являються різні змішані, перехідні групи.

“Це не означає, – зауважує Дж. Гелбрейт, – що капітал втратив політичну владу, тобто можливість впливати на державу і суспільство загалом.

Комерційні фірми – як великі, так і малі, як окремо, так і спільно в масштабах галузей – досить рішуче й ефективно виражають свої економічні інтереси в межах сучасної системи державного устрою. Проте на сьогодні вони становлять частину широкого співтовариства суб’єктів, що мають політичний голос і вплив, співтовариства, що виникло завдяки економічному прогресу”.

Проте значні зрушення у відносинах власності не означають, що повністю розв’язується основна суперечність капіталістичного суспільства – між капіталістами та найманими робітниками. Навпаки, вона виявляється у тій чи іншій формі. Наприклад, раніше менеджери не були власниками засобів виробництва і їх наймали як висококваліфікованих управлінців. Однак у зв’язку зі змінами менеджери вищого рангу сьогодні використовують своє панівне становище у фірмі з метою збільшення власного доходу. Наприклад, у 100 американських найбільших корпораціях у 1960 р. голова адміністрації в середньому отримував дохід 190 тис. дол. США, що співвідносилося із середнім доходом робітника як 40:1 до сплати податків і 12:1 після їх сплати. Наприкінці 80-х років він отримував уже понад 2 млн. дол. США, що співвідносилося із заробітною платою робітника відповідно як 93:1 і 70:1. Як видно, різниця між доходами менеджера і робітника збільшується. Хоча для сучасного капіталізму, за усієї суперечливості відносин власності, загалом властиві процеси демократизації власності через своєрідну конвергенцію її різних форм та організації виробництва. Р. Коуз доводить, що різноманітність форм власності, характерна для ринкової економіки, доповнюється різноманітністю комбінацій (пучків) основних правочинностей, яких налічується майже 1,5 тис. Іноді це є підставою для недооцінювання форм власності або визначення їх як другорядних. Хоча, як правило, у фірмах, в яких робітники беруть участь у прийнятті господарських рішень, – від рівня робочого місця і до рівня фірми загалом, – їхні права реалізуються набагато повніше. Найчастіше це виявляється там, де працівникам належать також права власності. Всупереч цьому Дж. Манца вважає, що діяльність демократично організованих фірм грунтується в основному на особистих правах робітників як членів фірми, а не на правах власності, що випливають із власності на основний капітал. Однак поняттю “особисті права члена фірми” бракує соціально-економічної визначеності.

У зміні форм власності важливу роль відіграє перерозподіл прав власності шляхом придбання працівниками акцій тих компаній, в яких вони роблять.

В економіці розвинутих країн, особливо США, створені й успішно функціонують акціонерні компанії у межах програми ESOP (Employee Stock Ownership Plans – плани створення акціонерної власності працівників). Такі програми нині застосовують 56 держав. Первісно головною метою підприємств з акціонерною власністю робітників був більш справедливий розподіл власності та доходів. Однак досвід діяльності компаній із ESOP свідчить, що позитивний вплив їх виходить за власне соціальні межі й поширюється на такі важливі економічні показники, як продуктивність праці, якість продукції, витрати, прибутковість та ін.

У США заохочується діяльність компаній, в яких контрольний пакет акцій належить їх працівникам, великий вплив мають банки і зовнішні інвестори. Надання кредитів для придбання акцій банки супроводжують жорсткими умовами:

1) кредит видають лише після того, як банк отримає детальний план господарської діяльності з обгрунтуванням можливостей одержати необхідний прибуток, погасити заборгованість та успішно конкурувати на ринкові. Трапляються випадки, коли банки відмовляються надавати кредит для викупу акцій працівниками у зв’язку з тим, що компанії не можуть надати обгрунтовані бізнес-плани;

2) досить часто викупляють компанії, діяльність яких здійснюють невдало і для них не характерна висока ефективність. У цьому разі банки вимагають оздоровлення компаній (скорочення персоналу, включаючи управлінський штат, загальна реорганізація підприємства тощо) ще до надання кредиту та продажу акцій робітникам. Такі заходи є запорукою майбутньої успішної діяльності компаній з ESOP.

Важливий механізм функціонування компаній – кооперативні фонди розвитку, накопичення і перелив капіталів. Вони забезпечують створення нових кооперативних підприємств і модернізацію діючих без зовнішніх інвестицій та продажу акцій за межами підприємства, без виникнення монополій і пригнічення ринкової конкуренції.

В Іспанії ще у 1956 р. виникла кооперативна федерація “Мондрагон”, у 2004 р. в її складі функціонувало 160 фірм із чисельністю зайнятих понад 70 тис. працівників. Загальний обіг федерації перевищував 10 млрд. євро, прибуток – 500 млн., а загальна сума активів становила 18, 5 млрд. євро. В Іспанії підприємства “Мондрагон” є лідерами у виробництві побутових електроприладів та верстатів і третіми за величиною в Європі постачальниками запчастин для автомобілів. Підприємства федерації виробляють також робототехніку, автоматичні лінії для автозаводів “Форд” і “Рено”, екскаватори, супутникові антени, вітряні двигуни та ін. Спеціалізовані фонди федерації займаються технічним консалтингом і програмним забезпеченням.

До федерації належать технічні училища (чотири з них університетського рівня), науково-прикладний центр, мережа супермаркетів (понад 300).

Дослідники прийшли до однозначного висновку про виражений позитивний взаємозв’язок між розвитком власності робітників у поєднанні з іншими складовими економічної демократії (розвинута система участі працівників в управлінні виробництвом, підготовка і перепідготовка кадрів, доступ до виробничої інформації та ін.). Загалом ефективність компаній з капіталом робітників і зіставних за обсягом реалізації продукції така сама або перевищує ефективність фірм, у капіталі яких працівники не беруть участі. Контроль робітників і службовців над діяльністю компанії дає змогу досягти хороших результатів за умови готовності до реорганізації підприємства, дотримання жорстких принципів фінансової діяльності, вкладення засобів у широкомасштабні програми підготовки працівників з метою залучення їх до вирішення питань соціально-економічної діяльності підприємства.

На основі досліджень про вплив окремих форм економічної демократії та мотивації на економічні й фінансові показники фірм учені (В. Кагарлицький, Е. Рудик, В. Супян, А. Пороховський та ін.) зробили висновок про безсумнівний і позитивний вплив економічної демократії на результативність діяльності багатьох підприємств і соціальний клімат усередині них та економіці загалом.

Акціонерна форма організації виробництва поширена у багатьох країнах світу. Однак ЕSОР, як і різноманітні пенсійні плани, тільки в незначній кількості випадків передає контроль над створюваними фондами (трестами) працівникам – власникам акцій. Отже, основна спрямованість цього процесу полягає в тому, що посилюється інституціональне корпоративне управління засобами дрібних інвесторів.

На попередніх етапах відбувалися концентрація й централізація капіталу, швидко зростав процес усуспільнення виробництва, що дало підставу для узагальнення про об’єктивну потребу переходу до суспільної, загальнонародної форми власності. Відповідно до цього майже абсолютною істиною було положення про безумовні переваги великого машинного виробництва.

На історичному досвіді доведено, що особливості певного етапу соціально-економічного розвитку тлумачились як начебто незмінна загальна закономірність. Насправді, НТР, новий технологічний спосіб виробництва, характерний для постіндустріальної епохи, а особливо зростання ролі знань та інформації зумовили зміни в техніці та технології, сприяли зменшенню кількості великих підприємств і розвитку малого та середнього бізнесу. Оволодіваючи новою технікою та технологією, малі й середні підприємства виявилися гнучкими й ефективними, що суттєво змінило структуру економіки розвинутих країн. Звичайно, це не означає усунення великих підприємств. Навпаки, йдеться про оптимізацію структури економіки, раціональне поєднання великого, середнього та малого бізнесу.

Бізнес – підприємницька, комерційна чи будь-яка інша діяльність, що не суперечить закону і спрямована на отримання прибутку.

Зрозуміло, що швидке зростання середнього, особливо малого підприємництва стало важливим напрямом демократизації власності, системи господарювання, дієвим способом реалізації сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, інноваційного розвитку. Комп’ютери часто відіграють роль самодостатнього засобу виробництва, що дає змогу перетворювати найманих працівників на самостійних підприємців. У США набула розвитку комп’ютеризована надомна робота так званого “електронного котеджу”, яка не тільки зменшує відчуження працівника від засобів виробництва, а й забезпечує поширення інтелектуальної праці. “…Якщо індивіди підходять до власного електронного термінала та устаткування, придбаного, можливо, в кредит, – зазначає О. Тоффлер, – то вони реально стають незалежними підприємцями, а не класичними найманими робітниками, що означає збільшення обсягів власності на “засоби виробництва” серед робітників”. Персональні комп’ютери і розвиток знань та інформації забезпечили поєднання власних знань, комп’ютерів і доступу до телекомунікації., що зумовило єдність праці та засобів виробництва. Отже, усувається відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, що було характерним для індустріального суспільства.

Цей процес не можна абсолютизувати. Адже сучасна економіка грунтується не на ізольованій праці, а на складній взаємодії багатьох фахівців (професіоналів різних спеціальностей), використанні великої кількості інформації, системи інформаційного обміну. Тому професіоналів-індивідуалів вважають складовими великої системи, яка спирається на власність, умови і результати праці, банки даних, регулювання потоків інформації та телекомунікацій, що здійснюють спеціалісти. Тому мільйони людей нині працюють вдома, використовуючи комп’ютери та інформаційні мережі, хоча значна їх частина може бути надомними працівниками на господаря.

Одночасно з соціально-економічними зрушеннями значні зміни відбуваються в організаційно-економічній структурі господарства.

Структура господарства – комплекс внутрішніх зв’язків між головними елементами господарства (сферами, галузями, секторами, регіонами, формами власності та ін.) й окремими структурними утвореннями всередині них, що пов’язані системою суспільного поділу праці.

Аналіз свідчить, що для корпорацій, які перебувають на індустріальному етапі розвитку, характерні величезні матеріальні активи. Майно, основний та оборотний капітал становили, як правило, основну частину ринкової вартості промислових (переробних і гірничодобувних) та будівельних компаній.

У постіндустріальному періоді сформувався новий тип підприємств, фірм, в яких основний капітал, тобто матеріальні активи, і за обсягами, і за часткою не можна порівняти з фірмами індустріального суспільства. Наприклад, залишкова вартість основного капіталу найбільшої американської компанії “Майкрософт” на кінець 1996 р. становила всього лише 930 млн. дол. США за загального обігу у 600 млрд. дол. США. На кожні

100 дол., інвестованих у “Майкрософт”, припадають фонди вартістю понад

1 дол. США. Як зауважує Т. Стюарт, деякі з фірм, що досягли величезного успіху, практично не мають жодних матеріальних активів. Він зазначав:

“…для інтелектуальних компаній властиве намагання звільнити свої баланси від основних фондів. Штаб-квартира розміщується в орендованому

Приміщенні; банки перетворюють іпотечні закладні на цінні папери; замість того, щоб утримувати власні вантажні парки, виробничі компанії користуються для перевезень продукції найнятим автотранспортом; вертикальна інтеграція поступається віртуальній організації”.

Інтелектуальний капітал забезпечує більшу ефективність, якщо менші матеріальні активи. Американські економісти доводять, що компанії, котрі володіють великими матеріальними активами, мають значні витрати на їх утримання і функціонування, що зумовлює зменшення прибутків. Тому заміна матеріальних активів інформацією та знаннями, поліпшення управління інтелектуальним капіталом дають високі економічні результати.

Гігантські корпорації, що виникли на початку XX ст. і тривалий час визначали економічне життя, або зникли, або в багатьох випадках втратили вплив. Дві третини компаній, які увійшли до списку 500 найбільших у 1954 p., або припинили діяльність, або стали не настільки великими, щоб утриматися в цьому переліку нині. Замість них з’явилися і стали провідними підприємства, що грунтуються на інформаційній технології. З 25 найбільших за вартістю акціонерного капіталу компаній США 18 працюють у сфері інформаційних технологій. Очолює список “Майкрософт” з капіталом понад 400 млрд. дол. США. Причому вартість матеріальних активів (будівель, обладнання та ін.) становить одиниці відсотків від загальної вартості компанії.

На кінець 60-х років XX ст. галузі, безпосередньо пов’язані з виробництвом і використанням знань, отримали назву “Knowledqe industries” (індустрія знань), а їхню частку у ВНП США оцінювали в межах від 29 до 34,5 %. Надзвичайно швидке зростання, яке почалося в середині 70-х років і тривало до кінця XX ст., радикально змінило структуру суспільного виробництва. Наприклад, частка зайнятих у промисловості США зменшилася з 34 % загальної чисельності робочої сили в 1950 р. до 15 % в кінці 90-х років XX ст. Майже третину цих людей становили не промислові робітники, а спеціалісти, котрі мають справу з інформацією: бухгалтери, менеджери, дизайнери.

Головною складовою індустріального суспільства другої половини XIX – першої половини XX ст. була фабрика, де концентрувалися основний капітал, сировина, робоча сила й організаційне мистецтво. Міста, в яких зосереджувалися численні підприємства, розглядали як “суперфабрики”. Але фабрика була чимось більшим, ніж звичайним засобом виробництва, вона визначала спосіб життя, діяльність на ній потребувала від робітників елементарної грамотності та обов’язковості. І, насамперед, фабрику вважали моделлю для інших інститутів, тому контори, державні установи, лікарні й особливо школи стали подібними до неї за зовнішнім виглядом та організаційною структурою. У міру переходу від машинної до інформаційної економіки прогрес у галузі телекомунікацій дає змогу людині брати участь у виробничих процесах, перебуваючи навіть на значній відстані від великих міст.

Унаслідок зменшення витрат на передавання інформації, що спричинило подальше поширення індивідуальних засобів зв’язку, непотрібною стає концентрація робітників у кількох центрах, розосереджується виробництво, воно переноситься в домашні умови, офіси, конференц-зали та центри оперативного зв’язку, групи спеціалістів, які взаємодіють, зустрічатимуться для вирішення поточних завдань.

Величезні індустріальні об’єкти руйнуватимуться у міру того, як все більші обсяги роботи залежатимуть від особистих зусиль і маніпуляцій символами. Можливо, що в результаті цього ми наблизимося до нової форми кустарного виробництва, основою якого є суперсучасні технології. Це не означає, що фабрики зникнуть або масове виробництво припиниться, вони лише не відіграватимуть головну роль у житті і як продуктивна сила, і як модель для інших інститутів.

Інформаційні технології активно сприяли децентралізації та демократизації протягом усього життя нинішнього покоління. Теоретики епохи інформатизації стверджують, що техніка небезпечна для будь-яких форм ієрархії, в тому числі й для гігантських корпорацій. У 80-ті роки XX ст. компанію “ІВМ”, котра раніше займала домінуючі позиції у складанні комп’ютерів, потіснили на ринку такі новачки, як “Сан Майкросистемз” і “Компак”, що часто є повчальним прикладом того, як малі, гнучкі та сучасні фірми можуть конкурувати з великими, централізованими та бюрократизованими традиційними підприємствами, досягаючи при цьому більших успіхів.

Багато авторів стверджують, що внаслідок революції в галузі телекомунікацій ми працюватимемо в об’єднаних в єдину мережу невеликих “віртуальних” корпораціях. Це означає, що фірми почнуть зменшувати обсяги виробництва, зберігаючи лише основну спеціалізацію, а для виконання інших видів робіт, включаючи замовлення на постачання сировини та матеріалів, надання бухгалтерських послуг та організацію збуту продукції, укладатимуть угоди з іншими малими фірмами, розміщуючи замовлення через волоконно-оптичні лінії зв’язку. Дехто вважає, що “саме мережі малих фірм, а не великі ієрархічні структури і стихійні ринки, стануть у майбутньому під впливом електроніки магістральним шляхом розвитку… Очевидно, що революція в інформаційній сфері призведе до значних перетворень, однак епоха великих корпорацій з ієрархічною структурою ще зовсім не завершилася… У багатьох сферах економічного життя – від літакобудування і автомобільної промисловості до виготовлення кремнієвих пластин – потрібні все більші обсяги капіталовкладень, техніки та людських ресурсів. Навіть у галузі телекомунікацій волоконно-оптична техніка зручніша при її експлуатації єдиною гігантською компанією, що забезпечує міжнародний і міжміський зв’язок… Неочевидно, що інформаційна революція спричинить “відмирання” великих організацій з ієрархічною структурою…”.

На сучасному етапі впровадження нових технологій і більше задоволення потреб покупців висунуло нові вимоги до організаційної будови корпорацій. Без досконалих організаційних структур не можна реалізувати тривалі стратегічні програми. Це призвело до виникнення так званих віртуальних корпорацій. До них належать насамперед організації, які використовують високі технології, мають кваліфікований персонал, здатний швидко перебудуватися і за потреби модифікувати форми своєї діяльності. На практиці це передбачає скорочення керівного персоналу середньої ланки, заміну його різними комунікаційними системами і базами даних, розширення меж компетенції вищого керівництва й надання рядовим працівникам права приймати самостійні рішення.

Усе це відбувається в межах компанії. Зовні ж ознаки віртуалізації виявляються у тісніших зв’язках між оптовиками і постачальниками у системі постачання та між оптовиками й роздрібними торгівцями під час реалізації. Вони відображаються і в залученні користувача до “метапідприємства” з метою спільного створення та удосконалення споживних вартостей. Адже покупець є і суддею в останній інстанції щодо виготовлених компанією продуктів та послуг, і навіть виконує функції спеціаліста з обслуговування, складальника і конструктора. Таке співробітництво посилиться зі створенням усесвітньої комп’ютерної мережі.

Комп’ютеризація – процес широкого застосування комп’ютерної техніки на окремих підприємствах, установах, галузях і народному господарстві загалом.

Споживачі завжди готові так співпрацювати, оскільки це швидко дає певні результати і встановлює нову форму взаємовідносин, певний різновид

“бригадної роботи”. В ньому беруть участь починаючи від переробників сировини і закінчуючи місцевими роздрібними торгівцями. Кожен використовує величезну кількість часу і вкладає ресурси у загальну справу, проте головне – бути впевненим у тому, що інші члени “бригади” також роблять внесок у розвиток певного проекту та його кінцевий успіх.

У цих аспектах споживач наче займає унікальне становище, пов’язане з великою відповідальністю. Він має реагувати на критичні зауваження, щоб можна було пристосувати продукт до індивідуальних потреб замовника. З метою максимально ефективного використання продукту або послуги чим далі, тим більше витрачатиметься часу на різні програми навчання, і споживач тривалий час зберігатиме вірність “своєму” постачальнику.

У таких позиціях виявляється сутність нової економіки. У міру посилення конкуренції та збільшення собівартості товарів, що відповідають більшим індивідуальним вимогам споживачів, рівень дохідності зменшується. Водночас розширення виробництва за індивідуальним замовленням призводить до того, що втрачається чіткість визначення власне поняття моделі продукції, замість якої компанія пропонує сукупність різноманітних споживних властивостей товару.

В епоху індустріалізму бюрократія залишалась домінуючою формою організації. Як фабрика виробляла стандартизовану продукцію, так і бюрократія була машиною, яка приймала стандартне рішення. Для бюрократії характерні формалізований поділ функцій, виконання рутинних операцій, постійність і сувора ієрархічність. Вище керівництво ухвалює рішення, видає інструкції, що передають працівникам нижчого рівня, котрі виконують роботу. Така система спроможна виконувати обмежену кількість функцій, що повторюються у передбачуваних обставинах, тому вона стала основною формою людської організації в індустріальну епоху. Такому управлінню найбільшою мірою відповідала вертикальна ієрархія підпорядкованості, за якої накази надають нижчим рівням по ступенях ієрархії.

На сьогодні сувора вертикальна ієрархія втрачає ефективність, оскільки зникають дві основні умови її успішного функціонування. Керівники стикаються з найрізноманітними проблемами, під час вирішення складних технічних та економічних питань доводиться все більше враховувати політичні, культурні й соціальні аспекти. Водночас зворотний зв’язок із нижчими рівнями стає неадекватним. Основна проблема сучасної компанії полягає в надто незадовільному зворотному зв’язку. Постіндустріальне суспільство урізноманітнює економічне, технологічне та соціальне середовище, в якому функціонує корпорація, і тому потребує від її керівництва більш гнучкої та швидкої реакції. У сучасних умовах зміна характеру попиту, можливостей і вимог відбувається швидше, а рух відповідної інформації до вищих рівнів управління по ієрархічних ступенях відбувається досить повільно; керівники різних рівнів, включаючи верхні та нижні ланки, не встигають повністю акумулювати досвід розв’язання будь-якої проблеми. Як наслідок, ефективні рішення нині мають приймати на нижчих рівнях організації.

“У постіндустріальному суспільстві бюрократія буде поступово витіснятися адхократією, – вважає О. Тоффлер, – структурою холдингового типу, що координує роботу багатьох тимчасових робочих груп, які виникають і припиняють свою діяльність відповідно до темпів змін середовища, яке оточує організацію”.

Майбутній адхократії будуть потрібні працівники, які володіють зовсім новими якостями. Виникне потреба в людях, які здатні швидко перенавчатися та наділені багатою уявою. При вирішенні проблем, які виникають вперше або є одиничними, співробітник корпорації (майбутнього) буде діяти “не по підручнику”. Він повинен вміти виносити судження та приймати складні оціночні рішення, а не механічно виконувати спущені згори розпорядження, вміти вільно орієнтуватися серед багатьох завдань і організаційних обставин та вчитися працювати з колективом, що постійно змінюється.

В епоху індустріалізму влада зосереджена в столицях держав. Це основні центри влади. Потужне розгортання процесу дестандартизації в багатих країнах потребує фундаментального перерозподілу, за яким більше влади має перейти від центру до територіально-адміністративних одиниць. Останні вимагають самоврядування, децентралізації влади. Чимало процесів зумовлюють кардинальні зрушення влади в суспільстві із центру на місця. Соціум проявляє прагнення до фрагментації, а не до єдності, до розосередження влади, а не до її подальшої концентрації. Водночас однакові за потужністю сили діють в протилежному напрямі. Одночасно з частковим перерозподілом влади від загальнонаціональних інститутів спостерігається рух вгору від загальнонаціональних до наднаціональних структур.

Цю тенденцію відображає прагнення до об’єднання Європи, як і велика кількість маловідомих та недооцінених міжнародних угод, що мають регулювати різні галузі економіки (наприклад, екологія, повітряний транспорт, метеорологічна служба та служба впливу на погоду, охорона морського дна тощо). Виникнення транснаціональних корпорацій, вплив яких виходить за межі національних кордонів, прискорює переміщення політичної влади до наднаціональних органів.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – найпотужніші монополії, що діють у міжнародному масштабі й на основі монополізації (а отже, і контролю) значної частини промислового світового виробництва, інтелектуальної власності, торгівлі, привласнюють найвищі (транснаціональні) прибутки.

Результати таких суперечливих впливів полягатимуть, на думку О. Тоффлера, у тому, що загальнонаціональні інститути в столицях окремих держав протягом наступних двох десятиліть будуть позбавлені значної частини влади.

Отже, перехід до нового, постіндустріального етапу суспільно-економічного розвитку сприяє кардинальним змінам в організаційній структурі суспільного виробництва і суспільства загалом. Замість процесів стандартизації, уніфікації, масифікації виробництва, тобто утвердження одноманітності в житті та праці людини, замість масової фабричної системи, в постіндустріальній економіці встановлюється багатоманітність форм власності і господарювання, здійснюється перехід від масового виробництва до поступового переважання індивідуальної інтелектуальної праці, що спирається на інформацію, знання й інтелектуальні технології, створює не стандартизовані вироби, а індивідуалізовані товари й послуги, які найбільше задовольняють особисті потреби кожної людини.

Крім того, замість класичної бюрократичної ієрархії, пірамідальної структури виробництва та системи управління для постіндустріальної економіки характерні поява нових і різноманітних форм організації виробництва та праці, перехід від бюрократичного принципу до принципу адхократії, коли кожен організаційний компонент є модулем для вирішення нових завдань у взаємодії з багатьма іншими “по горизонталі”, коли корпорація складатиметься із невеликих, напівпостійних елементів, які легко можна перегрупувати у разі зміни умов, адаптувати до нових умов життя і праці. Тобто на зміну фірмам, побудованим за принципом піраміди, вертикальної ієрархії, з’являються підприємства, діяльність яких спрямована на випуск продукції на основі великої частини інтелектуального капіталу, вони організовані за принципом мережевих структур. У міру розвитку телекомунікацій і транспорту такі підприємства об’єднуються з аналогічними в інших країнах, створюють суперсучасну продукцію, що забезпечує не тільки високий рівень споживання, а й перетворює спосіб життя людини. Саме таку роль відіграли і відіграють телебачення, комп’ютери, мобільний зв’язок та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 8.2. Інтелектуальний капітал і зміни в соціально та організаційно-економічній структурах виробництва