Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 8.1. Сутність та особливості інтелектуального капіталу

Капітал – категорія складна й багатогранна. Історично капітал виступає насамперед як гроші, що самозростають. Таке тлумачення сутності капіталу логічне для меркантилістів, оскільки вони обмежувалися сферою обігу, і тому поняття “капітал” визначали як гроші. Однак і в подальшому багато вчених, абсолютизуючи грошову форму капіталу, стверджували: “…капітал – це сума грошей та інших платіжних засобів…”.

Класики економічної теорії зосередили увагу в своїх дослідженнях на сфері виробництва. Вони вважали, що капітал – це речові чинники виробництва. “Капітал є тією частиною багатства країни, яка використовується у виробництві; до неї належать їжа, одяг, інструменти, сирі матеріали, машини тощо., необхідні для того, щоб привести в рух працю”.

За капіталістичного устрою виникають такі суспільно-економічні відносини, за яких засоби виробництва є власністю певної частини суспільства, а набагато більша частина їх позбавлена і змушена продавати свою робочу силу, створюючи для власників засобів виробництва додаткову вартість. Отже, капітал – це не річ, а виробничі відносини, які втілені у речах і надають цим речам специфічного суспільного характеру. Це означає, що за певних виробничих відносин машини, будівлі, обладнання та інші засоби виробництва, будучи власністю окремих осіб, е матеріальними носіями певних виробничих відносин.

Також варто зазначити, що капітал – це не статика, а рух у процесі свого кругообігу та обігу, він проходить різні стадії і набуває різних форм – продуктивного, товарного та грошового капіталу. Вчення про капітал, його сутність і функціональні форми – необхідна умова дослідження інтелектуального капіталу.

Категорія інтелектуального капіталу нова й складна. Тому в економічній літературі є досить суттєві відмінності стосовно його тлумачення. Американські економісти звертають увагу: щоб з’ясувати сутність цієї категорії, вчені почали аналізувати певні окремі ознаки, що привело до ширших теоретичних узагальнень, які набагато повніше розкривають зміст інтелектуального капіталу.

Деякі вчені розглядають інтелектуальний капітал не тільки як наукові кадри (інтелектуальну еліту), а й заводські марки, товарні знаки, ліцензії, патенти і навіть активи, занесені в бухгалтерські книги із зазначенням їх так званої історичної вартості, яка неодноразово збільшилась (наприклад, ліс, який купили сто років тому, нині перетворився на нерухоме майно, тобто нерухомість). За словами прибічників цього підходу, такі активи не фігурують у балансових звітах, оскільки їх вартість вважається нульовою.

Інші дослідники поширюють поняття інтелектуального капіталу і на такі чинники, як лідируючі позиції в галузі використання нових технологій, безперервне підвищення кваліфікації персоналу і навіть оперативність виконання заявок клієнтів на технічне обслуговування та ремонт придбаного устаткування. На думку прихильників цього підходу, варто створити нову, досконалішу систему бухгалтерського обліку, яка б відображала успішну діяльність компанії з погляду зміцнення її ринкових позицій, залучення постійної клієнтури, вдосконалення якості продукції тощо.

Як видно, такі методи занадто звужують сутність категорії інтелектуального капіталу. На наш погляд, Л. Едвінсон і М. Мелоун детальніше розглядають ці проблеми. Насамперед, склад інтелектуального капіталу неоднорідний. До нього входять знання, які невіддільні від людини, адже саме люди ними володіють і розпоряджаються. Друга частина цього капіталу утворює своєрідні об’єктивні умови застосування цих знань для підвищення ефективності та конкурентоспроможності фірми.

Д. Белл, розкриваючи новизну сучасних джерел економічного зростання, зазначає, що для індустріальної епохи тривалий час основними факторами виробництва вважали землю, капітал і працю. В. Зомбарт і Й. Шумпетер доповнили цю тріаду такими важливими поняттями, як “ділова ініціатива” та “підприємливість”. Однак Д. Белл зауважує, що в економічній науці переважав такий підхід, в якому акцент робили на комбінації капіталу і праці в дусі трудової теорії вартості, майже повністю ігноруючи роль знання. “Коли знання у своїй систематичній формі, – пише Д. Белл, – залучається в практичну переробку ресурсів (у вигляді винаходу або організаційного удосконалення), можна стверджувати, що власне знання, а не праця є джерелом вартості”. Зі скороченням робочого часу та зменшенням ролі виробничого робітника стає зрозуміло, що знання та способи їх практичного застосування замінюють працю як джерело додаткової вартості. У такому розумінні як праця і капітал були центральними змінними в індустріальному суспільстві, так інформацію і знання вважають вирішальними змінними в постіндустріальному суспільстві.

Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини. Розглянемо їх детальніше.

1. Людський капітал (human capital). Він втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії фірми, її внутрішніх цінностях, застосованих до виконання поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності компанії, культура праці та культура управління, культура підприємницької діяльності, загальний підхід до справи.

Культура підприємницької діяльності – сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень в управлінні матеріально-виробничими процесами на підприємстві, відносинами людина-природа, з одного боку, та економічними (в тому числі організаційно-економічними, техніко-економічними і виробничими) відносинами між людьми – з іншого.

“…Людський капітал має місце тоді, коли людина (можливо за допомогою рідних) інвестує в себе, оплачуючи освіту та придбання кваліфікації’. Інвестиції в людський капітал із часом окупляться, даючи віддачу у вигляді вищої заробітної плати або здатності виконувати роботу, що приносить більше задоволення”.

Фундаментальна особливість людського капіталу полягає у тому, що він не може бути власністю компанії. Людей можна найняти, але їх не можна придбати у власність. У зв’язку з цим, зазначають фахівці, людський капітал не може належати не тільки власним засобам фірми, а й взагалі його не можна розглядати як одну зі статей її активів. Його також вважають як тимчасово залучені засоби, що належать до пасивів подібно до боргових зобов’язань та випущених акцій, і внаслідок невідчутності його не можна традиційно вартісно оцінювати. Людський капітал, будучи у повному розумінні невідчутним чинником, невіддільним і невідчужуваним капіталом, не можна скопіювати або відтворити в жодній іншій організації.

2. Структурний капітал (structural capital). Він передбачає технічне й програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу працівникам компанії реалізувати виробничий потенціал. Цей капітал також охоплює відносини, які виникли між компанією та її клієнтами. На відміну від людського, він може бути власністю компанії, а отже, об’єктом купівлі-продажу.

Структурний капітал у цілому чи його окремі складові, що функціонують об’єктивно, можна скопіювати, відтворити або відчужити на користь іншої фірми або навіть окремої особи.

Оскільки обидві частини інтелектуального капіталу беруть участь у виробництві, то вони визначають цінність компанії, що має відображатися в бухгалтерських документах.

Вартість елементів структурного капіталу легко виявити в балансі фірми у вигляді статей, позначених як “капіталізовані витрати на науково-дослідні та конструкторські розробки”, або ціни, сплаченої за окремі права інтелектуальної власності у вигляді ліцензії чи патенту. Придбані права власності, ліцензії, патенти, бази даних та інше вважають активами фірми, що відображаються в балансі як її основні засоби. На сучасному підприємстві поряд з інтелектуальним капіталом, який виступає у формі нематеріальних активів компанії, тобто знань її співробітників, а також її організаційної структури та інтелектуальної власності, можуть бути і матеріальні активи, такі як нерухомість, обсяг касової готівки та устаткування.

Останнім часом і в Україні зроблено спроби розкрити категорію “інтелектуальний капітал”. Найширше поняття – гуманітарний потенціал нації, що визначається рівнем фізичного та психічного здоров’я нації, її соціального благополуччя, моральності, духовності, інтелектуального розвитку (інтелектуального потенціалу), психологічної єдності, гуманітарної активності (активності у виявленні всіх зазначених вище ознак).

Складовою цього поняття є інтелектуальний потенціал, до якого належать система освіти, комп’ютерне забезпечення, система зв’язку, бази даних (бібліотеки й електронні системи), система науки, інтелектуальна власність (патенти, ліцензії, ноу-хау). А інтелектуальний капітал – це інтелектуальний (людський) потенціал, який активно використовують у процесах економічного розвитку.

Інтелектуальний (людський) потенціал – міра природних здібностей людини, її таланту, рівня освіти, кваліфікації та здатність приносити дохід.

Порівняльний аналіз двох підходів свідчить, що американські фахівці зважають на рівень компанії, тому людський капітал визначають як сукупність інтелектуальних характеристик її службовців. До того ж до складу цього поняття входять моральні цінності компанії. Це справедливо, адже йдеться про людський капітал.

Другий підхід грунтується на загальнодержавному рівні, коли йдеться про гуманітарний та інтелектуальний потенціали. Що стосується інтелектуального капіталу, то він включає суму знань, досвід, професійну підготовку та інтуїцію усіх працівників підприємства, установи (або держави). До цього ще додають напрацьовані зв’язки людей, інформацію у вигляді баз даних, інтелектуальну власність, комп’ютерну мережу тощо. Отже, інтелектуальний капітал розглядають також на рівні підприємства, хоча зазначають, що це може бути і на рівні держави. Американські економісти поряд із людським виокремлюють структурний капітал, що містить низку складових науково-технічного, організаційного та комерційного характеру.

Безумовно, дослідження нових понять має велике теоретичне і практичне значення. Обидва підходи мають право на існування. Однак можна висловити окремі пропозиції. Наприклад, потребує більш грунтовного вивчення співвідношення таких понять, як гуманітарний та інтелектуальний потенціали. Адже складається враження, що між ними є багато спільних ознак. Варто детальніше розкрити структуру такого поняття, як інтелектуальний капітал. Ми вважаємо, що заслуговує схвалення виділення людського капіталу та з’ясування його сутності й структури. Очевидно, правильно, що другу складову поняття вбачають у науково-технологічних та управлінських структурах. Проте навряд чи вдала назва – “структурний капітал”. Очевидно, правильнішою була б назва “технологічний капітал”, адже саме технологія відіграє роль критерію цивілізаційного прогресу.

Знання та інформація як головний ресурс втілюються в людину і виявляються в зростанні людського капіталу і новій технології, що відображається у збільшенні технологічного капіталу. З цього приводу американські економісти зазначають: “…в інтелектуальній економіці наголошують на інтенсивних інвестиціях у людський капітал та інформаційні технології. Дивно, що ні те, ні інше не фігурує у традиційних фінансових звітах у розділі прибутків, а належить швидше до збитків, хоча такі інвестиції є ключовим засобом створення нових цінностей”. Не зважаючи на такі особливості обліку нових чинників розвитку економіки, ринок інтуїтивно враховує вплив цих активів і все більше потребує встановлення нового співвідношення між фінансовим компонентом бізнесу та його не фінансовою складовою – інтелектуальним капіталом як засобом вимірювання, конкретизації та відображення реальної вартості своїх активів. Бухгалтерський облік, заснований на інтелектуальному капіталі, дає унікальну змогу комплексно враховувати усе те, без чого не можуть функціонувати сучасна економіка, сучасні динамічні та високотехнологічні корпорації. Тісні та довготривалі зв’язки корпорації, постійність клієнтури, професіоналізм і компетенція провідних співробітників (людський фактор), постійна спрямованість на вдосконалення і розвиток компанії мають посилювати та підвищувати її імідж, авторитет на ринку.

Людський фактор – комплекс здібностей, властивостей, характеристик людини, які на різних етапах історичного розвитку залучаються до процесу виробництва економічних благ, а в постіндустріальному суспільстві стають визначальними у розвитку фірми та суспільства.

Закономірність удосконалення виробництва полягає в тому, що воно починається, як правило, з часткових і навіть другорядних змін, які поступово охоплюють ширше коло проблем і призводять до значних перетворень. Наприклад, із появою комп’ютерів їх роботу насамперед пристосували до удосконалення бухгалтерського обліку, поліпшення фірмової звітності, складання платіжних відомостей, управління збутом тощо. Застосовуючи цей якісно новий науково-технічний засіб, люди краще усвідомлювали його можливості та спрямовували зусилля на їх реалізацію. Рух у цьому напрямі зумовив інформаційну революцію, унаслідок якої відбулися зміни і у виробництві, й обміні, в усіх сферах життєдіяльності не тільки підприємств, а й суспільства загалом. Наприклад, у виробництві комп’ютери спочатку використовували з метою прискорення руху конвеєра, а потім замінили конвеєри масовою гнучкою наладкою виробництва на виготовлення виробів із попередньо визначеними параметрами.

Л. Бдвінсон і М. Мелоун доводять, що такий самий шлях проходить також інтелектуальний капітал. Збільшується чисельність дослідників, які все глибше усвідомлюють сутність і роль інтелектуального капіталу. Підприємці, оволодіваючи теорією цього явища, налагоджують облік вартісних показників не тільки фінансового, а й людського та структурного (технологічного) капіталу. Інтелектуальний капітал ширше охоплює все господарство: комерційні підприємства й некомерційні організації, військові установи, церкву і навіть уряд. Це спричинює справжню фінансову революцію. Нині категорію інтелектуального капіталу більше вважають універсальним критерієм оцінювання та порівняння динаміки вартісних показників будь-яких підприємств, видів колективної діяльності.

Особливості інтелектуального капіталу полягають і в тому, що зовсім по-новому розв’язують проблеми його збереження і нагромадження. Оскільки основною формою такого капіталу є знання співробітників фірми, то обов’язково з’являється потреба, щоб ці знання не стали надбанням конкурентів, щоб їх використовували лише в певній компанії. Цьому мають сприяти різні заходи, починаючи від укладання керівництвом фірми договорів зі співробітниками про нерозголошення таємниць, використання матеріальних інтересів працівників фірми шляхом різних форм матеріального заохочення у збереженні виробничих і комерційних таємниць до широкого залучення працівників до процесу прийняття рішень, планування та управління діяльністю компанії, створення сприятливих умов для професійного і творчого зростання співробітників компанії. До них належать: курси підвищення кваліфікації, програми стимулювання бізнес-лідерства, удосконалення навичок керівництва для спеціалістів нижчої і середньої ланок та ін. Отже, якщо раніше керівники фірм головні зусилля зосереджували на тому, щоб якнайбільше мати з робітника прибутку шляхом застосування “потогінної” системи організації праці, то в умовах людського капіталу центр уваги переміщується до турботи про створення сприятливих умов для праці та життя людини, підвищення рівня її загальної і професійної освіти, збільшення її заінтересованості у розвитку й удосконаленні виробництва, поліпшення його ефективності.

Слід зазначити, що збереження і нагромадження інтелектуального капіталу – справа і важлива, і складна. Наприклад, на який термін за договором компанія може зобов’язати людину не розголошувати таємниці? Як створити ефективну систему оцінювання і стимулювання збереження і нагромадження інтелектуального капіталу? Звичайно, це не прості питання. Але зрозуміло, що не можна обмежитися лише юридичними заходами, варто поєднувати правові зобов’язання з матеріальним заохоченням, зі створенням комфортних умов праці та відпочинку спеціалістів. Окремі компанії налагоджують широкий обмін інформацією про досвід роботи. І якщо хтось зі спеціалістів грунтовно вивчив і оволодів методами управління, наприклад взаємовідносинами зі споживачами, то ці знання вводять у комп’ютер, їх вважають загальним надбанням працівників компанії, і вони можуть користуватися ними навіть тоді, коли цей спеціаліст змінив місце роботи. Звичайно, важливим фактором збільшення інтелектуального капіталу є освіта і наука.

Наприклад, загальні витрати на наукові дослідження та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) 30 країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) збільшилися з 416 млрд. дол. США у 1992 р. до 729 у 2004-му. При цьому наукомісткість у середньому зросла з 2,17 до 2,24 % ВВП. У найрозвинутіших країнах – від 4,93 % в Ізраїлі до 1,89 % у Великій Британії (2003 р.). У країнах Південної та Східної Європи наукомісткість нижча 1,5 %, а у деяких латиноамериканських – менша 1 % 1. Згідно з експертними оцінками, у найближчі роки збережеться загальносвітова тенденція подальшого зростання наукомісткості. Вирішальну роль у цьому в розвинутих країнах продовжуватиме відігравати підприємницький сектор.

Значно відстаючи від найбільш економічно розвинутих країн за наукомісткістю, Україна має потужний науково-технічний персонал. Він значною мірою збережений, незважаючи на численні негативні явища у науковій сфері протягом 90-х років.

Виникнення інтелектуального капіталу – це закономірне явище, зумовлене історичними й технологічними процесами, не кажучи про інвестиційні потоки, які захопили весь світ і сприяють розвитку економіки, в якій знання відіграють ключову роль. Інтелектуальний капітал найближчим часом стане вирішальним критерієм оцінювання компаній і установ, оскільки тільки за допомогою нього можна відобразити динаміку організаційної стійкості та процесу створення цінностей; оцінити сучасне виробництво, яке змінюється настільки швидко, що говорити про його реальну вартість можна лише з огляду на талант його працівників, їх відданість справі та якості знарядь праці, які вони використовують.

Отже, традиційний капітал хоч і є відносинами між людьми, але його матеріальним носієм виступають такі речові засоби, як знаряддя праці, предмети праці тощо. На відміну від основних і обігових фондів, інтелектуальний капітал, насамперед інформацію та знання, не можна бачити або відчувати. Так, знаннями володіє працівник, він є їх носієм, а його праця – реалізація знань, які він має. Система зв’язку дає змогу корпорації не тільки відчувати зміни ринкової ситуації, а й швидко реагувати на них, випереджаючи конкурентів. Партнерство фірми та її клієнтів забезпечує не тільки сталість зв’язків, а й надійність реалізації продукції шляхом систематичної взаємодії зі споживачем. Тобто, інтелектуальний капітал акумулював наукові та професійно-технічні знання працівників, поєднав інтелектуальну працю й інтелектуальну власність, накопичений досвід, спілкування, організаційну структуру, інформаційні мережі – те, що визначає імідж фірми. Усі складові інтелектуального капіталу вважають, по суті, більш або менш дійовими чинниками, що визначають створення багатства сучасного суспільства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 8.1. Сутність та особливості інтелектуального капіталу