Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 5.2. Інформація та знання як новий фактор виробництва і формування ефективного інституціонального середовища

Фактор виробництва визначає найголовнішу ознаку економіки і суспільства. Коли поряд із працею та землею з’явився новий фактор виробництва – капітал, то економіка і суспільство стали капіталістичними. Інформація та знання як новий визначальний чинник виробництва зумовили інформаційність економіки і суспільства.

Інформація і знання – це якісно новий чинник виробництва, що докорінно відрізняється від традиційних факторів – землі, капіталу і праці. Якщо у результаті промислової революції створили індустріальну технологію, машинну техніку, що примножило фізичні сили людини, підвищило продуктивність праці, то науково-технологічна революція кінця XX ст. перетворила інформацію і знання на новий фактор виробництва, який реалізує та збільшує можливості людського розуму. Звідси випливає принципова відмінність традиційних факторів виробництва – землі і капіталу, що мають матеріальний характер і форму матеріальних засобів або знарядь праці, – від інформації та знань, котрі, маючи матеріальну основу, самі по собі є нематеріальними за сутністю і реалізуються у системі своєрідних категорій – “інтелектуальна праця”, “інтелектуальний продукт”, “інтелектуальна власність” та “інтелектуальний капітал”.

Важливою особливістю традиційних факторів виробництва вважають їх обмеженість. Тому індустріальне суспільство, його неокласична економічна теорія, особливо така її форма, як мейнстрим, економіко, грунтуються на обмеженості ресурсів і можливостях їх ефективного використання. Для інформації та знання характерні якісно нові ознаки.

Використання матеріальних благ призводить до того, що одні з них поступово, а інші одразу зникають, перестають діяти. Споживання інформації та знань означає, що їх визнають надбанням багатьох людей, тобто їхнє споживання тотожне самозростанню. Інформація та знання – це такий особливий фактор, який можна споживати у процесі виробництва в необмеженій кількості відтворювальних циклів. Вони не відчужувані: набуття певного обсягу знань не зменшує їх обсягу. Знання існують незалежно від простору; водночас можуть перебувати і їх споживають у багатьох місцях. Матеріальні блага купують, повертають, передають іншим. Знання не можна повернути назад. Однак знання та інформація чутливі до чинника часу, вони знецінюються з часом до повної втрати вартості. Це свідчить про те, що інформація і знання – новий виробничий ресурс.

Необмежена відтворюваність інформації, фізичне перетворення її на головні предмети праці, засоби та найважливіші продукти забезпечують високу ефективність економіки, сприяють істотним змінам у характері виробництва і відтворенні інформації, формують новий, інформаційний та інституціональний типи економічного зростання. Наприклад, для корпорацій індустріального періоду характерні величезні матеріальні активи. Інформаційна епоха створила новий тип корпорацій, матеріальні активи яких порівняно мізерні. Наприклад, залишкова вартість основного капіталу найбільшої американської компанії “Майкрософт” на кінець 1996 р. становила лише 930 млн дол. США за загального обігу 600 млрд дол. США. На кожні 100 дол., інвестованих у “Майкрософт”, припадають фонди вартістю понад 1 дол. США. Як зауважує Т. Стюарт, “інтелектуальні компанії намагаються звільнити свої баланси від основних фондів. Штаб-квартира розміщена в орендованому приміщенні, замість того, щоб утримувати власні вантажні парки, виробничі компанії користуються для перевезень продукції найнятим автотранспортом…”.

Виготовлення інтелектуальних продуктів за мінімальних матеріальних активів і переважання висококваліфікованої інтелектуальної праці дає величезний економічний ефект. Невипадково саме компанії, діяльність яких грунтується на інформаційній технології, стали провідними у США. Так, із 25 найбільших за вартістю акціонерного капіталу компаній США 18 працюють у сфері інформаційних технологій.

Інформація та знання змінюють характер виробництва, його природу та інституціональне середовище.

На відміну від індустріального суспільства, де переважає виробництво матеріальних благ, матеріальна продукція, в інформаційному (постіндустріальному) – це виробництво послуг, тобто нематеріальне виробництво, нематеріальні блага. Зрозумілішим стає, наскільки однобічним і викривленим було наше уявлення про економіку та суспільство. Власне господарська практика і розвиток науки переконували, що виробництво – не лише створення матеріальних благ, а й виробництво послуг. Праця продуктивна не тільки у матеріальному виробництві, але й у сфері послуг, вартість вважають результатом виробництва як матеріального, так і нематеріального.

Визначне значення інформації та знань виявляється в тому, що вони змінюють тип людини, її мотивацію до дії. Людина, за визначенням А. Сміта, завжди була людиною економічною, адже її праця, життя загалом – це боротьба за виживання, задоволення насамперед матеріальних потреб. Матеріальні потреби та матеріальні інтереси визначали життєдіяльність людини і суспільства.

Розвиток продуктивних сил, зростання технічної озброєності праці, значне підвищення її продуктивності за порівняно невеликої зайнятості забезпечують такі обсяги виробництва матеріальної продукції, коли стає реальним більш-менш повне задоволення матеріальних потреб. Таким чином, створюються можливості для швидкого розвитку сфери послуг, тобто освіти, науки, культури – галузей, які забезпечують розвиток людини, її освітній, професійно-технічний і культурний рівні. Комплексна механізація й автоматизація виробництва, коли людина не бере участі в безпосередньому виробництві, перетворюється із виконавця виробничих операцій на наладника і регулювальника виробництва, з одного боку, разом із науково-технічним і культурним удосконаленням людини, зростанням частки розумової праці, з іншого боку, зумовлюють та уможливлюють перехід від людини економічної до творчої, у житті якої з’являються складові творчості, а їх реалізацію забезпечує відповідне інституціональне середовище Отже, інформація і знання шляхом інтелектуалізації праці зумовлюють історичні зрушення у розвитку особистості, коли найбільшою мірою розкриваються її здібності і таланти, коли вона стає господарем власної долі.

Інформація та знання вносять істотні зміни у світогляд людини і суспільства. Тисячоліттями вважали, що матеріальне виробництво – головна умова життя людини і суспільства, що їхнє багатство має матеріально-речовий характер. Предметом класичної економічної школи було дослідження накопичення матеріального багатства народів і країн. Настає час, коли переважає нематеріальне виробництво, для інформації і знання як нового фактора виробництва характерна нематеріальна природа, суспільне багатство визначається багатством людської особистості, її розумових і фізичних здібностей, тобто людським капіталом. Такі кардинальні зміни у суспільно-економічному розвитку зумовили те, що економічна теорія, як і фізика на початку XX ст., опинилася перед феноменальним фактом – зникненням матерії.

Здійснюючи філософський аналіз процесів у фізиці, довели, що матерія не зникає, людство у пізнанні матерії переходить до глибшого розуміння структури елементів і форм її руху. Певною мірою подібні перетворення відбуваються і в економіці. Насамперед, матерія не зникає, оскільки і в новому суспільстві продовжує функціонувати матеріальне виробництво тільки в іншому інституціональному середовищі. Інша справа, що його частку стосовно зайнятості працюючих, виробництва ВВП не можна зрівняти з місцем і роллю сфери послуг; як матеріальне благо послуга створюється працею і є її втіленням. Але якщо у першому випадку вона матеріалізується, уречевлюється, то в другому – її трактують як діяльність. Праця, втілюючись у послуги і матеріальне благо, набуває різних форм вияву.

Водночас не можна не зазначити, що у новому суспільстві та властивій йому економіці істотно змінюється співвідношення між матеріальним і нематеріальним, між матеріальним і духовним. В індустріальному суспільстві як економічному за своєю природою головними є матеріальні відносини й інтереси, хоча йому характерне і багатоманітне духовне життя. Інформаційне суспільство, або суспільство знань, звільняючи людей від повсякденної турботи про задоволення матеріальних потреб, відкриває набагато більші можливості для задоволення пізнавальних, естетичних, культурних потреб різноманітного суспільного життя. Інституціональна економіка, в основному розв’язавши проблеми матеріального забезпечення, створює набагато сприятливіші умови для розвитку фізичних, розумових і духовних здібностей людини.

Інформація і знання як новий фактор виробництва внесли значні зміни у розуміння та використання науково-технічного прогресу. Замість єдиного і загального процесу він одержав не лише науково-технічну, але й соціально-економічну визначеність: є інформаційно-комунікаційна техніка і технологія, властива інформаційному (постіндустріальному) суспільству, і є індустріальна, машинна техніка і технологія, що знаменувала існування індустріальної епохи. Як зазначалося, американські вчені, коли у 1991 р. інформаційно-комунікаційна техніка за вартістю перевищила традиційну, індустріальну, назвали цей період першим роком інформаційного суспільства.

Інформація та знання як форма реалізації можливостей людського розуму не лише створили новий, вищий тип технологій – інформаційно-комунікаційні – але й зробили їх засобом удосконалення індустріальних технологій, інформатизації не тільки виробництва, але й системи управління, науки, освіти, суспільного життя. Незважаючи на високу ефективність і потужну перетворювальну силу нових технологій, в Україні утверджується стереотип: необхідно завершити індустріальний етап свого розвитку, створити інституціональні, організаційні та матеріально-технічні передумови і лише після цього здійснювати постіндустріальну трансформацію. Помилка полягає в тому, що тут не розрізняють системну і часткову трансформації. Справді, для системної трансформації потрібні грунтовні передумови, тобто новий рівень розвитку економіки, що залишається справою майбутнього. Але часткову трансформацію, тобто використання надбань нового суспільства (комп’ютеризація, інформаційно-комунікаційні технології, Інтернет, мобільний зв’язок та ін.) можна застосовувати повністю. Тому поєднання індустріального й інформаційного (постіндустріального) розвитку становить основу науково-технічної та економічної політики держави. Дотримуючись такого способу, можна успішно рухатися шляхом цивілізаційного прогресу.

Поняття залежності від траєкторії попереднього розвитку (ЗТПР) вперше ввели Д. Пол і А. Брайон для характеристики особливостей зміни у виробничих технологіях1. Воно означало ситуації, в яких продовження застосування не найефективніших технологій зумовлено впливом випадкового вибору на початковому етапі їх використання і закріпленням внаслідок ефекту зростаючої віддачі, що спричинювало виникнення феномена блокування альтернативних шляхів технологічного розвитку.

Д. Норт поняття “ефект блокування” застосовував з метою пояснення ситуацій, що часто трапляються на практиці, коли не здійснюються інституціональні зміни, здатні суттєво поліпшити умови для виробництва вартості.

Ефект блокування полягає у створенні перешкод для зміни правил організаціями, котрі отримують розподільні вигоди від використання діючих правил.

Способи блокування потенційно ефективних інституціональних змін, що використовують на практиці, різноманітні: від ідеологічних обгрунтувань недопустимості цих змін, з посиланнями на традиції, національний менталітет тощо, до безпосереднього підкупу законодавців або керівників виконавчої влади, до компетенції яких належить здійснення відповідних інституціональних змін. Наслідки блокування таких змін особливо великі, якщо бенефіціарами діючих правил стають не приватні організації, а держава.

З цього приводу Д. Норт зазначав, що неефективні правила були результатом намагання урядовців запобігти конфліктам із впливовими виборцями і не введення у дію ефективних прав власності, які суперечили інтересам останніх. Інша причина могла полягати в тому, що витрати на нагляд” вирахування і збори податків, можливо, зумовлювали таку ситуацію, за якої менш ефективні права власності приносили більше податкового надходження, ніж ефективні.

В Україні встановлення неефективних правил для економічних агентів зумовило послаблення ролі держави, яка уже нині зіткнулася з потребою проведення економічних реформ, мета яких полягає в заміні зручних для влади, але неефективних (для створення вартості) правил на інші, що сприятимуть економічному розвиткові.

Інформація та знання істотно змінили уявлення про сутність інноваційного типу розвитку і шляхи його здійснення. Як відомо, Й. Шумпетер обгрунтував цей тип розвитку ще на початку XX ст., тобто в індустріальну епоху, ще до виникнення інформаційного (постіндустріального) суспільства, до того, як інформацію та знання перетворили на новий фактор виробництва. Учений вважав формами вияву інноваційного типу розвитку такі процеси: виробництво невідомого споживачам нового продукту чи продукту з якісно новими властивостями; впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обов’язково покладено нове наукове відкриття; застосування нового підходу до комерційного використання продукції; освоєння ринку збуту, незважаючи на те, функціонував цей ринок раніше чи ні; залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів; введення нових організаційних та інституціональних форм, наприклад, створення монопольного стану чи послаблення монопольного становища іншого підприємства.

Варто звернути увагу, що багато положень Й. Шумпетера виходять за межі власне типу виробництва. Особливо це виявляється в освоєнні ринку збуту, залученні нових джерел сировини і напівфабрикатів, використанні монопольного становища на ринку. Насамперед це форми прояву успішного господарювання, які реалізуються здебільшого на ринку, тобто в сфері обміну. На нашу думку, в умовах, коли темпи науково-технічного прогресу не були такими стрімкими, як наприкінці XX ст., Й. Шумпетер був змушений поряд із новими товарами і впровадженням засобів виробництва, що характеризує безпосередньо інноваційний характер його розвитку, зважати й на такі форми комерційної діяльності, які здійснюються за межами виробництва, на ринку. Тому дослідник виокремлював п’ять форм інновацій: продуктову, процесну (технологічну), сировинну, організаційну та збутову. Тобто його інноваційна теорія відображає певну історичну епоху, коли науково-технічний прогрес ще не став вирішальним фактором економічного зростання. На сьогодні, коли людство переходить від індустріальної до інформаційної (постіндустріальної) стадії, інформація і знання стають якісно

Новим фактором виробництва, поглиблюється сутність інноваційного типу розвитку і змінюються форми його здійснення. Особливість цього етапу полягає в тому, що поряд з індустріальними, менш ефективними технологіями, поширюються інформаційно-комунікаційні як сучасні, прогресивні та високоефективні. Це означає, що основний зміст інноваційного типу розвитку визначають шляхом поєднання індустріальних та інформаційних постіндустріальних технологій.

Ми підтримуємо цю думку, адже у теорії інноваційного розвитку Й. Шумпетера його сутність виражають насамперед предметні складові (нові товари та засоби виробництва). І, що особливо важливо, розглядаючи усі процеси і явища, які характеризують інноваційний тип розвитку, автор не вживає терміна “технології”. У сучасних умовах цей підхід вважають недостатнім, оскільки і нові товари, і нові засоби виробництва можуть бути або індустріальні, або інформаційно-комунікаційні. Ми вже наводили приклад, коли у США у 1991 р. інформаційно-комунікаційна техніка за вартісним обсягом перевищила традиційні, тобто індустріальні засоби виробництва, основний капітал. Це означає, що нині не товари, не результати виробництва, а саме технології становлять головний зміст інноваційного типу розвитку, що передбачає відповідну зміну інституціонального середовища суспільства. Науково-технічна й економічна політика держави має спрямовуватися на поширення найдосконаліших технологій індустріального типу з пріоритетним розвитком і використанням інформаційно-комунікаційних технологій, становленням інформаційного технологічного способу виробництва. Такий висновок підтверджується на практиці.

Досвід країв світу, котрі досягли значних успіхів у розробці та широкому використанні передових технологій, свідчить, що вони визначили національним пріоритетом інвестиції в ГГ-сектор. Адже інформаційні технології не лише підвищують ефективність економіки та її конкурентоспроможність на світовому ринку, але й формують сприятливе середовище для бізнесу й іноземних інвестицій. Найуспішніший курс на інформатизацію здійснюють Ірландія, Південна Корея, Естонія та Ізраїль. У цих країнах акцент роблять на освіті, проектно-дослідницьких роботах, створенні широкосмугової структури зв’язку. Розвитку бізнесу й запровадженню ГГ сприяє політика урядів, спрямована на введення сприятливих “правил гри” та розвиток податкової системи.

Кардинальні зміни у технологічній та організаційній структурах суспільного виробництва супроводжуються переходом економіки від стандартизації, уніфікації, масифікації виробництва, одноманітності життя і праці людини, масової “фабричної” системи до багатоманітності форм власності і господарювання, переважання індивідуальної праці, створення індивідуалізованих товарів і послуг, які найбільше задовольняють особисті потреби кожної людини.

Новий фактор виробництва зумовлює значні зміни у відносинах особистості з природою. В останні десятиліття внаслідок надмірного техногенного навантаження на природу порушено життєво необхідне співвідношення між людиною і навколишнім природним середовищем, що зумовило зміни якості повітря, води, землі, небувалі катаклізми. За допомогою інформаційної економіки та суспільства встановлюють рівновагу між задоволенням потреб людини і суспільства, з одного боку, та ресурсами природи – з іншого, забезпечують дотримання меж, за якими стає неможливим її природне відтворення. Масштаби і характер людської діяльності можуть і мають узгоджуватися з відтворенням навколишнього середовища. Важливо, щоб таке поєднання здійснювалося як усередині країни, так і в масштабах планети.

Інформаційна економіка вносить істотні зміни у вартісні відносини. В індустріальному, тобто економічному суспільстві, виробництво і споживання регулюються на основі затрат виробництва, вартості та властивих їй форм. Вартісна форма витрат індивідуальної та суспільної праці, еквівалентність відносин набули загального характеру. І хоча на сьогодні є чимало процесів і явищ, які безпосередньо не мають вартісної форми, це не лише не заперечує, а навпаки, підкреслює вартісну сутність індустріальної економіки і суспільного буття. Адже людська діяльність та її результати визначаються, як правило, накопиченням матеріальних благ, речей, оскільки саме вони, їхнє вартісне вираження характеризують на індустріальному етапі багатство людини і суспільства загалом. У цьому полягає одна із суттєвих ознак індустріальної парадигми економічної теорії. Згідно з нею рідкісність і обмеженість благ потребують точного визначення їх вартості й еквівалентного обміну. Навпаки, інформація і знання є необмеженими, а їхнє виробництво й споживання набувають індивідуалізованішого характеру. За таких умов за основу беруть не витрати праці, а якість послуги, її значення для розвитку людини. Наприклад, вища освіта у провідному університеті коштує набагато дорожче, порівняно з іншими закладами. Така сама ситуація спостерігається під час оплати медичних послуг, послуг установ культури та ін. Отже, в умовах інформаційного (постіндустріального) суспільства на першому місці перебуває не вартість, а корисність, спроможність якнайповніше задовольняти потреби людини, забезпечувати її розвиток. Втрата регулювальної сили вартості стосовно багатьох видів послуг зовсім не означає, що це призводить до зникнення ціни, грошей. У новому суспільстві гроші та їх форми навпаки широко використовуються, хоча зв’язок між ними і вартістю ускладнюється.

Новий характер праці та виробництва спричинюють виникнення і дію вартості, створеної знаннями, яка властива для сфери послуг, освіти, науки, культури, охорони здоров’я. Водночас її дія поширюється у галузі матеріального виробництва, що зумовлено розвитком творчої праці у цій сфері. Конструювання і виготовлення нових виробів, зручних і вигідних у користуванні, відстежування тенденцій моди, поширення і збагачення дизайну тощо істотно змінюватимуть виробництво на основі інформації та знань, що передбачає поширення дії такої категорії, як “вартість, створена знаннями”.

Таку саму вартість мають вироби, пов’язані з важливими технічними винаходами або унікальними новими матеріалами. Отже, якщо товар має особливі технічні характеристики, ціна його продажу набагато перевищуватиме його собівартість.

Варто зазначити, що в індустріальному суспільстві твори мистецтва, предмети високої моди також мають ціну, що перевищує затрати на їх виготовлення. Це означає, що й тут існує вартість, створена знаннями. Але це виняток. У новому суспільстві відбувається перехід від масового виробництва стандартних товарів до системи випуску великого різновиду товарів невеликими партіями. Посиленню цих процесів також сприяє конкуренція, що стимулює прискорення розробки нових товарів, технічних новинок, модернізацію тих товарів, які вже виробляються. Відповідно явище і категорія “вартість, створена знаннями” поширюються і стають загальновживаними.

В індустріальній економіці сировина, ресурси мали відносно стабільну вартість. Те саме можна сказати і про виготовлені товари. В результаті ціни могли збільшуватися чи зменшуватися, але з часом вони “поверталися” до своєї основи – вартості. Ціни, які виражають вартість, створену знаннями, рухаються по-іншому. Якщо товари виходять з моди або на них падає попит, то їх розпродають за нижчою ціною. У жодного не виникне думка скупити ці товари за низькою ціною, оскільки їх вже ніколи не поширюватимуть за попередньою ціною. Ціна лише зменшуватиметься.

Виробництво вартості, створеної знаннями, прискорює рух часу. Адже термін існування нових продуктів стає коротшим, що пришвидшує технологічні зміни, освоєння нових виробів – досконаліших і якісніших. Це, у свою чергу, зумовлює збільшення витрат на науку та прискорення наукових досліджень, конструкторських розробок і створення нових виробів.

Отже, інтелектуалізація праці, швидкий розвиток творчої праці не лише ускладнили вартісну форму визначення витрат виробництва, еквівалентність відносин, але й створили нову суспільну форму праці як творчої діяльності – вартість, створену знаннями. Це специфічна форма прояву інформаційної економіки, економіки знань, безпосередньо не пов’язана ні з витратами виробництва, ні з традиційною вартістю; це, по суті, грошова форма ціни продукту, що втілює нові знання у вигляді нових технологій, високої моди, матеріалів, вміння і досвіду виробників. Поряд із собівартістю, яка характеризує затрати праці, знарядь і предметів праці, основну частку ціни товару становить вартість, створена знаннями. Саме наявність у товарі такої вартості вирізняє його на ринку серед інших товарів. Для неї властива не лише своя природа, що істотно відокремлює її від традиційної вартості як економічної категорії, але й специфічні закономірності руху. Ціни на звичайні товари можуть збільшуватися або зменшуватися (коливання під впливом попиту і пропозиції навколо вартості). Ціна товару, в якому втілена вартість, створена знаннями, первісно висока і навіть дуже висока, після виходу його із моди різко знижується. І чим далі, тим ціна такого товару падатиме до повної втрати вартості, створеної знаннями, до ціни матеріалу, з якого він виготовлений. Такі тенденції спостерігаються також і в нових технологіях. Вони забезпечуватимуть високі прибутки і навіть надприбутки, доки не створять нову, досконалішу й ефективнішу технологію. З появою такої технології попередня знецінюється. Коли транзистори отримали визнання і поширення, вартість радіоламп зменшилася до надзвичайно низького рівня. Із виникненням реактивних двигунів також знецінилися гвинтові мотори. Комп’ютерне програмне забезпечення дуже швидко втрачає вартість унаслідок створення нових зразків. Тимчасовий характер вартості, створеної знаннями, відображає новий характер людської творчості. Адже, зважаючи на значущість матеріально-технічних факторів, головним засобом створення і примноження вартості, створеної знаннями, є людина, яка вкладає у виробництво знання, досвід, винахідливість. Така вартість активно впливає на розвиток науки, освіти, виробництва; стимулює конкуренцію, інновації, динамічний характер економічного розвитку.

Інформація та знання як якісно новий виробничий ресурс не лише істотно змінюють місце і роль людини у процесі виробництва, але й у розвитку суспільства. Для індустріального суспільства властиве відокремлення засобів виробництва, монополізованих певною частиною суспільства, від працівників, котрі з метою забезпечення власного життя змушені через систему ринку, наймання разом із засобами виробництва здійснювати його. Така суперечність між засобами виробництва і працею у новому суспільстві поступово вирішується шляхом поєднання в людині ЇЇ робочої сили та здобутих знань і досвіду. Ці аспекти становлять органічну єдність, що створює нові умови для розвитку людини й економіки. Утверджується суспільство нового зразка з характерним, новим виробничим ресурсом – інформацією і знанням та новим інституціональним середовищем, яке забезпечує ефективнішу діяльність людини у виробництві й суспільстві.

Відтворення людини здійснюється не виключно через вартість робочої сили, матеріальну мотивацію, а на основі створення інституціональних умов для всебічного її розвитку, не у зв’язку з нагальною потребою, а шляхом перетворення праці на внутрішню необхідність, спосіб вияву людської ініціативи, творчості. У міру розвитку інформаційного суспільства, творчого характеру праці стираються межі між необхідною і додатковою працею, робочим і вільним часом, адже творча діяльність усуває відмінності між власне процесом праці та життєдіяльністю людини, суспільного індивіда.

На сьогодні особливого значення набуває методологія науки, оскільки удосконалення методологічного, системного аналізу власне знань потребує від людини детального пізнання процесів, що відбуваються, вміння раціонально оперувати різноманітною інформацією та гігантськими базами даних, досліджувати питання і гіпотези, встановлювати тенденції та закономірності суспільно-економічних процесів, здійснювати розв’язання складних проблем. Величезні бази даних, тісно пов’язані глобальними комп’ютерними мережами, з одного боку, надають людині можливості для вивчень та узагальнень, а з іншого – надто підвищують вимоги до людини, передусім науковців, до їх знань, уміння використовувати здобутий досвід та інформацію.

Інформаційно-телекомунікаційні технології не є чимось незмінним, навпаки, їх постійно розвивають та удосконалюють на основі нових досягнень науки і техніки. Нині відбувається “цифрова революція”, що має істотно піднести науково-технічний рівень і якість інформаційно-телекомунікаційних технологій. Цифрова трансформація усіх складових нових технологій є рушійною силою підвищення продуктивності та конкурентоспроможності економіки, зростання рівня життя людей. Розвитку цифрової інформації сприяє Інтернет. Інфраструктура зв’язку стає цифровою й об’єднується з Інтернетом. Здійснюється бездротове підключення до Інтернету, що визначає його безмежні перспективи. Створюються інтегровані пристрої, які об’єднують обчислювальні функції з бездротовою комунікаційною інфраструктурою, тобто відбувається інтеграція обчислювань із телекомунікаціями. Спеціалісти вважають, що у найближчі десятиліття здійснюватимуться прогресивні зміни в інтелектуальних технологіях, які потрібно розпізнавати та вміло використовувати.

Інформаційна інфраструктура – система інформаційної техніки і технологій, електронного зв’язку, інформаційного обслуговування, що забезпечує інформаційну діяльність у суспільстві.

Західні вчені звернули увагу і з’ясували, що відмінності у рівні технологій, особливо інформаційних, між країнами світу ще значніші, ніж відмінності за соціально-економічними ознаками, і для їх подолання потрібні величезні зусилля. “Цифрова революція” поглибила великий техніко-технологічний розрив між розвиненими країнами, де вона має відповідну наукову, технічну, інституціональну і кадрову базу для розширення, і країнами, котрі відстають у розвитку науки, освіти і технологій. Це неминуче зумовлює труднощі й гальмування у процесі освоєння науково-технічних досягнень. Нерівномірність і суперечності у розвитку багатих і бідних країн, які функціонували і розвивалися на індустріальному етапі, більше посилюються під час “цифрової революції”.

Виробництво знань, вкладання інвестицій у науку й освіту визначають на сьогодні рівень соціально-економічного розвитку країн. За даними Світового банку, 85 % сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни – члени ОЕСР, 11 % – Індія, Китай, Бразилія та нові, технологічно розвинені країни Східної Азії і лише 4 % – інші країни світу, до яких належить і Україна. Різниця у рівні розвитку науки й освіти, в свою чергу, визначає відмінність у рівні розвитку економіки і добробуту народу між розвиненими країнами й іншими державами світу, а також нерівність усередині країн. Отже, повноцінне інвестування науки й освіти забезпечує їх значне зростання, а результати наукових досліджень та якісна підготовка кадрів сприяють здійсненню досягнень в економіці, культурі й добробуті населення. Якщо наука й освіта відстають у розвитку, це обов’язково відображається на рівні розвитку країн.

За даними Світового банку, у 1973 р. різниця у доходах між найбагатшими і найбіднішими країнами становила 44:1. Інформація і знання як потужні продуктивні сили на початок XXI століття зумовили збільшення різниці у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами світу до 72:1. Розрив між цими двома групами країн протягом останніх 25 років збільшився майже у 10 разів. За даними ЮНЕСКО, 80 % людей на Землі здобули лише початкову і досить примітивну освіту або не мають її взагалі, 85 – ніколи не користувалися телефоном, а 93 – не застосовували комп’ютер. Недостатній рівень освіти не дає змоги поширювати використання комп’ютера, інформаційно-комунікаційних технологій, що негативно відображається на темпах і рівні розвитку економіки та суспільства.

На Всесвітньому саміті у Женеві у грудні 2003 р. значну увагу приділили процесам становлення інформаційного суспільства, пом’якшенню “цифрового розриву” між країнами світу. На конференції ухвалили два основних документи – “Декларація принципів” та “План дій”. Відповідно до цих актів усім країнам рекомендували розробити і прийняти національні стратегії розвитку інформаційного суспільства. Такі документи є світовою програмою спільної роботи держав, спрямованої на побудову інформаційного суспільства. З цією метою передбачено розширення і розвиток міжнародного співробітництва, гарантування безпеки інформаційно-комунікаційних систем та інформаційного суспільства загалом, створення і запровадження міжнародної системи сертифікації систем і засобів інформації, підготовки кадрів.

На саміті було заявлено, що розробку національних стратегій щодо створення інформаційного суспільства потрібно здійснювати на основі співпраці державного, бізнесового та громадського секторів суспільства, а реалізація таких стратегій буде успішною за умови створення й активної діяльності спеціального органу при президентові країни.

Отже, аналіз інформаційної економіки та її основи – інформаційного технологічного способу виробництва – свідчить про докорінну їх відмінність від індустріальної економіки і властивого їй технологічного способу виробництва, що зумовило невідповідність і наукову неспроможність традиційної економічної теорії індустріального типу до нових умов функціонування і розвитку інформаційного (постіндустріального) суспільства.

Сучасна економічна теорія має спрямовуватися не лише на високі стабільні темпи економічного зростання, але й на науково-технологічне оновлення виробництва, швидке зростання ефективності економіки як основи розв’язання економічних і соціальних проблем, істотного підвищення життєвого рівня народу. Для виконання таких складних завдань потрібно, щоб курс економічної теорії органічно поєднував розкриття механізмів дії ринкової економіки з опануванням закономірностей розвитку техніки і технології, умінням та ефективним використанням досягнень науки і техніки, передової технології, нових інститутів.

Особливо в умовах перехідної економіки для використання переваг інформаційного розвитку важливим є створення ринку інститутів. Це поняття вперше ввів у 1994 р. С. Пейович і розвинув його у пізнішій статті (1996).

Ринок інститутів – процес, який дає змогу індивідам вибрати правила гри в їх суспільстві. За посередництвом своїх добровільних взаємодій індивіди оцінюють уже діючі правила, визначають і перевіряють придатність нових. Найважливішою функцією такого конкурентного ринку вважають заохочення інституціональних інновацій і форм адаптивної поведінки.

Слід пам’ятати, що процеси оцінювання існуючих “правил гри”, перевірки і відбору нових функціонують у будь-якій економічній системі. Тому ринок інститутів – невід’ємна частина діяльності економічних систем, що існує незалежно від бажання або небажання держави сформувати чи ввести такий ринок. Проте тільки ефективне ринкове середовище, сформоване через ринок інститутів, а не через державний примус, може забезпечити всі переваги інформаційного суспільства у певній країні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 5.2. Інформація та знання як новий фактор виробництва і формування ефективного інституціонального середовища