Інституціонально-інформаційна економіка – Чухно А. А. – 16.2. Межа між організацією та ринком
Організація
Принципово новий момент, що виникає у зв’язку з добровільним делегуванням індивідом права контролю над власними діями в межах контракту про наймання, потребує коригування норм конституції ринку. Насамперед, згідно з нормою складного утилітаризму діє лише одна зі сторін угоди про наймання – та, на користь якої делегується право контролю. Вона називається принципалом, або поручителем. Друга сторона контракту – агент, або виконавець, відмовляється від права контролю над своїми діями за певну винагороду, що перевищує деякий рівень. Тобто, він не максимізує корисність, а орієнтується на досягнення певного її рівня (норма обмеженого утилітаризму). У більш строгій формі відносини між принципалом і агентом можна подати у такій системі рівнянь:
Де Q – результат здійснення контракту (“вихід”);
Y = φ(Q) обрана схема оплати діяльності агента;
А – зусилля агента для виконання завдань, поставлених принципалом;
S – незалежні від сторін контракту природні чинники;
EU – очікувана корисність.
Поведінка агента порушує принципи ціле раціональної дії, адже він не вільний при виборі цілей, заданих йому інтересами принципала. Ідеальний агент сприймає інтереси принципала як власні. З нормою довіри теж пов’язані проблеми. Агент має вірити у коректність рішень, що приймає принципал у певній ситуації; він делегує принципалу право контролю над своїми діями, вважаючи його рішення ефективнішими, якщо виникають непередбачувані обставини. Не довіряючи принципалові на основі відповідної репутації, агент позбавлений стимулів передавати йому право контролю. Крім того, він повинен бути впевнений у непоширенні принципалом сфери контролю над власними діями, що виходять за межі контракту. Зворотне твердження неправильне, оскільки принципалу слід ставитися до агента навіть з деякою недовірою, враховуючи спрямованість дій останнього на максимізацію не власної корисності, а корисності принципала.
Реалізація контракту про наймання не потребує і використання його сторонами норми емпатії. Принципалу достатньо знати мінімальний рівень винагороди, на яку погодиться агент. Досягти його можна і без прагнення принципала поставити себе на місце агента та поглянути на ситуацію з його позиції. На відміну від контракту про продаж, що відповідає критерію “симетричної стійкості” (reciprocal viability), контракт про наймання не передбачає її. По-перше, розподіл виграшу від реалізації контракту про наймання несиметричний. По-друге, навіть компенсація, виплачувана агентові за делегування ним правочинності принципалу, зачіпає тільки відносини “по вертикалі”, а не “горизонталі”. У разі поширення контракту про наймання на декількох агентів відносини між ними регулюються через звернення до принципала, і тому не орієнтовані на досягнення симетричної стійкості. У нормі легалізму немає потреби, оскільки суперечки і конфлікти щодо реалізації угоди розв’язуються не шляхом підпорядкування закону. Всі питання, пов’язані з виконанням контракту про наймання, вирішує “внутрішній” суддя – принципал.
Охарактеризована таким чином сукупність норм, що регулюють взаємовідносини та взаємодію принципала й агента, невипадково подібна до конституції командної економіки. Вона становить не лише історичний інтерес, а й регулює відносини в межах особливих структур, організацій, що формуються на основі контракту про наймання.
Організація – це одиниця координації, побудована на основі владних відносин, тобто делегування одним з її учасників, агентом, права контролю над своїми діями іншому учаснику – принципалу. Вона функціонує для досягнення мети або сукупності цілей, що поділяють члени-учасники.
До організацій належать фірми (економічні одиниці координації), профспілки, політичні партії, університети, неприбуткові організації та багато інших “одиниць координації”. Визначають такі три основні характеристики організації:
1) сукупність учасників;
2) ступінь ідентифікації всіх учасників з цілями організації, що похідні від інтересів принципала;
(1 votes, average: 5,00 out of 5)